3. Процесуальна правосуб’єктність прокурора.

Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора – це його право бути суб’єктом захис­ту прав та інтересів інших осіб та держави, набувати цивільні процесуальні права і мати цивільні процесуальні обов’язки.

При визначенні процесуальної правосуб’єктності прокурора необхідно виходити із суті прокуратури як органу, що здійснює конституційну функцію представництва інтересів держави та громадянина в суді. Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора характеризується наступним:

1. Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора відрізняється від процесуальної правосуб’єктності сторони тим, що він захищає права сторони, а сторона – свої матеріальні права й інтереси.

2. Прокурор має державний характер заінтересованості в справі, сторона - суб’єктивний матеріально-правовий.

3. Прокурор – не сторона у процесуальному розумінні, оскільки ЦПП невідомий поділ суб’єкта процесуальних правовідносин на дві частини – матеріальну і процесуальну.

4. Прокурор не є представником сторони, навіть, особливого роду, оскільки в цивільному процесі він діє самостійно, без повноважень сторони, на підставі закону і керуючись тільки законом.

5. Прокурор не є представником держави і не діє від імені держави. Він виступає як посадова особа державного органу — прокуратури, який без особливих довіреностей від цього органу, а на підставі закону, свого посадового становища виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції.

6. Прокурор у цивільному процесі не є процесуальним представником громадянина або держави, а має інший зміст – здійснення ним захисту їх прав та інтересів у суді.

7. Назва суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин «прокурор» відображає суть його участі в процесі, завдання і процесуальні функції, які він виконує, характеризує участь прокурора в цивільному процесі як самостійного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, учасника розгляду цивільних справ у суді, як особу, яка бере участь у справі, з метою захисту прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (статті 13, 121 ЦПК).

Відповідно до ЗУ «Про прокуратуру» характерними рисами правосуб’єктності прокурора у ЦП є наступні:

1. прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили.

2. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

3. Прокурор має процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду (ст.46 ЦПК).

4. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються ЗУ «Про прокуратуру» та процесуальним законодавством України.

5. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

6. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

7. Право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.

8. Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.