4. Відмінність третіх осіб від співучасників.

Треті особи, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору відрізняються від співпозивачів наступним:

1. Треті особи вступають у процес, що вже виник, а співпозивачі можуть одночасно порушити справу;

2. Вимоги, що пред’являються співпозивачами, не виключають одна одну. Задоволення чи відмова в задоволенні вимог одного із співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог. Вимоги позивача і третьої особи виключають одна одну повністю або частково.

3. Вимоги співпозивачів завжди спрямовані до протилежної сторони. Вимоги третьої особи можуть бути спрямовані до відповідача за позовом такої третьої особи, якою може бути як відповідач, так і позивач за первісним позовом.

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору відрізняються від співучасників наступним:

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, вступають у процес, не пред’являючи позовної заяви та не заявляючи позовних вимог;

2. Треті особи мають не пряму, а опосередковану матеріальну заінтересованість у результаті розгляду справи;

3. Треті особи не мають процесуальних прав, направлених на розпорядження предметом спору: зміна підстави та предмета позову, збільшення чи зменшення позовних вимог, відмова від позову, визнання позову чи укладення мирової угоди, право на вимогу примусового виконання рішення.

Лекція №6

Тема 6. Представництво в цивільному процесі

план

1. Поняття та значення представництва в цивільному процесі, його особливості.

2. Види представництва.

3. Законне представництво.

4. Договірне представництво.

5. Права і обов’язки судового представника.

На самостійне вивчення

1. Участь адвоката в цивільному процесі.

2. Питання адвокатської етики.

1. Поняття та значення представництва в цивільному процесі, його особливості.

Представництво у цивільному процесі – це процесу­альна діяльність особи (представника, повіреного), спрямова­на на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння суду у всебічному, повному і об’єктивному з’ясуванні обставин справи, в ухваленні законного і обґрунтованого рішення.

Процесуальний представник діє у цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи у межах наданих нею повноважень.

Значення представництва в цивільному процесі полягає у виконуваних ним функціях:

1. захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво);

2. представ­ляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуаль­не представництво). Зазначені функції чітко визначені стат­тями 1, 6 Закону України «Про адвокатуру». В деяких держа­вах здійснення правозаступництва відокремлене від представ­ництва.

Особливості представництва у цивільному процесі полягають у тому, що:

1. правовідносини між представником і довірителем є ма­теріально-правовими, оскільки базуються на договорі дору­чення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві у громадській організації, факті родинних зв’язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права. Так, відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених ак­тами цивільного законодавства.

2. Правовідносини між судом і представником є процесуально-правовими (ст.38-44ЦПК), тобто реалізуються відповідно до норм процесуального права.