4. Процесуальна співучасть.

Процесуальна співучасть – спільне пред’явлення позову кількома позивачами або до кількох відповідачів. Характеризується тим, що вимоги виникають з одних правовідносин, в яких збігаються предмет і підстави (ст. 104 ЦПК).

Характеристика прав та обов’язків співучасників:

1. Співучасники користуються рівними процесуальними правами.

2. Відносини між ними побудовані на основі автономії і кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає у процесі самостійно; їх відносини залишилися б такими, якщо позови судом розглядалися окремо.

3. Співучасники можуть доручити вести справу одному з них (ст. 104 ЦПК) і приєднатися до апеляційної або касаційної скарги особи, на стороні якої вони виступають (ст. 297, 326 ЦПК).

4. Процесуальна діяльність одних співучасників може викликати правові наслідки для інших, затримати розвиток процесу, зокрема при відкладенні розгляду справи, зупинення у справі, залишення заяви без розгляду (ст. 172, 221, 229 ЦПК).

5. Підстави процесуальної співучасті, її види.

Підставами процесуальної співучасті є можливість чи необхідність пред’явлення позову кількома позивачами до одного, або кількох відповідачів.

За формою процесуальна співучасть має такі види:

1. активна: коли позивачами є дві особи чи більше, а відповідачем – одна,

2. пасивна: коли одним позивачем пред’явлено позов до двох і більше відповідачів,

3. змішаною: коли одна й інша сторони представлені кількома особами.

За обставинами матеріально-правового і процесуального характеру або за ступенем обов’язковості процесуальна співучасть поділяється на:

1. обов’язкову. Обов’язкова співучасть настає при спільності матеріальних прав і обов’язків кількох осіб, тоді, коли права і обов’язки сторін у справі не можна визначити без встановлення прав і обов’язків інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин.

2. факультативна. Факультативна (необов’язкова) співучасть настає з обставин процесуального характеру: в силу доцільності одночасного розгляду кількох справ, з метою економії коштів і часу на їх провадження. Замість кількох процесів провадиться один, витрати по справі скорочуються, зменшується кількість судових засідань, викликів свідків та ін., а головне – усувається постановлення протилежних за змістом рішень.

6. Належна та неналежна сторона в цивільному процесі. Наслідки заміни неналежної сторони.

Належна сторона в процесі – це суб’єкт спірного (наявного чи ймовірного) матеріального правовідношення. Належний позивач – особа, якій належить право вимоги; належний відповідач – особа, яка повинна відповідати за позовом.

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб’єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.

Неналежна сторона в процесі – це особа, стосовно якої за матеріалами справи виключається припущення про те, що вона є суб’єктом спірного матеріального правовідношення.

Належний позивач визначається судом при прийнятті позовної заяви. При поданні позовної заяви позивач легітимує себе, та суд перевіряє це одразу (ч.2.ст. 119 ЦПК).

Для заміни неналежного відповідача необхідно клопотання або згода позивача.

За клопотанням позивача: якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

У разі відсутності клопотання та згоди на заміну неналежного відповідача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача (ст.33 ЦПК).

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.