§ 2. Структура фінансово-правової норми.

Фінансово-правові норми, як і всі інші, мають структуру.

Під структурою фінансово-правової норми розуміється її внутрішня будова, її складові частини. В структурі фінансово-правової норми виділяють: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза – це перша частина фінансово-правової норми. В ній вказуються на ті умови, при наявності яких суб’єкту потрібно керуватися даною нормою. Гіпотеза є у будь-якій фінансово-правовій нормі. Зазвичай вона формується з використанням слова «якщо» і набагато рідше – з використанням слова «у випадку».

Диспозиція – це частина правової норми, що вказує на поведінку, яка повинна бути за обставин, передбачених гіпотезою.

Диспозиції фінансово-правових норм частіше всього проявляються через зобов’язання, які повинні виконувати відповідні суб’єкти при наявності відповідних умов, і набагато рідше через права.

Санкція – фінансово-правової норми – це та її частина, яка вказує на заходи державного примусу, що можуть бути застосовані до суб’єктів, які порушують диспозицію даної фінансово-правової норми. Особливості фінансово-правової норми проявляються головним чином через її санкції. По перше, санкції фінансово-правової норми мають, як правило, грошовий характер. Ними передбачається пеня, штраф. По друге, фінансово-правові санкції мають правовідновлюючий і каральний (штрафний ) характер. До правовідновлюючих санкцій відноситься пеня до каральних (штрафних) санкцій – штраф. Частіше всього при порушенні фінансово-правових норм застосовуються одночасно правовідновлюючі і каральні (штрафні) санкції. По третє, грошові засоби, отримані в результаті застосування санкцій фінансово-правових норм, зараховуються в державні і муніципальні грошові фонди: бюджети та позабюджетні фонди.

§ 3. Класифікація фінансово-правових норм.

Фінансово-правові норми досить різноманітні. Їх класифікація важлива для розуміння особливостей фінансово-правового регулювання і рівня розвитку фінансового законодавства.

В залежності від функцій, які виконуються фінансовим правом, фінансово-правові норми поділяються на регулятивні і охоронні.

До регулятивних фінансово-правових норм відносяться ті, які безпосередньо направленні на регулювання суспільних відносин шляхом представлення учасникам прав і покладення на них обов’язків. Основна частина фінансово-правових норм- регулятивні, оскільки фінансове право не є охоронною галуззю права, а покликане, перш за все, відрегулювати певну групу відносин, тобто закріпити їх, упорядкувати діяльність суб’єктів у цих відносинах і т д.

До охоронних фінансово-правових норм відносяться ті, які передбачають застосування заходів державного примусу за фінансові правопорушення. Кількість охоронних норм у фінансовому праві поступово збільшується, що пов’язано з необхідністю встановлення, а в ряді випадків збільшення, відповідальності суб’єктів правовідносин за свої дії.

Регулятивні і охоронні норми фінансового права тісно взаємопов’язані одна з одною. Охоронні походять від регулятивних, так як вони встановлюють відповідальність за порушення зобов’язань, передбачених регулятивними нормами.

Регулятивні фінансово-правові норми в залежності від їх змісту класифікуються на зобов’язуючі, забороняючі і уповноважуючі фінансово-правові норми.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми - це ті, які встановлюють обов’язок особи здійснювати визначенні позитивні дії. Більшість фінансово-правових норм – зобов’язуючі. Дуже часто вони формулюються у фінансово-правових актах у вигляді прямих обов’язкових приписів.

Забороняючі фінансово-правові норми встановлюють обов’язок особи утриматись від певних дій, вказаних у фінансово-правовій нормі. Вони зустрічаються у фінансовому законодавстві не дуже часто. Це пов’язазано з тим що відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, не можуть розвиватися інакше, як за рахунок активної поведінки зобов’язаних суб’єктів, тобто, за рахунок обов’язку із сплати податків, із виділення бюджетних асигнувань. А заборони з юридичної сторони виражаються в юридичних обов’язках пасивного змісту, тобто обов’язках стримуватись від здійснення деяких дій. Тому на відміну від зобов’язуючих фінансово-правових норм, забороняючі норми не можуть забезпечити цілі фінансово-правового регулювання.

Уповноважуючі фінансово правові норми - це такі, які передбачають можливість суб’єкта фінансового права діяти в рамках вимог фінансово – правової норми

Існує два види уповноважуючих фінансово-правових норм. Для першого виду цих норм характерно, що можливість їх реалізації залежить виключно від волі суб’єктів фінансового права. В основному до таких суб’єктів відносяться платників податків.

Для другого виду уповноважуючих фінансово-правових норм характерне те, що суб’єкт права має визначену свободу у виборі засобів, часу реалізації цієї норми, але дана норма в будь-якому випадку повинна бути ним реалізована. Мова йде про фінансово-правові норми, які затверджують компетенцією державних органів, органів місцевого самоврядування через встановлення прав цих органів.

Фінансово-правові норми можуть бути класифіковані в залежності від того, яку операцію вони виконують в процесі правового регулювання, тобто на чому вони спеціалізуються. У зв’язку з цим в науці виділяють спеціалізовані норми. Вони не є самостійною нормативною базою для виникнення правовідносин і ніби приєднуються до регулятивних і охоронних норм. Існують наступні види спеціалізованих норм у фінансовому праві: загальні, оперативні, колізійні, норми-дефініції, норми-принципи.

Загальні норми в узагальненому виді фіксують окремі елементи регулюючих відносин.

В нормах-дефініціях в узагальненому виді закріпляються ознаки будь-якої фінансово-правової категорії. Ним визначаються поняття бюджет, бюджетна система, субвенції, дотації і т.д.

В нормах-принципах сформульовані основні принципи бюджетного, податкового та іншого законодавства, фінансової діяльності тих чи інших державних органів і органів місцевого самоврядування.

Оперативні фінансово-правові норми визначають вступ в силу фінансово-правових норм, відміну діючих, продовження строку їх чинності і т.д.

Колізійні фінансово-правові норми вказують на порядок їх дії в даному випадку.

Кодифікація фінансового законодавства, проведена в 1998р, привела до збільшення кількості спеціальних фінансово-правових норм.

Важливе місце в системі фінансово-правових норм займають рекомендаційні норми. Рекомендаційні норми представляють собою пропозиції конкретних органів, звернені до тих чи інших суб’єктів. Найбільш часто такі норми зустрічаються в щорічних законах про бюджет.

Фінансово-правові норми, крім всього вище зазначеного, класифікуються за об’ємом впливу на загальні і спеціальні. Загальними є норми, які розповсюджуються на цілий ряд тих чи інших відносин, а спеціальними нормами є ті, які розповсюджуються на окремий вид відносин. Наприклад, загальними є норми, які розповсюджуються на всі податкові відносини, а спеціальними – норми, які регулюють той чи інший вид податків, податкових відносин.

За територією дії розрізняють фінансово-правові норми, що діють; а) на всій території України; б) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

За часом дії фінансово-правові норми поділяються на загальні і тимчасові. Загальні норми, яких більшість у фінансовому праві, встановлюються на визначений термін і втрачають силу у зв’язку з їх відміною чи зміною.

Тимчасові норми – це норми, які встановлені на визначений термін. До тимчасових фінансово-правових норм відносяться, перш за все, закони про бюджет на відповідний фінансовий рік. Ці норми діють, як правило, протягом терміну дії відповідного закону про бюджет на фінансовий рік. Вони містяться в цих законах і постановах.

В залежності від особливостей предмета фінансово – правового регулювання фінансово-правові норм поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні фінансово-правові норми визначають джерела утворення грошових фондів держави, об’єкти оподаткування і ставки податків, види витрат бюджетів і державних позабюджетних фондів.

Процесуальні фінансово-правові норми встановлюють порядок реалізації матеріальних фінансово – правових норм. До процесуальних норм відносяться норми, які визначають порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, а також звітів про їх виконання.

В сучасних умовах у зв’язку з розвитком фінансового законодавства кількість процесуальних фінансово – правових норм збільшується.