Психологія я-концепції

МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ – це внутрішні пізнавальні маніпуляції, які обіцяють особі послаблення неспокою або недопущення його виникнення.

1. Витіснення – це найуніверсальніший спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки активному вилученню із свідомості несприятливого мотиву чи неприємної інформації для захисту свідомої частини “Я” від конкуруючих конфліктних тенденцій, які загрожують існуючому образу самого себе.

2. Включення – це механізм захисту, близький до раціоналізації, коли також переоцінюється значущість чинника, що травмує. Прикладом є катарсис – зменшення внутрішнього конфлікту під час співпереживання.

3. Заміщення – це захисний механізм, який діє несвідомо, при якому недосяжна мета, емоція або об’єкт заміщується прийнятними. У житті часто буває, що людина переносить свої роздратування, гнів, прикрощі, спричинені однією людиною на іншу.

4. Заперечення виявляється в тому, що інформація, яка тривожить і може призвести до конфлікту, не сприймається.

5. Ідентифікація – несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині і недоступних, але бажаних для себе.

6. Ідеалізація проявляється, коли людина, не маючи змоги зреалізувати ідеальний образ власної особи, переносить цей ідеал на когось, хто, найчастіше, є або мав би стати об’єктом любові.

7. Ізоляція – відокремлення у свідомості людини чинників, які її травмують. Неприємним емоціям блокується доступ до свідомості.

8. Інтраекція – прийняття людиною чиїхось норм за власні, що дає їй почуття суб’єктивного контролю.

9. Компенсація, яка полягає в подальшому відшкодуванні своїх вад і недоліків через спробу звернути на себе увагу, здобути визнання.

10. Переміщення, яке полягає в перенесенні емоцій із внутрішнього джерела конфлікту на якийсь зовнішній об’єкт.

11. Показова реакція – полягає у демонструванні назовні позицій, мотивів і потреб, протилежних до тих, які свідомо відкидаються.

12. Проекція – несвідоме перенесення (приписування) власних почуттів, бажань і прагнень, у яких людина не хоче собі зізнатися, розуміючи їх соціальну неприйнятність, на інших.

13. Раціоналізація – деяка форма фальшивого розумування, псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді зумовлене причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги. Ця форма може набирати різних проявів, а зокрема: пошуку причини в зовнішній ситуації чи в інших людях, покликання на авторитети, самоскарження, признання винятку, механізму “кислого винограду” – приниження цілі, якої не вдалося досягнути, механізму “солодкої цитрини” – завищення вартості цілі, яка не відповідає власним амбіціям, але була досягнута, ре інтерпретації мотивів – підміна мотивів іншими, що не відповідають дійсності, прикрашення (глорифікації) statusy quo з огляду на вигідне положення чи привілеї.

14. Регресія, тобто повернення до більш раннього дитячого появу поведінки, стану чи стилю функціонування.

15. Сублімація – механізм психологічного захисту, який понижує напруженість у конфліктній ситуації шляхом трансформації інстинктивних форм психіки у загальноприйняті для індивіда і того соціального середовища, в якому він знаходиться. Згідно теорії З.Фройда найчастіше сублімація спостерігається в процесі переорієнтації енергії лібідо в елемент творчості або у форму жартів чи прояв дотепності, які миттєво дають розрядку у напруженій ситуації.

16. Фантазії, які мали б замінити реальні дії й можуть бути втечею від складних ситуацій.

САМООЦІНКА (за Д.Куперсмітом) – те ставлення індивіда до себе, котре утворюється поступово й набуває звичного формовияву, щонайперше як схвалення чи несхвалення, ступінь якого характеризує впевненість індивіда в оцінці себе самого, своєї значущості. Іншими словами, самооцінка – це особистісне судження про власну цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим бокам своєї особистості, діяльності, поведінки і котра виявляється у властивих людині установках.

Визначення самооцінки (за В.Джемсом):

успіх

Самооцінка = --------------------

домагання

Особа може покращити уявлення про себе, або збільшити чисельник цього дробу (примножити успіх), або зменшити її знаменник (мінімізувати домагання), тому що для самооцінки важливе тільки співвідношення цих показників.

Самооцінка може мати різний рівень усвідомлення. Її характеризують за такими параметрами:

• за рівнем виділяють високу, середню та низьку самооцінку;

• за співвіднесенням з реальними успіхами – адекватну та неадекватну (завищену та занижену);

• за особливостями будови – конфліктну та безконфліктну.

“Я” – поняття, яке використовується в багатьох психологічних теоріях для позначення особистості, її свідомої оцінки при взаємодії із зовнішньою і внутрішньою реальністю.

Я-КОНЦЕПЦІЯ – це динамічна система уявлень індивіда про самого себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів, які впливають на особистість. Взаємодія індивіда з оточуючим світом і ставлення до самого себе виступають похідними. Я-концепція як установка відносно себе, включає три структурні компоненти:

1. когнітивний – образ “Я”, який характеризує зміст уявлень про себе, своєрідний самоопис як спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості шляхом поєднання її окремих рис і властивостей.

2. емоційно-оцінний (Я-ставлення), афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих боків своєї особистості, діяльності й проявляється в системі самооцінок. Афективна підсистема установки існує завдяки тому, що когнітивна складова останньої не сприймається людиною байдуже, а пробуджує в ній оцінки та емоції, інтенсивність яких залежить від контексту довкілля і від самого актуалізованого когнітивного змісту. Очевидно, що людина освоює оцінковий смисл різних характеристик, які властиві її Я-концепції.

3. поведінковий (Я-вчинок), який характеризує прояви перших двох елементів у поведінці. Люди не завжди поводять себе відповідно до своїх переконань. Особливість Я-концепції як комплексу установок полягає в тому, що об’єктом є сам носій установки.