1. До 1 року – це:

• розвиток сенсорних механізмів (відчуття і сприймання), насамперед реакція на голос матері і рідних (слухове сприймання);

• реакція на оточення;

• голосові реакції самої дитини;

• акт доторку і утримування.

2. Від 1 року до 3-х років:

• розвиток інтелектуально-пізнавальних процесів (пізнання предметів);

• формується мовлення.

3. Від 3 років до 7 років:

• розвиток особистісної сфери психіки, діяльність якої спрямована на:

• пізнання відносин;

• спілкування;

• розуміння етичних та естетичних норм.

4. Від 7 років до 12 років:

• інтенсивний інтелектуальний розвиток, спрямований на пізнання азів наук (поглиб­лю­ють­ся пізнавальні та інтелектуально-пізнавальні процеси, розвивається реф­лек­сія, самоконтроль, складається внутрішній план дій).

5. Від 12років до 15 років:

• розвиток особистісної сфери діяльності, спрямований на піднесення системи відносин.

• формування соціальних установок (ставлення до себе, суспільства, людей).

6. Від 15 років до 17 років:

• розвиток пізнавальних та інтелектуально-пізнавальних процесів, спрямований на пізнання професії, самовизначення і мотивації учіння.

• інтенсивний емоційний розвиток і розвиток вольових якостей.

СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ РОЗВИТКУ – своєрідні специфічні для даного віку взаємовідносини між дитиною і оточуючою дійсністю; (виявляється за допомогою визначення характеру взаємовідносин дитини з оточуючим світом).

Соціальна неповторність особистості

ІНДИВІД ( від лат. іndividuum) – 1) людина як одинична природна істота, живий організм, представник виду Homo sapiens, генотипне утворення, продукт філогенетичного та онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис (задатків, потягів); 2) окремий представник людської общини; соціальна істота, яка виходить за рамки своєї природної (біологічної) обмеженості та використовує знаряддя, знаки, через які оволодіває особистою поведінкою і психічними процесами.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – це неповторний духовний світ людини, її найвищі цінності, можливості, те, що робить її унікальною. Індивідуальність може проявлятися в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах психічної діяльності. Передумовою формування людської індивідуальності слугують анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються у процесі виховання, породжуючи широку варіативність проявів індивідуальності.

Індивідуальність людини виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, інтересах, особливостях сприймання, пам’яті, мислення, фантазії, у здібностях тощо. Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності. На земній кулі немає двох людей з однаковим поєднанням психологічних особливостей. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших – малопомітно. Індивідуальність може заявити про себе в інтелектуальній, емоційній, вольовій сфері чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту проявляється у вмінні бачити те, що не помічають інші, в особливостях засвоєння інформації, тобто в умінні ставити і вирішувати проблеми. Своєрідність почуттів полягає в надмірному розвитку одного з них (інтелектуального чи морального), у силі волі, надзвичайній мужності або витримці.

Поняття “особистість” та “індивідуальність” не тотожні, але тісно взаємопов’язані. Багато особливостей людини (пам’ять, мислення, звички тощо) є якостями її індивідуальності, а не характеристиками особистості, оскільки вони не важливі для тих груп, членом яких є індивід. Особистісні лише індивідуальні якості, важливі в системі між особистісних стосунків групи, в якій перебуває конкретна людина як особистість. Наприклад, сміливість і рішучість як риси індивідуальності юнака не були характеристиками його особистості доти, доки він не виявив їх, захищаючи дівчину від хуліганів.

ЛЮДИНА – це найбільш досконала система, яка сама себе регулює, навчає, змінює, а також є найскладнішою і найзагадковішою з усіх систем, наявних у живому й неживому світі.