Людина як біопсихічна система

АСИМЕТРІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНА ГОЛОВНИХ ПІВКУЛЬ МОЗКУ – неоднаковість функціонального призначення лівої і правої півкуль головного мозку людини. Ліва півкуля забезпечує оперування вербально – знаковою інформацією, а права – образами дійсності. У тварин такої асиметрії немає.

ВЕЛИКІ ПІВКУЛІ ГОЛОВНОГО МОЗКУ – орган вищої нервової діяльності, до складу якого входять кора великих півкуль і приблизно 14 мільярдів підкіркових нервових клітин. Кора великих півкуль пов’язана з свідомістю і вищими психічними функціями людини, з набутим досвідом і научінням.

ВЧЕННЯ ПРО ДВІ СИГНАЛЬНІ СИСТЕМИ – теорія І.П.Павлова, за якою людина має дві сигнальні системи. З них перша є такою самою, як і у тварин. У ній сигнальну функцію виконують предмети і явища та їх властивості, що безпосередньо діють на рецептори. На основі першої у людини розвинулась друга сигнальна система – сукупність тимчасових нервових зв’язків , утворених за допомогою мови. Як сигнали перших сигналів слова складають суто людську сигнальну систему дійсності.

ГОЛОВНИЙ МОЗОК – передній відділ центральної нервової системи, людини, розміщений у черепній коробці. Включає великі півкулі, проміжний мозок (таламус, гіпоталамус), середній мозок і задній мозок. (мозочок, продовгуватий мозок ).

ГЕНЕТИКА– розділ біології, котрий вивчає закони успадкування властивостей. Генетику не слід путати з психологією генетичною, яка вивчає розвиток поведінки від моменту народження до смерті.

ГЕНОТИП– це людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних знак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання. Генотип визначає динамічні властивості нервових процесів, безумовно рефлекторні мозкові зв’язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов’язані з органічними потребами.

КОРА ГОЛОВНОГО МОЗКУ – поверхнева оболонка півкуль головного мозку, утворена за допомогою семи шарів вертикально орієнтованих нервових клітин.

КРИЗА (з гр. — момент прийняття рішення.) – поворотний момент у життєактивності індивіда чи суспільства, який вимагає переоцінки наявних моделей поведінки, діяльності, спілкування, вчиняння і виконує роль переломного пункту у розвитку, знаменуючи відмирання старого і народження нового (виявляється в негативних симптомах, фактах важкої вихованості, тимчасового зниження працездатності).

Психосоціальні кризи людини впродовж всього життя (за Е.Еріксоном):

• Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов’язана із задоволенням дитиною за допомогою дорослого своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи недовіра до навколишнього світу.

• Друга криза пов’язана з першим досвідом навчання дитини, виробленням навичок охайності. Розуміння дитини, систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання й непослідовність – страх і сумнів.

• Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дозволяють здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач призводить до закріплення почуття провини.

• Четверта криза відбувається в шкільному віці. Залежно від шкільної атмосфери, стосунків з однокласниками й учителями, методів виховання в дитини розвивається смак до роботи або почуття меншовартості.

• П’ята криза спостерігається в підлітковому віці, коли засвоюються зразки поведінки. Позитивний вихід розвиває ідентифікацію, негативний спричиняє рольову плутанину.

• Шоста криза характерна для юнацького віку. Вона пов’язана з пошуком близькості з коханою людиною. Відсутність досвіду може призвести до ізоляції людини та її замкнення в собі.

• Сьому кризу переживають у 40-річному віці. За умов нормального розвитку цей вік вирізняється високою продуктивністю діяльності, активізацією почуття збереження роду (генеративності), повагою до мудрості. Нерозв’язана криза зумовлює застій.

• Восьма криза припадає на час старіння, коли підбивають підсумки життя. На цьому етапі особистість або досягає цілісності й приймає неминуче, або завершує життя у відчаї страху перед смертю.