Композитори – романтики. Бетховен і українська музична культура.
Музичний романтизм як художній напрям виник на початку XIX ст. під впливом раннього німецького літературно-філософського романтизму (Ф. В. Шеллінг та ін.) й надалі розвивався в тісному зв’язку з різними течіями літератури, живопису й театру. Засновником німецької романтичної опери є К. М. Вебер. Сюжети та музичний стиль його опер зазвичай поєднували фантастику з реалістичними картинами народного побуту («Чарівний стрілець»), поезію лицарських легенд («Евріант») і слугували взірцем для багатьох композиторів, зокрема Ріхарда Вагнера.
Пригадайте, що являє собою романтизм як ідейний та мистецький напрям, а також його представників у царині музичного мистецтва різних країн.
Порівняно з попередніми епохами, музичний романтизм вирізнявся пильною увагою до внутрішнього світу людини, висуванням на перший план складної індивідуальності ліричного героя. Провідними стали теми особистої драми самотнього художника, нерозділеного кохання ти соціальної нерівності. У творчості деяких композиторів, зокрема Роберта Шумана, ця тематика набула ознак автобіографічності.
Яскрава портретність і деталізація образної сфери у творах композиторів-романтиків зумовила розквіт жанру вокальної та фортепіанної мініатюри (пісня й романс, музичний момент, експромт, пісня без слів, ноктюрн та ін.). Нескінченна мінливість і контрастність життєвих вражень втілена у вокальних і фортепіанних ци¬клах Шумана і Брамса.
Лірико-драматичне трактування музичних образів властиве в епоху романтизму й великим жанрам — симфонії, сонаті, квартету, опері. Прагнення до вільного самовираження, поступового й наскрізного драматургічного розвитку спричинила появу вільних і змішаних форм, притаманних романтичним творам у таких жанрах, як балада, фантазія, рапсодія, симфонічна поема та ін.
Залучення творів літератури, живопису, скульптури як джерел для створення програмної музики визначило важливу в музичному романтизмі ідею синтезу мистецтв, що найяскравіше ви-явилося в оперній творчості Вагнера та програмній музиці Шумана. Виражальні прийоми програмної музики проникли й у непрограмні твори композиторів-романтиків, що сприяло посиленню образної конкретності, гостроти драматургії.
Фелікс Мендельсон-Бартольді найяскравіше виявив себе в царині театральної музики («Сон літньої ночі») і програмного симфонізму («Шотландська» й «Італійська» симфонії). Втілюючи образи природи й фантастики народних казок, Мендельсон збагатив свій оркестровий стиль світлими й прозорими музичними барвами. Велику популярність здобули також його ліричні «Пісні без слів» для фортепіано.
Джерелом тем і образів для композиторів- романтиків була народна творчість, зокрема фольклорні музичні традиції притаманні ліричним пісням Р. Шумана. Здебільшого композитор писав фортепіанні твори, пісні й романси, симфонії. У його творчості майстерно поєднувалися відображення навклишнього життя І фантастика. Кілька своїх творів він назвав «Фантастичними п'єсами». Композиціям Шумана властиві контрасти: поєднання поривчастості, бурхливого настрою і ніжності, задушевності та мрійливості, зокрема в «Карнавалі" та «Метеликах» .У його творчості також виявилися вкрай протилежні риси романтизму. Вони, зокрема, відображені у двох улюблених образах його програмних творів — пристрасного, бунтівного Флорестана і мрійливого Евзебія , які являють собою дві протиложпості творчої особистості Шумана.
Окрім К. М. Вебера, видатним майстром оперти в Німеччині XIX ст. був Р. Вагнер, автор опер «Лоенгрін», « Тангейзер», «Перстень нібелунгів» та ін. Він завершив розвнток німецької романтнчної опери і своєю творчістю зробив значний внесок в історію музичного мистецтва. Центральне місце у спадщині Вагнера посідають опери (усього їх тринадцять), у яких відображено національний
склад характеру, відтворені легенди й перекази німецького народу, величні картини природи.
Музика романтизму була провідним напрямом у мистецтві XIX ст. і на пізньому своєму етапі зумовила появу нових напрямів і течій у музичному мистецтві — веризму, імпресіонізму, експресіонізму.
Людвіг ван Бетховен і українська музична
У Петербурзькій громадській бібліотеці зберігається зошит Бетховена з його нотними записами, датованими 1816 р. Серед них – партитури шістьох пісень. Одна з мелодій мотив відомої української пісні «їхав козак за Дунай».
Пісня «Їхав козак за Дунай», створена у XVIII ст. українським козаком Семеном Климовським, має цікаву історію. Виявляється, її мотив був відомий не лише на теренах українських земель. Німці також вважали його власним фольклорним надбанням, тож ця музика увійшла до переліку оброблених Бетховеном творів німецької народної пісенної творчості.
Семен
Климовський
Щодо появи української пісні в Німеччині, то серед різних версій найімовірнішою видається така: у 1792 р., приїхавши до Відня, Бетховен познайомився із сином останнього українського гетьмана К. Розумовського — Андрієм, на той час послом Росії в Австрії. Посольська садиба у Відні з її славнозвісними музичними вечорами була своєрідним «українським острівцем» — тут незмінний успіх мала саме українська музика у виконанні українських співаків та бандуристів.
Із 1806 р. Бетховен разом з іншими знаменитостями того часу був частим відвідувачем посольських вечорів. Композитору сподобалися українські пісні — надзвичайно мелодійні, співучі й зворушливі. На замовлення А. Розумовського Бетховен написав три квартети. У першому квартеті він використав мелодію української народної пісні «Ой надворі метелиця», у другому і третьому — варіації на тему пісні «Від Києва до Лубен». Саме ці три квартети вважаються вершиною камерної творчості Бетховена.
Зацікавився Бетховен і мелодією українського танцю «Козачок». Композитор використав її двічі: у 8-й сонаті для скрипки і фортепіано та в першій частині 16-ї сонати для фортепіано. Мелодії козацьких пісень, почуті в Розумовського, містяться в заключній частині сонати № 23 «Апасіоната» і в славетній 9-й симфонії, також в одній із сонат Бетховена звучить українська пісня «Одна гора високая».
Неодноразово звертався композитор і до пісні «їхав козак за Дунай». Уперше, коли протягом 1815—1816 рр. він готував збірку Шотландських народних пісень. Працюючи над збіркою, композитор вирішив додати до шотландських пісень ще й слов’янські, видавши збірку під назвою «Пісні різних народів». Дещо пізніше Бетховен знову повернувся до уподобаної ним української пісні й опрацював її для голосу в супроводі фортепіано, скрипки і віолончелі. Утретє він використав пісню, створивши нову обробку для фортепіано і флейти. Ця робота увійшла до збірника Бетховена «Варіації на російську тему».