Українська лексикографія. Основні типи словників

Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію та прак­тику укладання словників.

Словниковий склад мови відображається у словниках.

Перші лексикографічні спроби були вже за часів Київської Русі. Так, «Повість врем'яних літ» має кілька місць, які можна назвати тлумачен­ням імен: пояснення імені Феодосій, назви міста Переяслав тощо.

У Збірнику Святослава є цілий розділ, де додано пояснення незро­зумілих слів з Євангелія та інших книг. На сторінках церковних книг трапляється чимало так званих «проізвольників» - записів, зроблених тими, хто, читаючи, сам вписував на полях пояснення слів, незрозумілих іншим читачам. Усе це свідчить про те, що потреба у словниках існувала ще за часів Київської Русі.

Словники української мови почали з'являтися ще у XVI ст. Пер­шими такими словниками були «Лексис» Лаврентія Зизанія і словник Памви Беринди «Лексикон словенороський», видані 1627 р. у Києві, в якому слова старослов'янської мови перекладалися на тогочасну укра­їнську книжну мову.

Першим словником, що фіксував лексику нової української літератур­ної мови, був невеличкий (близько 1 тис. слів) словничок, доданий до пер­шого видання «Енеїди» Івана Котляревського (1798 p.). Подібний слов­ничок під назвою «Краткий малороссийский словарь» (1130 слів) було додано до першої граматики української мови О.Павловського (1819 p.).

Чимало словників видано у XIX - XX ст. Сьогодні вони - пам'ятки минулого.

Визначним явищем української лексикографії був грунтовно під­готовлений 4-томний «Словарь української мови» (1907 - 1909 pp.), упорядкований Б.Грінченком. У ньому понад 70 тис. слів, які перекла­даються і пояснюються російською мовою. Цей словник не втратив сво­го значення і нині. Ним користуються, коли виникає потреба з'ясувати значення слів застарілих і особливо діалектних. Словник перевидавався 4 рази, останній раз у 1958 - 1959 роках.

Словники бувають двох типів: енциклопедичні і лінгвістичні.

В енциклопедичних словниках подаються відомості про предмети, явища, історичні події, видатних політичних діячів, провідних учених, діячів культури, різні поняття тощо.

Насамперед слід назвати «Юридичну енциклопедію» - 6 т. та «Між­народну поліцейську енциклопедію» - три томи (10-томного видання).

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погля­ду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголо­шування тощо. Вони бувають 1, 2 та кількамовними.

У перекладних словниках до кожного слова, що перекладається, по­дається відповідне слово іншої мови. До найважливіших перекладних словників належить Російсько-український словник.

Тлумачні словники з'ясовують основні прямі та переносні значення слів певної мови, належність їх до певних стилів, частоту вживання тощо.

Найцінніший Словник української мови в 11-ти томах містить 134 тис. слів (1970-1980 pp.), значення яких пояснюється.

Етимологічні словники з'ясовують походження слів, їх найдавніші корені, а також розвиток значення слів, зміни у їх будові ( 7 т.).

Історичні словники подають у текстах і пояснюють слова, що вжи­валися у мові раніше і зафіксовані в її писемних пам'ятках. Фундамен­тальною працею української лексикографії є 2-томний «Словник старо­української мови XIV - XV ст.».

Орфографічні словники подають нормативне написання слів. Най­більшим є Великий зведений орфографічний словник української мови (2003 р.) - 253 тис. слів.

Словник іншомовних слів дає пояснення близько 25 тис. слів і термі­нів іншомовного походження, що ввійшли до складу української літера­турної мови. У словнику зазначено з якої мови походить слово, з яких елементів утворилось, з яким лексичним значенням вживається.

Синонімічні словники подають згруповані в синонімічні ряди слова;і синоніми. У 1960 р. видано короткий словник синонімів, де близь­ко 4,5 тис. синонімічних рядів, до складу яких входять загальновживані слова, іншомовні, діалектизми тощо.

Фразеологічні словники пояснюють значення і вживання стійких сполучень слів, термінологічні - подають значення термінів з певних га­лузей знань.

Відомі й інші типи словників: мови письменників, власних імен, пріз­вищ, топонімічні словники, словник антонімів, паронімів тощо.

Словники відіграють величезну роль у піднесенні мовної культури, саме тому при засвоєнні норм української літературної мови, оволодін­ня українською лексикою та стилістичним багатством мови, як краще висловити свою думку, слід працювати зі словниками.

ДОДЕРЖАННЯ НОРМ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ - УМОВА УСПІШНОГО СПІЛКУВАННЯ

Мова - це найважливіший засіб людського спілкування, зброя і зна­ряддя впливу на маси. Кожна особа має вимогливо ставитися до своєї мови під час прилюдного виступу, дбати про глибокий зміст і досконалу форму викладу, адже лише це може забезпечити справжню мовну майстерність.

Мовну підготовку слід розглядати як обов'язковий елемент профе­сійної підготовки правознавця - практичного працівника. Тому нашим завдання і є звернутися до грамотності, й, насамперед, до правил орфо­графії, граматики, морфології тощо.