3. Метод установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку

Комерційні банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку. Проте успіх такого методу залучення вкладів клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кредитів. Якщо клієнт виявить, що за свій вклад у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів. У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі не можуть нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається через установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів. Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибуток за ними набагато нижчий, ніж за терміновими депозитами. При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки. Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням й сплатою простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за вкладом. Дохід за складними процентами (нарахування процента за процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується процент і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії вкладу. Одним із способів стимулювання вкладів є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на рахунку. З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу. Важливе значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, котрий певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внесків банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів. Депозити на визначений строк — це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається договором при відкритті цих рахунків. Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк. Кошти на депозитні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного або поточного рахунків, відкритих в установі банку або в іншому банку. Установа банку гарантує депоненту таємницю за депозитним рахунком. Без згоди депонента довідки третім особам щодо рахунку можуть бути надані лише у випадках, передбачених чинним законодавством України. За отриманими коштами на депозитні рахунки залежно від виду депозитної операції та депонентів банку видається підтвердний документ, яким може бути: * для банків — депозитний договір; *для суб'єктів господарської діяльності -- корпоративна пластикова картка і депозитний договір або тільки депозитний договір; для фізичних осіб — ощадна книжка, пластикова картка і депозитний договір або тільки депозитний договір. Ощадна книжка та пластикова картка — бланки суворої звітності, які обліковуються за позабалансовим рахунком 9821 «Бланки суворої звітності» на відповідних аналітичних рахунках і при їх видачі списуються з позабалансу. Розроблені банком операційні процедури документального оформлення і відкриття депозитних рахунків відповідно до їх економічної сутності, схеми документообороту, безпомилкового їх відображення в обліку забезпечують виконання функцій бухгалтерського контролю депозитних операцій банку та отримання достовірної фінансово-статистичної звітності. При організації обліку депозитних операцій необхідно враховувати, що у разі відкриття (закриття) або зміни номерів депозитних рахунків клієнтів (суб'єктів господарської діяльності), крім рахунків офіційних представництв, установа банку зобов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття). ВИСНОВКИ Процедура виконання банком операцій за депозитними рахунками має здійснюватися поетапно: — отримання дозволу на здійснення депозитних операцій; — оформлення необхідних документів; — контрольні процедури; — здійснення розрахунків; — повнота бухгалтерського обліку; — контроль - аудит операцій. Установи банку залучають кошти на депозитні (вкладні) рахунки з метою підвищення заінтересованості населення в накопиченні заощаджень та одержанні відповідного доходу, а також з метою залучення грошових ресурсів для здійснення банківської діяльності. Суб'єкти депозитних операцій — це установи банку, які є позичальниками та клієнтами-власниками коштів. Об'єктом депозитних операцій є кошти, передані комерційному банку (або надані банком) на умовах повернення з виплатою процентів (або на безпроцентній основі), визначених двосторонньою угодою. Депозит (вклад) — це кошти у готівковій та безготівковій формі, що надаються фізичними та юридичними особами у розпорядження банку на певний строк, під проценти та оформляються відповідним договором. При організації обліку депозитних операцій необхідно враховувати, що за категоріями депонентів депозити поділяються на: — депозити банків; — депозити бюджету та позабюджетних фондів України; — депозити суб'єктів господарської діяльності; — депозити фізичних осіб. Депозитні операції банку поділяються на активні й пасивні. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Банковское дело: стратегическое руководство, Москва: Изд-во АО «Консалтбанкир, 1998 2. Блейк Дж., Амат О. Европейский бухгалтерский учет: Справочник: Пер. с англ., Москва: Информ.-изд. дом «Филинь», 1997 3. Кузьмінська О.Е. Кириленко В.Б. Організація обліку в банках, Київ, 2002 4. Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік у банках України, Київ, 2001 5. Миркин Я. М. Банковские операции Учебное пособие. – Ч. ІІІ. – Москва: Инфра-М, 1996; 144с.