3.2. Принципи і типи соціально-трудових відносин

Основний принцип – законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій сфері, визначення суб’єктів, а також контроль за дотриманням цих прав.

Принцип солідарності – ідеал, вироблений людством у процесі його соціально-економічного розвитку, – припускає спільну відповідальність людей, засновану на особистій відповідальності і згоді, єдності і спільності інтересів.

Принцип субсидіарності ґрунтується на особистій відповідальності, однак згідно з цим принципом перевага надається самозахисту порівняно із зовнішньою допомогою. Субсидіарність спрямована на посилення мотивів людей до самореалізації та самозабезпечення і відвернення спроб перенести відповідальність за своє життя на державу або суспільство. У соціально-трудових відносинах на всіх рівнях не лише заохочуються прояви почуття власної гідності, сили, особистої відповідальності, але й створюються умови для реалізації цих мотивів.

Принцип партнерства припускає здійснення захисту своїх інтересів суб’єктами соціально-трудових відносин і їхню самореалізацію в політику узгодження взаємних пріоритетів.

Принцип загальності повинен бути визначальним у механізмі соціального захисту. Передбачає необхідність поширення дії соціального захисту на всіх осіб: працюючих, безробітних, непрацездатних, незалежно від соціального статусу.

Принцип адресності має актуальне значення на етапі реалізації соціального захисту. Законодавча практика найчастіше має декларативну форму. При цьому існує ряд законів і положень, практичне втілення яких відсутнє. Слідом за прийняттям законодавчих норм необхідні механізми і адресні програми їхньої реалізації.

Принцип інтегрованості містить у собі обов’язковість взаємозв’язку і взаємодії усіх форм, елементів і методів соціального захисту, організацію їх у єдину систему на всіх рівнях і структурних ланках суспільного життєзабезпечення.

Соціально-трудові відносини залежно від способу їхнього регулювання, методів розв’язання проблем класифікують за типами.

Визначають два основних типи соціально-трудових відносин: патерналізм та соціальне партнерство.

Патерналізм, або державний патерналізм характеризується тим, що головна роль у соціально-трудових відносинах відводиться державі. Однак патерналізм може сформуватися і на рівні підприємства на основі жорсткої регламентації соціально-трудових відносин. В окремих випадках патерналізм може бути високоефективним, як наприклад, на підприємствах Японії, але він має і негативні наслідки, приміром, пасивність у трудовій поведінці.

Більш прогресивним типом соціально-трудових відносин є соціальне партнерство.

Вищезгадані типи соціально-трудових відносин, звичайно, не існують у чистому вигляді. Реально в рамках визначеного рівня (держави, підприємства, структурного підрозділу) і часу соціально-трудові відносини виступають у формі моделей, що комбінують властивості охарактеризованих вище основних типів цих відносин.

Соціально-трудові відносини в сфері праці класифікуються:

• за змістом діяльності на виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні;

• за суб’єктами на міжорганізаційні (організація – організація), внутрішньоорганізаційні, внутрішньовиробничі (організація – особа; особа – особа – особа);

• за об’ємом владних повноважень на відношення по горизонталі та відношення по вертикалі;

• за характером розподілу доходів – у відповідності з трудовим внеском, не у відповідності з трудовим внеском;

• за ступенем регламентування на формальні (офіційно оформлені), неформальні (офіційно не оформлені);

• за способом спілкування на безособисті, міжособисті.

Активізація діяльності регіональних структур і міських служб зайнятості та їх співпраці з підприємствами в останні часи свідчить про перенесення тягаря регулювання соціально-трудових відносин на мезо- та мікрорівні, що відповідає загальносвітовим тенденціям розвитку соціального партнерства.

Аналіз різних складових соціально-трудових відносин та досвіду їх практичної реалізації дозволяє визначити наступні завдання вдосконалення соціально-партнерських відносин в Україні:

• вдосконалити механізм надання дотацій підприємствам для створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних громадян;

• ліцензувати та відкривати нові професії в учбових закладах, які мають попит на ринку праці, планувати набір абітурієнтів з урахуванням ринкового попиту, а не можливостей закладу;

• вдосконалити організаційно-правову базу та процедуру контролю за змістом колективних договорів при їх реєстрації;

• сформувати систему постійного моніторингу виконання регіональних угод і колективних договорів на підприємствах, організаціях;

• здійснити систему заходів адміністративного, правового, економічного, пропагандистського характеру щодо скорочення обсягів «прихованого» безробіття, легалізації «тіньової» зайнятості в сфері малого бізнесу та підприємництва;

• прискорити розвиток соціального партнерства на мікрорівні, стимулювати роботодавців, у тому числі недержавного сектору, до участі в реалізації державної, регіональної та місцевої політики зайнятості;

• розробити дійові механізми сприяння втіленню принципів концепції сталого розвитку України на регіональному рівні.

Контрольні запитання:

1. У чому сутність соціально-трудових відносин?

2. Охарактеризуйте основні типи соціально-трудових відносин.

3. Які ви знаєте принципи соціально-трудових відносин?

4. Охарактеризуйте сторони і суб’єкти соціально-трудових відносин?

Завдання на самостійну роботу.

1. Визначте основні напрямки формування нової системи соціально-трудових відносин.

2. Як відбувається формування і регулювання системи соціально-трудових відносин в сучасних умовах?

Рекомендована література:

1. Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов – М.: Издат. группа «НОРМА – ИНФРА-М», 1998. – 374с.

2. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – К.: Знання. – 559 с.

3. Єсінова Н.І., Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 432с.