Ігнатенко о.С., Пашко л.А., Марічев в.Є.

Методтчні рекомендації

З дисципліни «менеджмент державних організацій»

ПЛАН

проведення семінарського заняття 1 за темою

“Функції управління державними організаціями і установами, їх поняття, сутність, зміст і роль”

Термін - 4 години

Мета - дослідити природу функцій управління державними організаціями і установами, зосередивши при цьому увагу на: аналізі існуючих визначень функцій управління; підходах до їхньої класифікації.

Питання, що виносяться на заняття:

1. Зміст та сутнісні характеристики функцій державного управління.

2. Функціональна структура державного управління.

Методичні рекомендації:

1

Усвідомлення діалектичного характеру функцій державного управління як історичного феномену, і, отже, аналізу різноманітних історичних причин, що спричинюють якісні зміни функцій державного управління слід, на нашу думку, розпочати з порівняння визначень понять “функція”, “функція державного управління”, “функція держави”, “управлінські функції державних органів”.

Функція як наукова категорія є елементом понятійного апарату, оскільки вона є дослідницьким інструментом, засобом для оцінювання результату праці державного апарату в цілому та кожного державного службовця зокрема.

Функції державного управління – це реальні, цілеспрямовані, регулюючі, контролюючі тощо впливи на керовані явища; це і засіб оцінювання результатів праці держслужбовців, який дозволяє визначити, через що, якими способами, у процесі яких взаємодій із суспільством здійснюється управління соціальними процесами, відносинами.

Функції державного управління – це сукупна, суспільно й об’єктивно необхідна діяльність всієї системи державного управління щодо реалізації функцій держави, зміст яких має просторово-часову форму виразу.

Кожна з функцій являє собою певний вид управляючого впливу, який, пронизуючи ієрархію державних органів, є спільним та типовим для них, у структурі держави функція державного управління отримує певну диференціацію, розподіл в управлінських функціях різних державних органів, їх ланок та підсистем.

Спільна властивість функцій державного управління та управлінських функцій державних органів полягає, по-перше, у тому, що вони є управляючими впливами держави; по-друге, у спільності призначення – здійснювати вплив на збереження й розвиток суспільної системи, забезпечувати виконання актуальних державних завдань.

Необхідно брати до уваги той факт, що функції як вид керуючого, управляючого впливу взаємопов’язані з компетенцією органу державної влади. Компетенція розглядається як коло повноважень будь-якого органу, особи; коло питань, в якому певний орган, особа володіє пізнаннями, досвідом, має право та здатність вирішувати.

Компетенція державного органу – це встановлений нормативно склад предметів ведення, за якими він має повноважні обов’язки приймати та видавати нормативно-правові акти або здійснювати юридично значимі дії у відповідності до функціонування інших державних органів.

Проблема компетенції виконавчого органу як управлінська категорія поєднує такі питання:

• визначення суспільно значимих завдань, рішення яких покладено на орган, посадову особу. Право їх вирішення – це обов’язок, відповідальність органу (особи) перед державою;

• визначення правозобов’язання органу не лише перед державою, а й суспільством та громадянином з метою дотримання і забезпечення , у процесі його діяльності, прав та свобод людини. Повноваження – це сукупність прав та відповідальності як за діяльність, так і за бездіяльність виконавчих органів, посадових осіб;

• визначення “посадової поведінки”, тобто “радіусу” юридично необхідної та можливої дії держслужбовців.

Традиційно виділяють різноманітні способи визначення та зміни компетенції підвідомчих органів:

Встановлення компетенції – нормативне закріплення предметної сутності діяльності, прав та обов’язків.

Централізація – здійснення функцій лише центральними органами, зосередження у них права приймати рішення.

Децентралізація – передавання частини функцій та права приймати рішення з певного кола питань нищестоящим виконавчим органам та місцевим органам влади, тобто іншим центрам прийняття рішень.

Деконцентрація – розосередження функцій управління по “горизонталі” і по “вертикалі”.

Передавання – нормативне закріплення за іншим суб’єктом (влади, суспільства) права на відання будь-якого предмету (питання), ресурсів на здійснення необхідних функцій та відповідальність за переданий предмет (питання) відання.

Делегування – узгоджене взаємне передавання повноважень органами влади різних рівнів – на встановлений термін, у встановленому обсязі, при збереженні відповідальності за тим суб’єктом управління, який делегував повноваження.

Субсидіарність – взаємодоповнювальна діяльність різних ланок влади та управління.

Гармонія управління вимагає умілого використання та поєднання цих способів на практиці на основі чіткого усвідомлення критеріїв формування функцій відомства, основними серед яких є: