Питання для самоконтролю

1. Законодавство про державну службу в Україні. Ефективність української системи державного управління (негативні та позитивні аспекти).

2. Законодавство про державну службу в ЄС (на прикладі Великобританії, Німеччини, Франції).

3. Європейські підходи у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації державних службовців.

4. Ефективні шляхи реформування державного управління в Україні згідно із доробками європейського управління.

Бібліографічний список

Обов’язкова література: [2, 5, 6, 13, 15, 23, 24, 25, 27].

Додаткова література: [37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 48, 54, 55, 59, 63, 64].

3. Методичні рекомендації до семінарських занять Модуль I. Сучасний стан європейської інтеграції

Змістовий модуль 1. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права

Семінарське заняття № 1

Тема 1. Основні концептуальні підходи до вивчення процесу європейської інтеграції

Мета заняття: засвоєння, закріплення та систематизація знань про сутність і зміст євроінтеграційних процесів в минулому та на сучасному етапі розвитку, осмислення позитивних та негативних факторів впливу на процес інтеграції України до Європейського Союзу.

План заняття

1. Зарубіжні та вітчизняні вчені про значення та сутність євроінтеграційних процесів.

2. Історичні етапи становлення ЄС як єдиного європейського економічного, політичного та соціокультурного простору.

3. Перспективи розвитку України за умов її членства у ЄС.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

У першому питанні слід звернути увагу на те, що із часу заснування Європейської Спільноти в 1950-х рр. і до утворення Європейського Союзу в 1992 р., а також до фактичного його розширення в наші дні (27 держав: Греція, Ірландія, Люксембург, Португалія, Данія, Нідерланди, Фінляндія, Франція, Швеція, Великобританія, Іспанія, Італія, Австрія, Бельгія, Німмечина та інші) у Західній Європі тривають дискусії щодо напрямів та шляхів розвитку європейської інтеграції: чи має Європейський Союз залишатися ареною для економічного та технічного співробітництва, чи все ж таки має стати основою політичного та безпекового співробітництва? ЄС повинен і далі розширюватися, чи має поглиблювати взаємовідносини між державами-учасницями, зміцнюючи існуючі інституції та розширюючи сфери політики?

Слід звернути увагу, що ідея європейської інтеграції виникла у 40-х рр. ХХ століття. Відомий вчений Д.Мітрані у 1943 р. випустив книгу «Діюча система миру» та започаткував наукову школу функціоналізму, оскільки метод який пропонував Мітрані для урегулювання конфліктів між конкуруючими державами, що призводять до війн та негативних наслідків, був спрямований саме на розвиток функціонального співробітництва між націями. На думку Мітрані, у держав не буде бажання вступати у війну, оскільки «діюча система миру» забезпечуватиме спільне економічне співробітництво та формування й розширення спільних сфер виробництва, що в свою чергу забезпечуватиме спільний дохід та взаємовигоду. Мітрані пропонував створити галузеві наднаціональні організації в сферах спільного інтересу. Це передбачало: створення наднаціональних інституцій, які перебератимуть на себе функції вирішення питань щодо технократичного співробітництва, міжнародної адміністрації у вирішенні питань добробуту та миру, належного рівня життя мешканців тих держав які будуть входити до європейського співтовариства.

Інший представник школи функціоналізму К.Дойч особливу увагу зосереджує на порівняльному аналізі політичних систем різних європейських держав (потенційних учасниць європейської спільноти), з метою виявлення спільних та відмінних рис у їх політичних системах. Завдяки розробкам Дойча, було можливим, враховуючи національні та політичні відмінності держав, спроетувати та сформувати найбільш ефективний політичний устрій майбутньої об’єднаної Європи. Згодом, спочатку Е.Хаас, а пізніше Л.Ліндберг, С.Шайндгольд, Ф.Шміттер розвинули неофункціональний підхід щодо європейської інтеграції, в першу чергу даючи оцінку та висвітлюючи перспективи розвитку тих держав, які стануть учасницями європейської спільноти, аналізуючи ті фактори що впливатимуть на прогрес цих держав. Е. Хаас спробував розробити загальну теорію європейської інтеграції, яка б не тільки описувала процеси, що відбуваються в ЄСВС, але також допомогли б передбачити, який міг би очікуватися прогрес від процесу європейської інтеграції. Хаас зробив особливий наголос на тому, що в процесі інтеграції більш важливим є скоріше фахівці, інтереси, наднаціональні інституції й технічна експертиза, ніж національні політики.

Хаас пропонує три переконливі аспекти, за яких держав що стануть учасницями ЄЕС, очікує прогрес:

• технічний аспект (наприклад співробітництво в одній сфері (сг) буде вимагати подальшого співробітництва у інших суміжних сферах (стандарти гігієни продовольства, умови виробництва та ін.), що сприятиме удосконаленню соц.-ек. розвитку держав;

• політичний аспект (врахування політичних інтересів кожної із держав-учасниць, особливостей політичного устрою, національних та етнічних особливостей кожної спільноти), що забезпечуватиме мирне співіснування;

• географічний аспект (не зважаючи на географічне розташування та відстань між державами, митні тарифи на перевезення товарів та обмін послугами або зменшуються або ж повністю скасовуються), що забезпечуватиме вільний обмін товарів та послуг.

Інший вчений С.Хоффман започаткував міжурядовий підхід, який дозволяє давати оцінку процесу євроінтеграції через призму міждержавного (міжурядового) співробітництва. На думку С.Хоффмана, європейська спільнота є прикладом високоструктурованої міжнародної організації, діяльність якої спрямована на реалізацію спільних інтересів її держав-учасниць і підпорядкована її суверенній згоді. Тобто, на думку С.Хоффмана, основою існування європейської спільноти є спільний економічний інтерес. Існує ще ряд інших теорій про моделі європейської інтеграції, її доречності та історичної обумовленості, серед таких можемо виділити: модель «міжнародної взаємозалежності»; модель «ліберальної міжурядовості»; модель «багаторівневого управління».

Щодо вітчизняних вчених, то необхідно звернутися до праць Я.Базилюка, М.Білоусова, Л.Гайдукова, А.Круглашова, А.Павлюка, В.Чумака та інших. Наприклад питання щодо стратегічних перспектив взаємовідносин України – ЄС досліджує Г.Немиря, В.Воротін, І.Розпутенко, І.Романюк, В.Юрчишин. Питанням про організацію і функціонування державних служб країн Європи присвячені праці С.Озірської, Г.Опанасюка, Ю.Полянського. Проблеми міграційних процесів висвітлені у роботах В.Токовенка, О.Кушніренка, П.Луцишина та ін.

Приступаючи до вивчення другого питання, слід звернути увагу, що саме починається з 50-х рр. ХХ ст. були започатковані процеси сучасної євроінтеграції. У 1951 р. – Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург і Нідерланди підписали Паризький договір про створення Європейського товариства вугілля та сталі (ЄТВС). 25 березня 1957 р.– ці країни підписали Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства, метою якого була підтримка сталого і рівноправного розвитку держав-членів, швидкого зростання рівня життя населення, зміцнення стосунків між державами – членами. Це досяглося шляхом ліквідації митних і кількісних обмежень на ввіз і вивіз товарів у торгівлі між державами – членами, встановленням спільного митного тарифу і проведенням спільної торгівельної політики щодо трьох країн, усуненням всіх перешкод для руху осіб, капіталу та послуг між державами-членами, спільною політикою у галузі с/г, транспорту, створенням системи, що попереджає порушення конкуренції, запобіганням виникненню дефіцитів платіжних балансів. Тоді діяла Бреттон-Вудська валютна система, тобто система фіксованих валютних курсів. У рамках Євросоюзу координацією грошової політики та співпрацею у монетарній сфері займалися: Валютний комітет (1958р.), а також Комітет голів центральних банків (1964 р.). Римським договором також було створено Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). У 1967 р. – на базі Європейського товариства вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії – створено Європейське співтовариство (ЄС). 1973 р. – Великобританія, Данія, та Ірландія вступають в ЄС. Норвегія голосує проти вступу. Створено Європейський Фонд Валютної Співпраці (ЄФВС), метою якого було надання національним центральним банкам кредитів для інтервенцій. У 1979 р. – створено європейську валютну систему, метою якої було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів співтовариства. Всі країни, окрім Великобританії, стають її членами. У 1981 р. – вступ Греції до ЄС. У 1985 р. – президент Єврокомісії Жак Делор запропонував створення внутрішнього європейського ринку. Лідери ЄС підписують єдиний європейський акт про створення спільного ринку до кінця 1992 р. У 1986 р. – вступ Іспанії та Португалії до ЄС.

У 1991 р було укладено Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу (ЄС), що передбачає єдину монетарну та фіскальну політику, метою яких є стабілізація цін, запровадження спільної валютної одиниці – євро (в січні 1999 р.). У 1994 р. відбулося створення Європейського Валютного інституту. У 1995 р. відбувся вступ Австрії, Фінляндії і Швеції до Європейського Союзу. У 1999 р. відбулося створення європейської системи управління банків. Також, необхідно особливу увагу звернути на історичні передумови прийняття спільної грошової одиниці – євро, у тих чи інших країнах ЄС. Зауважимо, що не всі країни прийняли євро як національну валюту (наприклад Великобританія проголосувала проти). Січень 2002 р. – євро введено в обіг в 12 країнах ( Великобританія, Швеція і Данія зберегли свої національні валюти).

У травні 2004 р. Кіпр, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Словакія та Словенія вступають в ЄС, а у січні 2007 р. відбувається вступ Болгарії та Румунії.

Звичайно ж, Європейський Союз є не лише політичною, соціокультурною та економічною цілісністю (якщо розглядати його як багаторівневу модель управління), але й є унікальним явищем, зважаючи на особливість механізму управління, контролю та реалізації тих чи інших проектів та програм.

Розглядаючи зміст третього питання слід визначити, що на сучасному етапі розвитку для України особливо актуальним є вивчення та пізнання європейського досвіду державного управління, зважаючи на:

• необхідність дослідження досвіду держав-членів Європейського Союзу щодо реформування національних систем економіки, державного управління в контексті державотворчих, глобалізаційних та інших закономірних світових процесів;

• те, що для України як держави-претендента на вступ до Європейського Союзу (ЄС) набуття відповідних знань про його суспільно-політичну природу, правову та інституційну системи, що дозволить українській державі ефективно інтегруватися в це міждержавне утворення з урахуванням інтересів національної безпеки;

• те, що Європейський Союз має найбільший в світі спільний економічний ринок, на якому реально діє принцип вільного руху товарів, людей й послуг, напрацьовані й успішно застосовуються високі стандарти соціально-економічного життя.

Необхідно пам’ятати, що для майбутніх фахівців в галузі фінансів, економіки чи управлінні є досить актуальним вивчення досвіду тих чи інших європейських країн, пізнання особливостей економічного, політичного та культурного розвитку найбільш розвинутих європейських держав, зважаючи на те, що у майбутній професійній діяльності і фінансисти, і економісти й управлінці будуть залучені до реалізації євроінтеграційної, зовнішньоекономічної стратегії розвитку України.