II. Жидівство

Жидiвський народ належить до культурного кола кочовикiв. Це вiдбилося на всiй долi жидiвського народу. Основна прикмета кочовика – нестримний потяг до мандрiвки, нахил змiнювати мiсце побуту. Кочовик не хоче жити стало на одному мiсцi. Йому байдуже де жити. Вiн не знає i не хоче знати любовi до своєї землi. Патрiотизм йому цiлковито чужий i не зрозумiлий. Це є основна психологiчна причина чому жиди розселилися по всьому свiту. Iсторiя людства не знає жодного народу – крiм жидiвського – що так розселився.

Кочовики не мають своєї землi, а тому й не мають любовi до землi16. Вони ненавидять рiльничу працю. Московський уряд до 1917 року i по 1917 роцi пробував зробити рiльниками жидiв та циганiв. Вiн закладав жидiвськi та циганськi села в Українi, будував їм хати, давав реманент, позики. За кiлька рокiв у тих селах не лишилося анi одного жида чи цигана. Тож нема нiчого дивного в тому, що жиди почали переселюватися з Палестини по всьому свiту, навiть ще й тодi, коли мали свою жидiвську державу. Коли ж Рим вигнав жидiв з Палестини, бо вони пiдняли 90 року повстання проти римської влади, то в Палестинi лишалася жити лише маленька частина жидiвського народу.

У грецькiй, латинськiй i європейських мовах назва Юдея нiколи не означала приналежностi до релiгiї. Вона означала землю, край. За часiв Христа в тому краю не було релiгiї, що її називали „юдейською".

Назва жид з'явилася в Європi щойно у XVIII ст. Походить вона вiд перекрученої латинської назви Iudseus. Так само i назва жидiвської вiри юдаїзм – недавнього походження. Цiєї назви нема в жидiвськiй Бiблiї, анi в Талмудi. У Бiблiї жидiвська вiра називається „Тора Ягве", „Їра Ягве", що означає „Божа наука". Назву „юдаїзм" видумав жидiвський iсторик Йозеф Флавiй (37–95 по РХ) на протилежнiсть еллiнiзму.

Є жиди iзраїльськi i жиди хозарськi. Утiкаючи вiд вiзантiйського та мусульманського наступу на Палестину, 12 тисяч палестинських жидiв переселилися через Персiю, Туркестан до Хозарської держави на Волзi. Хозари були поганами. Їхнiй каган Булан III запровадив 966 року жидiвську вiру в Хозарськiй державi. Утiкаючи вiд монгольської навали 1239 року, хозари переселилися на захiд, до України, Польщi, Румунiї, Мадярщини, а звiдти – до захiдних країн. Серед теперiшнiх жидiв 90 % є хозарського, а не палестинського походження. Дуже багато жидiвських прiзвищ хозарськi, наприклад, Коган, Каган, Каплан.

Скiльки у свiтi є жидiв? Жидiвська лiга та рада синагог подали 1933 року, що всiх жидiв у свiтi було 16 млн. 500 тис. Часопис, що його власниками та редакторами є жиди, здiйснив у 1947 роцi пiдрахунок усiх жидiв у свiтi. Вiн установив, що тодi жидiв було в усьому свiтi 19 млн. 200 тис. Жиди кричать, що А. Гiтлер вигубив 6 мiльйонiв жидiв. Якщо зменшити 19 млн. 200 тис. на цi 6 мiльйонiв, то матимемо, що жидiв було 1933 року 13 млн. 200 тис., а не 16 млн. 500 тис., як подала жидiвська лiга. Отже, вiд 1933 року до 1947 року жидiв збiльшилося на 3 млн. 300 тис. А де ж тi 6 мiльйонiв, що їх нiби вигубив А. Гiтлер?

Жиди складали 1937 року 4 % людності США. З усiх переселенцiв до США за роки 1937–43 половина була жиди. Вiд 1877 року досi люднiсть США збiльшилася в чотири рази, а жидiв у США збiльшилося в 21 раз.

У всiй Українi жило 1931 року 3 млн. 226 тис. жидiв, тобто 19 % всiх жидiв у свiтi. В Українi жиди складали 5,5 % усiєї людностi17. На Правобережжi всi шинки (за винятком кiлькох у Києвi) належали жидам. Там з шинкарства жило 114 тис. жидiв. На Буковинi в 1871 роцi було 1592 жидiвських шинкiв. На Закарпаттi жидам належали 42 % господарств – понад 150 га, 75 % – 50–150 га, 67 % – 10–50 га18.

Всi країни, де оселювалися жиди, приймали жидiв радо, спiвчуваючи їхньому нещастю – втратi своєї держави. Майже в усiх країнах жидам нiхто i нiчим не перешкоджав займатися усiм – торгувати, мати свої школи, своїх суддiв. Нiмеччина, Англiя, Францiя та iншi надали жидам однаковi з корiнною нацiєю громадянськi права. Багато жидiв у тих країнах були на найвищих посадах в урядi, торгiвлi, промислі. Наприклад, особистим дорадником голови британського уряду Д. Ллойд Джорджа був жид Вiктор Стасун. У голови французького уряду Ж. Клемансо таким був жид Мендель Ротшiльд. У президента В. Вiльсона – жид Адвард Гауз. У президента Ф. Рузвельта – жид Фелiкс Франкфуртер. У президента Л. Джонсона – жид Бернард Барух. Та з бiгом часу, коли люди пiзнали хто такi жиди, вони зненавидiли їх за їхнє хижацьке лихварство та безсоромне ошуканство. I тодi цi країни почали виганяти жидiв. Так, римський цезар Август незадовго до народження Христа вивiз із Риму до Африки 8.000 молодих жидiв. Наступний цезар Тиберiй вислав 4.000 жидiв на каторжнi працi до Сардинiї. Люднiсть мiста Цезарея ( в Грецiї) забила в I-му сторiччi до нашої ери 20.000 жидiв за один день. Причиною того погрому було жидiвське нещадне лихварство та ошуканство. Римський полководець Тит, зруйнувавши Єрусалим, вигубив один мiльйон жидiв у Палестинi, а недобитих Рим вивiз 135 року до Азiї, Африки та Європи.

Всi європейськi держави виганяли жидiв: Австрiя – 1420 р., в XVI та XVII столiттi, Англiя – 1290, Баварiя – 1551, Бельгiя – 1370, Іспанія – 1492, Італія – 1450, 1550, Литва – 1495, Мадярщина – 1349, 1360, 1582, Голландiя – 1444, Португалiя – 1497, Норвегiя – 1814, Прусiя – 1350, 1450, 1510, Саксонiя – 1348, Сардинiя – 1492, Сицiлiя – 1492, Силезiя – 1553, Францiя – 1306, 1322, 1394, 1615, Чехiя – 1320, Швецiя – 1814. Та уряди всiх цих держав мусили позичати гроші у жидiвських банкiрiв. А тi ставили передумову – дозволити жидам жити в їхнiх державах. Отже, Англiя дозволила 1664 року, Францiя дозволила 1715 року.

Римський Папа Олександр III заборонив 1170 року християнам, пiд загрозою великої церковної кари, служити у жидiв, вибирати жидiв на громадськi посади. Папа Iннокентiй IV благословив 1200 року намiр французького короля Луїса вигнати жидiв iз Францiї.

Через усю свою iсторiю жиди завжди стояли на боцi сильнiшого. По 1917 роцi комунiзм, захопивши московську iмперiю, став величезною силою. Отже, жиди стали на боцi комунiстiв. Нью-Йоркськi жидiвськi банкiри одразу послали В. Ленiновi 20 мiльйонiв доларiв. З Нью-Йорку виїхало 1917 р. до Московщини понад 100 жидiвських соцiалiстiв, комунiстiв на чолi з Л. Троцьким-Бронштейном.

До речi, всi вони виїхали американським кораблем. Англiйський уряд затримав тих жидiв у Лондонi. Тодi президент В. Вiльсон на вимогу жидiвських банкiрiв запротестував. Запротестував також i голова московського уряду А. Керенський. Тодi англiйський уряд дозволив тим жидам їхати далi до Московщини. Приїхавши до Петроґрада, вони взяли провiд революцiї у свої руки, поставивши свого Л. Троцького головнокомандувачем усiм червоним московським вiйськом i обсадивши мiнiстерськi та iншi керiвнi посади в урядi. В. Ленiн казав, що без цiєї жидiвської допомоги партiя бiльшовикiв не змогла би так легко захопити державну владу як захопила.

Жиди дуже кричать про християнську несправедливiсть щодо них, зокрема про примусове жидiвське ґетто. А те ґетто створили не християни i не мусульмани, але самi таки жидiвськi рабини, щоби врятувати жидiв вiд асимiляцiї. Жидiвський науковець, фiлософ XVIII ст. Мойсей Мендельсон зрозумiв, що, не виходячи зi свого ґетто, жиди засуджують себе на повiльну смерть, бо не ведуть себе культурно, як того вимагає поступ усього культурного людства. I вiн закликав жидiв брати чинну участь у прогресi людства, вивчаючи мову тих народiв, серед яких живуть, беручи чинну участь у всьому їхньому життi – культурному, господарському, полiтичному. А щоби не асимiлювалися, вiн вчив жидiв твердо триматися своєї вiри, мови, нацiональних традицiй. М. Мендельсон переклав жидiвську Бiблiю нiмецькою мовою, надрукувавши переклад жидiвським алфавiтом.

Бiльшiсть тодiшнiх жидiв, переважно старих вiком, поставилася дуже гостро проти М. Мендельсона, проклинаючи його, називаючи його зрадником жидiвства. Меншiсть же жидiв, переважно молодих, пiдтримала iдею Мендельсона i почала її здiйснювати. Цей рух названо „гаскала", що означає „освiта". Тепер майже всi жиди роблять так, як учив М. Мендельсон. В Українi рух „гаскала" поширювали у XVIII ст. жидiвськi науковцi Iсаак Левiнсон та Авраам Гаркавий.

Московщина, вiд початкiв своєї державностi й досi, намагається змосковщити всi немосковськi народи, що їх захопила пiд свою владу. Московський цар Микола I пробував змосковщити i жидiв, витягаючи їх з їхнього духовного та культурного ґетто. Вiн наказав приймати жидiвських дiтей до московських шкiл i побудувати бiльше московських шкiл в Українi19. Його наступник Олександр II надав бiльше громадських прав жидам, щоби притягнути їх до московської культури i життя. Та всi тi заходи не змосковщили жидiв. Тi, з вигляду „змосковщенi" жиди, взяли не лише чинну участь, але й провiд у всiх московських революцiйних партiях, рухах, якi i завалили 1917 року московську iмперiю.

Жидівська релігія

Вчений рабин писав: „Кожний жид непохитно вiрить, що сам Бог є жидом". Iнший рабин пише: „У всьому жидiвському богослов'ї панує iдея угоди мiж Богом i людьми. Коли жид вiдчуває, що вiн виконав свiй обов'язок супроти Єгови, то має право вимагати вiд Єгови нагороду. Якщо ж Єгова не дав йому належної заплати, то жид почувається покривдженим. Жид вiрить, що нiхто з неба, але мудрецi на землi мають полагоджувати набоженськi справи. Отже, мудрецi мають обов'язок пояснювати їх людям". Iнший рабин пише: „Жидiвська релiгiя – це нiщо iнше, як жидiвський нацiоналiзм". Iнший пiдтверджує: „Жидiвський нацiоналiзм є найголовнiшим елементом жидiвської релiгiї". Голова сiонiстiв Н. Соколов казав на з'їздi сiонiстiв: „Жидiвську релiгiю не можна вiдокремити вiд жидiвського нацiоналiзму, бо ж вони обидва є одне й те саме".

Найголовнiшi жидiвськi святi книги є: перша – Талмуд, друга – Кабала i третя – Бiблiя. Талмуд подає переважно закони щоденного життя – купiвлi, продажу, всiляких угод, релiгiйних обрядiв тощо аж до безглуздя, як, наприклад, чи дозволено вбити блощицю або муху в суботу. „За двохтисячну iсторiю свого iснування Талмуд не загубив, не змiнив анi одного рядка. Вiн досi панує в головi i душi жидiвського народу, який має його догми за непохитну Божу правду",– пише рабин Iсаак Вайс у своїй передмовi до „Iсторiї Талмуда" М. Родкiнсона. Теперiшнє жидiвство виховане на Талмудi i Кабалi. Бiблiя – на третьому мiсцi.

За часiв Христа Талмуд був жидiвською конституцiєю, грамотою прав, декларацiєю незалежностi – все разом. Найпитомнiшою прикметою Талмуда є його всеохоплююча жорстока деспотичнiсть. Анi в Талмудi, анi в Кабалi, анi в Бiблiї нема жодного натяку на потребу якоїсь любовi чи милосердя. Навпаки, всi три переповненi вимогами жорстоких кар, помсти.

Сто рокiв тому рабин Арсен Дарместерер писав: „Юдаїзм знайшов свiй вираз у Талмудi. Талмуд – не є далеким, тихеньким вiдгомiном юдаїзму. Навпаки, юдаїзм знайшов у Талмудi свої вiдчутнi форми, перейшовши з царини абстракцiй у царину дiйсного життя. Вивчати юдаїзм – це вивчати Талмуд, як i вивчення Талмуда є вивченням юдаїзму. Обидва вони – нероздiльнi. Радше обидва є тим самим. Талмуд – це праця розуму кiлькох поколiнь вчених рабинiв. I справдi, нема твору, що дорiвнює своїм впливом на жидів Талмудовi. Тим-то всi жиди вивчають Талмуд, починаючи вiд 10-рiчних дiтей аж до смертi.

Талмуд учить, що по приходi Месiї вiн збере зi всього свiту всiх жидiв до Палестини i зробить велику учту. Тодi ґої побудують жидам безплатно мiста, будуть обробляти жидам безплатно поля та виноградники. Ґої, що лишаться живими, вiддадуть жидам всi свої багатства. Всi жиди житимуть у багатствi i насолодах, носитимуть одяг, оздоблений найдорожчими самоцвiтами. Королi й аристократи-ґої будуть у жидiв слухняними слугами.

Жиди виховують свою молодь на Талмудi. Кожний жид повинен прочитати щось із Талмуда щосуботи протягом усього свого життя. А Талмуд є найшовiнiстичнішим пiдручником із жидiвського нацiоналiзму. Отже, жид не може бути не нацiоналiстом. I це ми бачимо на власнi очi у щоденному життi. Це є причиною причин того справдi чуда, що малий, гноблений, розпорошений по всьому свiтi жидiвський народ за кiлька тисяч рокiв ще не денацiоналiзувався.

Автори Талмуда жили i писали десь мiж другим сторiччям до нашої ери i V ст. пiсля Рiздва Христового. Перший друкований Талмуд видано 1475 року в Iспанiї. Перша редакцiя Талмуда називалася „Мiшна". Вона з'явилася десь у II–III ст. Трохи пiзнiше до неї додано тлумачення, що називається „Ґемара". Цi два твори називаються Єрусалимським Талмудом. Його зредагували в III–V ст. i назвали Вавилонським Талмудом.

Талмуд складається з 63 книг правничих, моральних, етичних, iсторичних праць стародавнiх рабинiв. Це є збiрка жидiвських законiв, що творить основи жидiвських релiгiйних доктрин. Талмуд є обов'язковим пiдручником у школах, в яких навчаються рабини.

Вiд народження Христа по сьогоднiшнiй день не з'явилося ще нiде у свiтi лютiшого, пiдлiшого, огиднiшого, брехливiшого блюзнiрства, нiж усе те, що написано в Талмудi. Вiн учить, що мати Христа Марiя була повiєю, а батько – римський вояк Пандера. Талмуд учить, що Iсус був бабiєм, мав статевi стосунки з тваринами, був ошуканцем i не сповна розумом. Талмуд учить, що Iсус заслужив на п'ять смертельних кар: занурити його у гноївцi аж по пахви i задушити; налити в рота розтоплене олово; вiдтяти голову; побити на смерть камiнням i, нарештi, розiп'яти на хрестi.

У Нью-Йорку є жидiвська Богословська Академiя, а в нiй – окрема кафедра талмудизму. В Цинциннатi (США) є жидiвський унiверситет, де талмудознавство викладають як окрему дисциплiну.

Група найвизначнiших учених рабинiв переклала 1935 року всi 63 книги Талмуда англiйською мовою. Вона додала свої примiтки, якi витлумачують малозрозумiлi мiсця. Цей переклад надруковано в Лондонi дуже малим накладом, i в книгарнях вiн не продавався20. Очевидячки, цей переклад зроблено заради тої жидiвської молодi, яка не знає гебрейської мови. Перекладали доктори богослов'я: I. Епштейн, С. Дейчiз, I. Стоткi, А. Коган, М. Сiмон, Я. Шатер, А. Мiшкон. Передмову до перекладу написав найвищий рабин Англiї др. Й. Гертц.

Римськi Папи наказували палити Талмуд, наприклад, Григорiй IX – 1239 року, Iннокентiй IV – 1247 р., Олександр IV – 1261 р., Климентiй IV – 1268 р., Гонорiус IV – 1286 р., Iван XII – 1320 р., Юлiан III – 1553 р., Бенедикт XI – 1750 р., Пiй VI – 1780 року.

Друга по Талмудi жидiвська свята i таємна книга називається Кабала, що означає „перекази". Це є збiрка теософських жидiвських доктрин. Вона складається з двох книг: „Сефер Етзiра" та „Зогар". „Сефер Етзiра" (тобто книга про створення свiту) написана десь у 6-му ст. до нашої ери, „Зогар", тобто „Книга Свiтла",– це збiрка переказiв вiд Адама через Мойсея, Соломона i далi.

У писанiй формi Кабали не було аж до нашої ери, коли її записав рабин Симон бен Йочаї. У XVIII ст. iспанський рабин Мойсей де Леон нiби знайшов записане Симоном i переписав, додаючи ще iншi перекази. У Кабалi та Талмудi нема неузгодженостей. Навпаки, дослiдники називають Кабалу серцем i душею Талмуда.

У Кабалi є теоретична релiгiйна фiлософiя та практичнi чаклунськi обряди. У самiй Кабалi написано, що її змiст не може зрозумiти невтаємничений. Наприклад, вираз: „Бог створив людину" треба читати „Бог створив жида", бо ж Бог дав душу лише жидам, а не жидам душу дав диявол. Отже, лише жиди мають право називатися людьми, а не жиди – це щось гiрше навiть за звiра.

Жидiвська Кабала мала величезний вплив на iдеологiю, лад, дiяльнiсть всiх антихристиянських сект, груп, як, наприклад, масони.

Кабала пише, що коли прийде Месiя, то вiн вигубить усiх ґоїв у свiтi. Кабала описує Христа та Магомета такими гидкими словами, що їх жодний цензор не дозволить друкувати.

Чи Кабала має вплив на теперiшнiх жидiв? Жидiвський письменник вiдповiдає: „Кабала так глибоко просякла жидiвську релiгiю, що багато iдей Кабали та молитов перейшло у кров i тiло жидiв, i жидам не сила їх покинути, хоч би й намагалися". А вони й не намагаються, бо ж вони їхнi рiднi, споконвiчнi, нацiональнi традицiї.

Третьою по Талмудi i Кабалi святою жидiвською книжкою є Бiблiя. Науковий аналiз Бiблiї цiлком твердо встановив, що теперiшня Бiблiя є дуже пiзнім i дуже перекрученим твором давнiших за Бiблiю творiв. Та й пiзнiшi редакцiї самої Бiблiї мають багато вiдмiнностей, порiвняно зi старiшими редакцiями. Первiсно Бiблiя була написана старосемiтським письмом без позначення голосних i без подiлу на слова. Десь у VII ст. до нашої ери масорети, тобто опiкуни священних книг, переписали Бiблiю, запровадивши пiдрядковi знаки на голоснi. У I ст. до Рiздва Христового Бiблiю переписали арамiйським квадратним письмом.

Фiлософ Б. Спiноза (1632–1677), жид, довiв, що „П'ятикнижжя" та „Книга Iсуса Навина" написанi у V ст. до нашої ери, а книга „Паралiпоменон" – у II ст. до Христа. Вiн установив, що „Книгу Псалмiв" написав не Давид, вона була складена значно пiзнiше. Професор Й.де Вiтте встановив тотожнiсть „Книги Другозаконня" з „Книгою Закона", а остання була написана 622 року до Христа. У своїй великiй розвiдцi „Вступ до iсторiї Iзраїля" проф. К. Велгаузен довiв, що пiзнiша частина „Шестикнижжя" („Жрецький Кодекс") написана пiсля Вавилонського полону.

Найстаріша частина Бiблiї написана в IX ст. до нашої ери. Вона називається „Елогiст" (вiд „елогiм" – боги). У VIII ст. до нашої ери була написана друга частина (перекази), в якiй головного жидiвського бога названо „Ягве". Тому цю частину назвали „Ягвiст". У пiзнiших редакцiях цих обидвох частин жиди поробили багато змiн.

Основну частину Бiблiї „П'ятикнижжя" переклали у III ст. до нашої ери грецькою мовою 70 богословiв. Тому цей переклад називається „Септуґiнт".

З не жидiв нiхто, крiм дослiдникiв, не знав змiсту жидiвської молитви „Кол Нiдре" („Звiльнення вiд обiцянки"). Її урочисто промовляють тричi всi у синагозi щороку на свято Йом Кiпур (День Покути). Жиди моляться: „Всi обiтницi, зобов'язання, присяги, клятви, чи вони називаються „конами" чи „конас", чи якоюсь iншою назвою, якими можемо обiцяти, чи присягнути, чи поклястися, чи зобов'язатися, i все те чим ми можемо бути зв'язанi вiд цьогорiчного Дня Покути до наступного, ми в усiм тiм каємося. Хай вони вважаються вiдпущенi, прощенi, забутi, уневажненi i недiйснi, намарнi i без наслiдкiв. Хай вони нас не зобов'язують. Хай не мають жодної сили супроти нас. Хай обiцянки нашi не вважатимуться за обiцянки. Хай нашi зобов'язання будуть необов'язковими для нас. Хай нашi присяги не будуть присягами".

Талмуд тлумачить цю присягу так: „Хто хоче, щоби жодна з його обiтниць, що її зробить наступного року, була уневажнена, не зобов'язуюча для нього, невикональна, той має на початку року проголосити таке: „Кожна присяга, що я її в майбутньому зроблю, хай буде фiктивна, незобов'язуюча для мене". I вона справдi буде незобов'язуюча, якщо вiн, присягаючись, пам'ятатиме цi слова"21. Цю молитву жиди тримають у таємницi вiд не жидiв, бо держави, в яких вони живуть, вигнали б їх, адже ця молитва є свiдомим кривоприсяжництвом. Таке передбачали нiмецькi жиди, i на з'їздi рабинiв у Брунсвiку 1844 року запропонували викинути з богослужби молитву „Кол Нiдре". З'їзд не викинув.

Жиди не мають жiнку за людину. У своїй щоденнiй молитвi жид молиться: „Дякую Тобi, Боже, що Ти не зробив мене жiнкою". Талмуд учить, що починати богослужбу в синагозi можна, коли будуть присутнi не менше як 10 чоловiкiв, бо тодi Дух Божий приходить до синагоги. Якщо будуть присутнi самi жiнки, хоч би й тисячi їх, служби Божої не можна починати, бо Дух Божий не приходить до жiнок. Цього дотримуються i теперiшнi жиди.

Батько лорда Бiконсфiльда жид Iсаак Дiзраелi, що вихрестився, пояснював цей свiй крок тим, що юдаїзм рабинiв вiдриває жидiвський народ вiд усього культурного свiту.

Славний нiмецький поет, жид-вихрест Г. Гейне казав: „Жидiвська вiра – це не релiгiя, а божевiлля".

Хоч Талмуд учить, що кожного не жида, який читав Талмуд, треба покарати смертю, ми подамо тут кiлька цитат із Талмуда.

„Кожного ґоя, що вивчає Талмуд, i кожного жида, що допомагає йому в цьому, треба карати смертю" (Сангедрiн 59-а, Абода Зора 6, 8).

„Оповiдати щось ґоєвi про жидiвське набоженство – це те саме, що повбивати всiх жидiв, бо ж якщо ґої дiзнались би про що навчає жидiвська релiгiя, то вони повбивали би всiх жидiв". (Книга Давида 37).

„У нiякому разi не дозволяється жидовi рятувати життя християниновi" (Закон 50).

„Будьте немилосердними до християн" (Гiлхот Акум X. I).

„Не спiлкуйтеся з християнами" (Абгода Зара 25-б).

„Остерігайтеся християн на кожному кроцi" (Абдога Зара 25-б).

„Християни створенi, щоб завжди бути слугами жидiв" (Мiдраш Талпiот 225).

„До християн треба мати менший жаль, нiж до хворого поросяти". (Орач Чаїм 57, 6-а).

„Християни – це худоба, вiслюки" (Зога 11, 64-б).

„Християни споганили весь свiт" (Зога 1, 131-а).

„Нежидiвська душа походить вiд смертi i є тiнню смертi" (Емек Гамелеч 23-д).

„Християнськi душi – брудного походження" (Зога 1, 46-б).

„Мертвий робiтник-християнин є меншою втратою для роботодавця, нiж мертвий вiслюк" (Iоре Деа 337, 1).

„Забороняється жидам продавати християнам жидiвськi набоженськi речi" (Абгода Зара 14-б).

„Жиди мусять триматися якомога далi вiд християнських церков" (Iоре Деа 142, 10).

„Жиди не смiють вiдбудовувати зруйнованi доми, якi стоять близько до їх церков" (Iоре Деа 143, 1).

„Християнськi свята недостойнi у Бога, марнi, неправдивi, поганськi, шкiдливi" (Абгода Зара 78-ц).

„У жидiвськi свята жид не смiє заходити до християнської хати" (Ґiтiн 62-а).

„Не зважаючи на його грiхи, жид завжди вартий пошани" (Чаґiта 156).

„Проливати кров не жидiв – це значить дати жертву Боговi" (Iалкут Сiмонi 245-ц).

„Всi жиди мусять допомагати вбити жидiвського зрадника" (Чошен Гам 338, 16).

„Не потрiбно молитися, вбиваючи, в суботу" (Песачiм 49-б).

„Забороняється жидам рятувати життя не жида" (Бага Кама 29).

„Хто перекручує слова рабина, того треба вбити" (Ерубiн 21, 8).

„Бог заборонив ґоєвi обкрадати, грабувати, обшахраювати жида, але дозволив жидовi грабувати, обкрадати, обшахраювати ґоя" (Абда Зара 5, 8).

„Хто не вiрить у Тору (Бiблiю), того треба вбити. Хто має силу, хай уб'є мечем. Хто не має сили, хай знищить хитрiстю" (Чожен Гамiспат 425, 50).

„Жид, що служить у християнському вiйську, не мусить iти у першiй лавi, навпаки, має йти в останнiй лавi" (Песачiм 113-а).

„Жидiвський народ є єдиний вибраний Богом, а всi iншi народи заслуговують лише презирство та ненависть. Майно всiх народiв належить жидiвському народовi, отже, вiн має право вiдiбрати вiд них те майно" (Чожен Гамiшпат 348).

„Убий ґоя, i цариця небесна буде до тебе така добра, нiби ти принiс їй жертву" (Софер Iзраїль 177-б).

У Талмудi є така молитва: „Благаємо Тебе, Боже, покарай люто народи, якi не вiрять у Тебе. Побий їх, розбий їх на дрiбнi шматки. Вiдбери у них всяку надiю, все добро. Знищ, Боже, всiх ворогiв Твого народу жидiвського" (Крач Чаїм 480).

„Лише жид є людською iстотою, а всi iншi народи не є людськими iстотами, лишень звiрами" (Бага Кама 11, 6).

„Коли Месiя прийде, кожний жид матиме 2.800 рабiв" (Сiмон Гадарсен 56-Д).

„Ґоя маємо мати за худобу! (Iоре Деа 372, 2).

„ Бог надав ґоєвi людську подобу, щоб жидам служив. Ґой є худобина в людськiй подобi i приречений служити жидовi денно i нічно" (Мiдраш Талпiот 225-л).

„Як тлумачити слово „грабунок"? – Ґоєвi заборонено красти у жидiв. Але жидовi не заборонено красти у ґоїв" (Тосефта Абда Зера 5, 6).

„За часу Шаламоє заборонено всiлякий ґешефт, але дозволено обдурювати ґоя, бо обдурювання ґоя приємне Боговi" (Орач Чаїм 539).

„Коли ґой просить жида свiдчити у судi проти жида, то заборонено жидовi свiдчити. Але коли проти ґоя то дозволено" (Чожен Гамiцпат 28, 34, 4).

„Жид не зобов'язаний додержуватися моралi щодо ґоїв. Жид може порушити мораль, якщо це корисно для нього чи жидам взагалi" (Чожен Гамiцпат 348).

„Завжди дозволено вбити того, хто доносить на жида, навiть перед тим, як донiс" (Чожем Гамiцпат 248).

„Заборонено вiдкривати таємнi жидiвськi закони. Хто таке зробив би, то повинився б так, нiби зруйнував увесь свiт" (Єктут Чадаш 171, 33).

„Жид може мати статевi стосунки з не жидiвкою, але не смiє брати шлюбу з нею" (Ґад Шас).

„Дозволено зґвалтувати понад трьохрiчну не жидiвку" (Абгода Зара 37-А).

„Якщо ґої вимагають у жида розтлумачити якусь частину жидiвських святих книг, то вiн мусить розтлумачити неправдиво. Порушника цього наказу треба скарати смертю" (Книга Давида 37).

„Шлюб помiж ґоями не має законної сили, тому статевi стосунки мiж ними є такi самi, як у худоби, а їхнi дiти не є людськими iстотами" (Аруч Iоре 269).

„Християни є поганцями. Жиди не смiють спiлкуватися з ними" (Гiлхот Маахалот 8).

„Намовляйте християн мати статевi стосунки з тваринами" (Шабат 145-б).

„Спiлкуючись із християнами, чиста жидiвка забруднюється" (Iоре Деа 198, 48).

„Не провинився в убивствi той, хто вбив християнина" (Макот 7-б).

„Християни – це бруднi тварюки" (Кетубот 110-б).

„Шлюби християн з жидами є незаконнi, недiйснi" (Ебен Гаєзар 44, 8).

„Християнськi дiти – це дiти Євиного гада" (Зогар 1, 28-б).

„Християнськi церкви – це поганськi капища" (Абгода Зара 78).

„Усi ґоївськi душi будуть у пеклi" (Рош Гашана 17-а).

„Жиди не смiють слухати церковних пiсень анi дивитися на образи" (Iоре Деа 143, 15).

„Всi християнськi книги треба спалити" (Шабат 116-а).

„Християнськi свята – це днi нещастя" (Абгода Зара 2-а).

„Забороняється жидам святкувати Рiздво та Великдень" (Гiлкот Акум 9-ц).

„Всi жиди мають ангельську гiднiсть" (Чулiн 91-б).

„Ударити жида – це дати поличника Боговi" (Санґедрiн 58-б).

„Жид не смiє звертатися до християнського суду чи християнських законiв" (Чошен Гам 26, 1).

„Християнин не може бути свiдком у жидiвському судi" (Чошен Гам 34, 19).

„Уникайте їсти разом з християнами" (Iоре Деа 112, 1).

„Не пийте молока, що його надоїв християнин" (Абгода Зара 35-б).

„Нiколи не переймайте християнських звичаїв, навiть зачiски волосся" (Iоре Деа 120, 1).

„Вино, що його доторкнувся християнин, треба вилити геть" (Абгоур Зара 72-б).

„Уникайте християнських лiкарiв" (Iоре Деа 155, 1).

„Посуд, куплений у християнина, треба добре вимити" (Iоре Деа 120, 1).

„Уникайте християнських голярiв, стрижiїв" (Iоре Деа 156, 1).

„Уникайте християнських повитух" (Абгода Зара 26-а).

„Три днi перед християнськими святами уникай стосункiв з християнами" (Абгода Зара 2-а).

„Нiколи не хвали християн" (Абгода Зара 20-а).

„На християнськi свята треба дивитися як на поганськi" (Абгода Зара 78-ц).

„Давайте подарунки християнам лише тодi, коли вони не побожнi" (Гiлкот Акум 9, 2).

„Той, хто зробив щось доброго християнам, нiколи не воскресне" (Абгода Зара 1, 25-б).

„Згадуйте християнськi набоженськi речi з презирством, зневажливо" (Iоре Деа 148, 15).

„Подарунки християнам забороняються" (Iоре Деа 151, 11).

„Забороняється навчати християн якогось ремесла" (Iоре Деа 154, 2).

„Не повертай християниновi грошей, якщо вiн помилково переплатив" (Чошен Гам 183, 7).

„Не вiддавай знайдену християнську рiч" (Чошен Гам 226, 1).

„Дозволяється обдурювати християн, навiть присягаючись" (Бабга Кама 113-б).

„Дозволяється вживати необмежене лихварство щодо християн" (Iоре Деа 159, 1).

„Дозволяється брехати i кривоприсягати, щоби засудити християнина" (Бабга Кама 113-а).

„Не є блюзнiрством присягатися iменем Бога, брешучи християнам" (Бабга Кама 113-б).

„Жид може кривоприсягати в християнських судах, перекручуючи змiст слiв" (Шабоут Гаґ 6-д).

„Жид мусить завжди обдурювати християн" (Зогар 1, 160-а).

„Не вилiкуй християнина, хiба тим зробиш ворога жидiвства" (Iоре Деа 158, 1).

„Не рятуй християн вiд смертi" (Гiлхот Акум 10, 1).

„Жидiв-зрадникiв треба вбивати" (Абгода Зара 26-б).

„Вихрещених жидiв треба карати смертю" (Гiлхот Акум 10, 2).

„Убивай жидiвських зрадникiв, що беруть участь у християнських обрядах" (Iоре Деа 158, 2).

„Тих, що не вiрить в Тору, треба вбивати" (Чошен Гам 425, 5).

„Християн треба вигублювати всiма способами, бо вони поганцi" (Зогар 1, 25-а).

„Полон жидiв скiнчиться тодi, коли умре останнiй цар на землi" (Зогар 11, 19-а).

„Iзраїль визволиться тодi, коли зруйнується Рим" (Обадаiм 2).

„Дозволяється безкарно вбити навiть жидiвського приятеля ґоя" (Абгода Зара 26-б).

„Вигуба всiх християн є найбiльшою жертвою Боговi" (Зогар 11, 43-а).

Талмуд учить, що Бог є Творцем i Опiкуном не всiх народiв, а лишень одного народу – жидiвського. Вчить, що Бог є ворогом усiх народiв, а любить лише жидiвський народ. Талмуд учить, що Бог не визнає за iншими народами людських прав i пошле їм цiлковиту поразку, щоб жидiвський народ забрав усе їхнє майно i панував над ними.

Жиди запекло боролися проти перекладу Бiблiї на iншi мови. Коли ж з'явився у третьому сторiччi до нашої ери переклад грецькою мовою, то жидiвський провiд проголосив це великим жидiвським нещастям, тому заповiв пiст у всiй Палестинi.

Жиди пишуть самі про себе таке: „Нiколи, за жодних обставин жиди не будуть приятелями християн чи мусульман, аж доки не засiяє в усьому свiтi свiтло жидiвської вiри, цiєї єдиної, розумної релiгiї. Розпорошенi помiж iншими народами, ворожими до наших прав, ми, жиди, бажаємо насамперед залишитися незмiнними жидами. Наше громадянство – це вiра наших предкiв. Жодного iншого громадянства ми, жиди, не визнаємо. Ми, жиди, живемо на чужих землях i не хочемо турбуватися справами чужими, коли вони не загрожують нашим, жидiвським. Жидiвськi iдеї та iдеали мусять колись запанувати в усьому свiтi".

„Жиди! Куди б не закинула вас доля, розкиданих по всьому свiту, завжди майте себе за члена народу, обраного Богом. Усвiдомлюйте, що вашим патрiотизмом є лише вiра ваших предкiв. Визнавайте, що в якiй би державi ви не жили, яке б громадянство ви не мали, ви, жиди, належите до одного лише народу – народу жидiвського. Наша жидiвська справа велика i свята. Її перемога – певна. Сiтка, що її жидiвство закинуло на увесь свiт, щоденно захоплює ще бiльшi простори, здiйснення пророцтв святих наших книг щоденно наближається. Недовго вже чекати, коли Єрусалим стане храмом усiх народiв, i жидiвський прапор замайорить на всiх землях. Будьмо готовi. Наша сила величезна. Вчiться її вживати задля перемоги нашої справи. Не бiйтесь нiчого i нiкого. Недалекий вже той день, коли всi багатства свiту стануть власнiстю дiтей Iзраїля".