Тематика рефератів

1. Роль фінансових посередників у зменшенні ризиків інвесторів.

2. Інституціональна структура фінансового посередництва в Україні.

3. Банки як провідна ланка фінансового посередництва, їх взаємодія з небанківськими посередниками.

4. Дискусії щодо сутності банку та банківської системи.

5. Стан та перспективи розвитку кредитних спілок в Україні.

6. Роль страхових компаній у фінансовому посередництві та їх взаємодія з банками.

7. Державне регулювання фінансового посередництва.

8. Державний нагляд за діяльністю фінансових посередників.

9. Роль банківської системи в регулюванні фінансового посередництва

Тема 10. Центральні банки

Мета: з’ясувати сутності, процесу походження та ролі центральних банків в економіці країн; розкриття функцій та операцій центрального банку; визначити організаційні засади становлення та функціонування Національного банку України.

Після опрацювання теми студент повинен:

1) знати: зміст економічних категорій;

2) вміти: - відповідати на проблемні питання теми.

План семінарського заняття

10.1. Призначення , основи організації та роль центрального банку.

10.2. Функції та операції центрального банку: сутність та характеристика

10.3. Суть та інструменти грошово-кредитної політики центрального банку

Методичні вказівки

Розглядаючи питання походження центральних банків, потрібно звернути увагу на їх попередників, тобто на емісійні банки, а також на чинники, які зумовили їх виникнення. Серед таких чинників насамперед варто назвати необхідність централізації емісії грошей. Емісійні банки виникли у ХІХ ст., а центральні – у ХХ ст. На створення центральних банків вплинув і процес демонетизації золота, у зв’язку з чим виникла потреба регулювання паперового грошового обігу з боку держави, що повинен робити центральний банк.

Головне призначення центрального банку – забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Необхідно з’ясувати статус центральних банків, який зумовлений тим, що центральні банки поєднують у собі риси державного органу управління і банківської установи. Статус центрального банку визначається: характером взаємовідносин центрального банку з органами влади; порядком визначення основних завдань; рівнем економічної незалежності; порядком призначення керівництва. Розкриваючи це, доцільно розглянути досвід інших країн.

Стосовно незалежності центрального банку у визначенні цільових орієнтирів та підходів до реалізації монетарної політики в економічній літературі немає єдиної думки. Варто зупинитись на аргументах «за» і «проти» незалежності центрального банку. Залежність центрального банку від органів влади може сприяти розвитку інфляції. Аргумент «проти» ґрунтується на тому, що, реалізуючи монетарну політику, яка має вагомий вплив на економічні процеси, центральний банк не несе відповідальності.

Стосовно питання становлення та розвитку НБУ необхідно спочатку охарактеризувати його утворення в історичному аспекті, починаючи з першого емісійного банку Росії, Українського Державного банку. Центральний банк України було створено на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР в 1991 р. згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Варто звернути увагу на принципи функціонування НБУ. До них відносять такі:

• незалежності банку;

• президентського та парламентського контролю;

• економічної самостійності;

• централізації системи банку;

• єдності системи банку;

• вертикальної структури управління банком.

НБУ підзвітний Президенту та Верховній Раді.

Центральний банк здійснює активні і пасивні операції, а також надає ряд послуг клієнтам. Клієнтами центрального банку є комерційні банки та урядові структури. До останніх належить Міністерство фінансів, казначейство. До активних операцій центрального банку відносять операції на відкритому ринку, кредитування комерційних банків, операції з золотовалютними резервами.

До пасивних операцій центрального банку належать: емісія готівкових коштів, розміщення на рахунках резервів комерційних банків, залучення коштів урядових структур та іноземних організацій, отримання кредитів від міжнародних організацій, емісія власних боргових зобов’язань, формування власного капіталу.

Центральні банки мають монопольне право на емісію готівки, яка здійснюється через продаж її комерційним банкам в обмін на їхні резерви. Комерційні банки продають готівку економічним суб’єктам в обмін на кошти, що зберігаються на їхніх рахунках. По цих же каналах готівка повертається до центрального банку. Різниця між сумою готівки, яка надходить до комерційних банків, та тією, що надходить від комерційних банків до центрального банку, є емісією.

На депозитних рахунках у центральному банку розміщуються кошти державного казначейства, Міністерства фінансів та інших урядових структур. На ці рахунки надходять кошти до бюджету, а також з цих рахунків здійснюються державні видатки.

Треба звернути увагу, що на рахунках у центральному банку розміщуються також депозити іноземних урядів, інших центральних банків, міжнародних фінансово-кредитних установ.

Центральний банк може отримувати кредити від міжнародних фінансово-кредитних установ на певні цілі, наприклад для підтримання економічних реформ.

Призначення центрального банку реалізується через виконання ним певних функцій:

• емісійного центру держави;

• банку банків;

• органу банківського регулювання та нагляду;

• банкіра та фінансового агента уряду;

• провідника монетарної політики.

Центральний банк є органом банківського регулювання та нагляду. Необхідність державного регулювання діяльності банків в особі центрального банку визначається роллю банків. Регулювання банківської діяльності полягає у створенні правової бази, що регламентує діяльність банків у межах, які сприяють ефективному функціонуванню банківської системи.

Банківський нагляд є складовою процесу регулювання банківської діяльності і являє собою моніторинг у банківській системі, який починається з моменту створення банків і до моменту їх ліквідації, а також у процесі функціонування банків.

Розглядаючи функцію центрального як провідника монетарної політики, необхідно звернути увагу на підходи щодо визначення сутності монетарної політики, які наводяться в літературі, у Законі України «Про Національний банк України».

Література:

1. Вовчак О.Д., Рущишин Н.М., Андрейків Т.Я. Кредит і банківська справа: підручник.– К.: Знання, 2008. – 564 с., с. 141-156

2. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. –К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 411 с., с. 263-290

3. Гроші та кредит: Підручник / За ред. М. І. Савлука. — К., 2006. — 614 с. Розділ 5.

4. Івасів Б.С. Гроші та кредит: Підручник. – Вид. 2-ге , змін й доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2005. – 528, с. 355-382

5. Коваленко Д.І. Гроші та кредит: теорія і практика: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 344 с., с. 251-272

Основні поняття теми:

Активи центрального банку; валютна інтервенція; грошове сховище; емісія грошей; емісійний банк; зобов’язання НБУ; золотовалютний резерв; касове виконання державного бюджету; кредитна політика; ліцензія НБУ; міжбанківські розрахунки; норма обов’язкового резервування; оборотна каса; пасиви центрального банку; політика відкритого ринку; процентна політика; ресурсі НБУ; система електронних платежів (СЕП); Центральна розрахункова палата.