Приймати чи сприймати?

Хоч слова приймати й сприймати – дуже схожі, проте навряд чи хто скаже «сприймати до партії», «сприймати в породіллі дитину» замість – приймати. А втім бувають випадки, коли слід подумати, яке з цих слів буде більше до речі в певному контексті. Візьмімо, наприклад, таку газетну фразу: «Доповідь збори прийняли в цілому позитивно, хоч деякі місця викликали незначні заперечення». Тут треба було б написати: «збори сприйняли», – тимчасом як у другій газетній фразі «Слова секретаря райкому всі присутні прийняли оплесками» дієслово прийняли стоїть на своєму місці.

Дієслово сприймати, будучи відповідником до російського воспринимать, має далеко вужче поле застосування, ніж приймати з його багатьма значеннями. Дієслово сприймати належить до сфери розумово-чуттєвого реагування людини на ті чи ті явища зовнішнього середовища: «Спектакль сприймали дуже добре» («Минуле українського театру»); «Його слова всі тоді сприйняли як жарт» (із живих уст); усі знають вислови: «сприймати на слух», «сприймати на дотик» тощо.

Поминаючи багато різноманітних значень дієслова приймати, спинимось на тому, коли воно каже нам не тільки про внутрішнє ставлення людини до певного явища, але й свідчить про її зовнішню реакцію на це явище, як бачимо в другій газетній фразі, де на слова секретаря райкому присутні реаґували оплесками. У таких випадках дієслово приймати стає вже відповідником до російського встречать або синонімом українського зустрічати: «присутні прийняли (чи – зустріли) оплесками», «Що хата має, тим і приймає» (приказка).

Слід нагадати, що слово приймати може бути в значенні «терпіти», «зазнавати»: «Наругу од дітей приймати» (Ганна Барвінок).

Принагідно звернімо увагу на хибний вислів «приймати участь», що раз у раз трапляється на письмі й у живому мовленні, замість якого треба казати й писати «брати участь»: «Чув Прохор, що Зінька брала участь у виставі, але, на жаль, не бачив тієї вистави» (А. Шиян).

Чекати, ждати сподіватись, надіятися

«Я й не чекав від нього іншого», – чуємо в перекладі з німецької українською мовою тексту телефільму; «Надіюсь, що не зустрінемося більше», – читаємо в художньому творі и відчуваємо якусь недоладність відомих нам слів чекати й надіятись у цих текстах. А тим часом ці самі слова в фразах «Явдоха була вже заручена і тільки чекала осені, щоб весілля грати» (Панас Мирний); «Надіявся дід на обід та й води не пив» (приказка) стоять на своєму місці. У чому річ?

Слова чекати, ждати, надіятись і сподіватись, дарма що є дуже близькі одне до одного за змістом, мають деяку нюансову різницю. Слово ждати, як і чекати, – більш функціональне, воно свідчить про активне спрямування людських думок і почуттів до когось чи до чогось: «Ждала, ждала козаченька та й плакати стала» (народна пісня). Слово сподіватися більше вказує на можливість якогось явища, припускає, що може щось статися чи хтось може щось зробити: «Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу» (О. Десняк); «Не завжди так складається, як сподівається» (М. Коцюбинський). Особливо цю різницю помітно в такій фразі: «Я багатьох ждав, але не сподівався, що й він прийде: адже ми давно вже з ним розбили глек» (із живих уст).

Із цього випливає, що й у наведених на початку фразах треба було б написати: «Я й не сподівався від нього», «Сподіваюся, що не зустрінемось».

Ще менше помітно різницю між словами сподіватись і ждати в такому, наприклад, реченні: «Не сподівайтесь, мати, сина з походу вже довіку» (народна пісня), де сподіватись виступає як синонім дієслова ждати. Проте коли візьмемо фразу з живих уст: «На кого ж мені, старій, і надіятись, як не на тебе», – то відчуємо, що тут не можна замінити дієслово надіятись ні словом ждати, ні близьким до нього сподіватись, тимчасом як у другій фразі – «Від кого ж мені й сподіватися помочі, як не від тебе» – це слово стоїть саме до ладу. Тільки чуття мови, що розвивається внаслідок довгого користування нею, може непомильно підказати, де й коли слід послугуватись одним із цих близьких між собою слів.