4. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».

Людина, що вийшла завдяки праці з тваринного світу та розвивається в суспільстві, що здійснює спільну діяльність з іншими людьми і спілкується з ними, поступово стає особистістю - суб’єктом пізнання й активного перетворення матеріального світу, суспільства та самого себе. Людина народжується на світ вже людиною У дитини, що з’являється на світ, конфігурація тіла припускає можливість прямоходіння, структура мозку забезпечує можливість розвитку інтелекту, будова руки – перспективу використання знарядь праці та ін. Отже, згідно з вищевикладеним стверджується належність дитини до людського роду, що фіксується в понятті індивід (на відміну від дитинчати тварини, яке відразу ж після народження і до кінця свого життя іменується особиною). У поняття індивід утілена родова належність людини. Індивідом можна вважати і немовля, і дорослого, і мислителя, і ідіота, і представника племені, що знаходиться на стадії дикості, та високоосвіченого жителя цивілізованої країни. Що ж таке людина й індивідуальність?

Людина – вища ступінь живих організмів на Землі, суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури. Індивід – (від лат. individuum – “неподільне”) жива істота, що належить до людського роду, представник Homo Sapiens. Індивідуальність виявляється в рисах темпераменту характеру, у єднанні інтересів, якостей інтелекту, потреб і здібностей індивіда. Особистість втілює в собі систему відносин, суспільних за своєю природою, що міститься в сфері буття індивіда як його системна якість. Відкрити їх може лише науковий аналіз, почуттєвому сприйняттю вони не доступні. Втілювати в собі систему соціальних відносин означає бути їх суб’єктом. Дитина, включена у взаємини з дорослими, виступає спочатку як об’єкт їхньої активності, але опановуючи складом тієї діяльності, яку вони йому пропонують як провідну для його розвитку, наприклад навчаючи, стає у свою чергу суб’єктом їхньої діяльності. Суспільні відносини не суть, а щось зовнішнє для їхнього суб’єкта. Поза суспільством особистості немає. Твердження єдності, але не тотожності понять індивід і “особистість ” припускає необхідність відповісти на можливе запитання: чи може бути зазначений факт існування індивіда, що не є особистістю, чи ж особистості, що існувала б без індивіда? Якщо уявити собі індивіда, який виріс поза людським суспільством, то, уперше зіткнувшись з людьми, він не знайде ніяких особистих якостей, походження яких, має завжди суспільно-історичний характер, а буде мати у своєму розпорядженні тільки природні передумови для їхньої появи. Перед нами індивід, що ще не відбувався як особистість.

Індивідуальність виявляється в рисах характеру, темпераменті, звичках, інтересах, що переважають у пізнавальних процесах (сприйнятті, пам’яті, мисленні, уяві), у здібностях, в індивідуальному стилі діяльності та ін. Немає двох людей з однаковими сполученнями зазначених психологічних особливостей – особистість людини неповторна у своїй індивідуальності.

Біологічна істота, яка належить до класу ссавців “ Homo sapiens ” характеризується поняттям “ людина ”. Разом із тим людини є істотою суспільною, що має свідомість і самосвідомість. Той факт, що поняття “особистість ” і “індивідуальність ” не збігаються, не дозволяє представити будову особистості лише як деяку конфігурацію індивідуально-психологічнихвластивостей та якостей людини.