3 . Види цінних паперів, їх характеристика.

Акції

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство.

У разі погіршення фінансового становища товариства акціонер не має права вимагати повернення коштів, вкладених в акції. Він може лише запро­понувати свої акції іншим учасникам ринку (якщо такі акції перебу­вають в обігу на ринку). Акціонерне товариство може викупати свої акції, однак не несе зобов'язань щодо їх викупу. Акціонер також не зобов'язаний повертати акції акціонерному товариству.

Акції випускаються іменні та на пред'явника, прості й привілейова­ні. Власниками акцій можуть бути юридичні, фізичні особи, держава.

Перевага на національних ринках того чи іншого виду акцій залежить від багатьох причин. В одних країнах емітуються пере­важно іменні акції, в інших — на пред'явника. Однак в останні десятиріччя в усьому світі має місце тенденція до збільшення частки акцій на пред'явника. В деяких країнах акції на пред'явника становлять до 90% усіх акцій, що перебувають в обігу. Це пов'язано насамперед з розвитком сучасних електронних технологій обігу цін-них паперів, при застосуванні яких набагато ефективніше здійснювати операції з цінними паперами на пред'явника. При цьому можна мати вичерпну інформацію про всіх власників акцій на пред'явника і перешкоджати таємному придбанню контрольних пакетів акцій.

Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка.

У сертифікаті акції зазначаються вид цінного паперу, найменування та місцезнаходження акціонерного товариства, серія і номер сертифіката, номер і дата випуску, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, тип і номінальна вартість акції, ім'я власника, кількість акцій, що випускаються.

Акціонерне товариство розміщує акції двох типів - прості та привілейовані.

Власнику простої акції сплачуються дивіденди, якщо протягом року акціонерне товариство отримало прибуток і загальні збори акціонерів прийняли рішення про спрямування всього чи частини прибутку на виплату дивідендів.

Право власника простої акції на відповідну частку майна у разі ліквідації товариства забезпечується після забезпечення прав влас­ників облігацій та привілейованих акцій.

Право на участь в управлінні реалізується згідно з правилом: "одна акція — один голос на загальних зборах акціонерів". Однак відповідно до Закону України "Про господарські товариства" статутом акціонерного товариства може встановлюватись мінімальна кількість акцій, що дає право на участь в голосуванні, а також максимальна кількість акцій, що може належати одному акціонеру. Отже, може бути обмежена участь в управлінні рядових акціонерів, які володіють незначними пакетами акцій, а також обмежене придбання значних пакетів акцій небажаними особами.

Прості акції надають їх власникам однакові права.

Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, та права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазна­ченому в акції, незалежно від розміру одержаного товариством при­бутку. Якщо прибуток відповідного року недостатній, виплата диві­дендів здійснюється за рахунок резервного фонду.

Дивіденди по привілейованих акціях, як правило, фіксовані і ви­значаються в процентах до їх номінальної вартості. У разі, коли розмір дивідендів по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Власник привілейованої акції має переважне право на частку майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Це право за­безпечується після забезпечення прав власників облігацій, емітова­них цим товариством.

Власники привілейованих акцій відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено статутом товариства. Тобто фактично, маючи переваги матеріально­го характеру, власники привілейованих акцій можуть брати участь в управлінні товариством нарівні з власниками простих акцій, якщо це обумовлено в статуті. Статутом може визначатись і порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів. Дивіденди всім акціонерам сплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом товариства.

Акціонерне товариство може розмістити привілейовані акції різних класів (з різним обсягом прав), якщо така можливість передбачена його статутом. У такому разі умовою їх розміщення є черговість отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного класу привілейованих акцій, розміщених акціонерним товариством, яка встановлюється статутом товариства. Залежно від умов розміщення привілейовані акції певних класів можуть бути конвертовані у прості акції або у привілейовані акції інших класів.

Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

1) кумулятивні, які дають власникам право не тільки на поточ­ний, а й на не виплачений раніше з якихось причин дивіденд;

2) з часткою участі, яка дає право на додаткові дивіденди, якщо дивіденди по простих акціях більші;

3) конвертовані, які можуть бути обміняні на встановлену кількість простих акцій;

4) зі ставкою дивідендів, що коригується;

5) відзивні, які акціонерне товариство має право викупити;

6) ретрективні, які власник має право погасити у визначений момент за визначеною ціною.

Зважаючи на ступінь ризику та очікувану дохідність, акції можна поділити на такі класи:

1) "з блакитними корінцями" — акції найбільш солідних і вели­ких корпорацій;

2) дохідні — акції, дивіденди по яких перевищують середній рівень;

3) зростання — акції корпорацій, доходи яких вищі від середньо­го рівня, проте дивідендні виплати невисокі (переважно акції ком­паній, що стрімко розвиваються);

4) циклічні — акції, ціна яких змінюється відповідно до змін в економіці. В основному це акції базових галузей економіки. Інвес­тори намагаються придбати ці акції, коли відбувається підйом в га­лузі, і продати їх до початку спаду;

5) спекулятивні — акції молодих та маловідомих компаній;

6) захищені (антициклічні) — акції, ціна на які досить стабільна навіть при спадах в економіці.

Реєстрацію випуску акцій здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

Обіг акцій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення акцій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.

До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів. Акціонерам може бути виданий сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. До моменту випуску акцій сертифікат замінює останні. Тобто власник сертифіката є повноправним акціонером і відповідно має право на отримання дивідендів, право на участь в управлінні товариством тощо. Номінальна вартість акції встановлюється при створенні акціо­нерного товариства і фіксується на бланку акції. Всі акції товари-ства мають однакову номінальну вартість. Сумарна номінальна вар-тість всіх акцій — це статутний фонд товариства, який ще називають акціонерним капіталом.

Номінальна вартість акцій може змінюватись. Наприклад, при спрямуванні прибутку підприємства на збільшення статутного фонду може бути збільшена номінальна вартість акцій або додатково емітовані акції такого самого номіналу. В останньому випадку емі­товані акції називаються безоплатними.

Безоплатні акції випускаються для розподілу серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, які вже їм належать. Ви­пуск безоплатних акцій за рахунок прибутку компанії дає змогу ак­ціонерам уникнути сплати податків, оскільки безоплатні акції не підлягають обкладанню прибутковим податком. У біржовій діяль­ності частіше використовують термін не "емісія безоплатних акцій", а "емісія в порядку розрахунків компанії з акціонерами".

Крім номінальної існують поняття ринкової та балансової вар­тості акції.

Ринкова вартість формується на основі попиту та пропозиції на біржовому чи позабіржовому ринках. Зміна ринкової вартості акцій не відображається на балансі підприємства і не здійснює без­посереднього впливу на його фінансово-господарську діяльність.

Балансова вартість акції вираховується як частка від ділення вартості чистих активів компанії на кількість розміщених акцій. Чистими активами компанії називають активи за вирахуванням зобов'язань, тобто активи, що придбані за власні кошти компанії.

У момент створення акціонерного товариства балансова вартість акції збігається з номінальною, оскільки власним капіталом товари­ства виступає статутний фонд. Надалі власний капітал збільшується за рахунок формування резервного фонду, нерозподіленого прибутку та ін. Відповідно збільшується і балансова вартість акцій. Отже, ба­лансова вартість акції відображує частку чистих активів або частку власного капіталу компанії, що припадають на одну акцію. Балансова вартість акції є відображенням балансової оцінки власного капіталу компанії. Балансова оцінка власного капіталу дорівнює балансовій вартості акції, помноженій на кількість розміщених акції, або дорівнює різниці між активами компанії та її зобов'язаннями. Балансова оцінка капіталу завжди є додатною величиною, оскільки згідно з балансом

Активи — Пасиви, (1)

Балансова вартість активів = Балансова оцінка власного капіталу + Зобов'язання, (2)

або

Балансова оцінка власного капіталу = Балансова вартість активів - Зобов'язання. (3)

На відміну від балансової ринкова оцінка власного капіталу може бути від'ємною величиною, оскільки визначається так:

Ринкова вартість активів = Ринкова оцінка власного капіталу + Зобов'язання. (4)

або

Ринкова оцінка власного капіталу = Ринкова вартість активів - Зобов'язання. (5)

Ринкова вартість активів може бути як більшою, так і меншою за їх балансову вартість і відображає ціну, за якою останні можуть бути продані на ринку при звичайних умовах продажу. До активів компанії належать не лише основні засоби, товарно-матеріальні цінності, грошові кошти, а й нематеріальні активи та гудвіл. Гудвіл у до­слівному перекладі означає "добре ім'я" і є оцінкою репутації фірми на ринку. Нерідко поняття гудвіл виділяють з ринкової вартості активів, тоді рівняння (5) матиме вигляд:

Ринкова оцінка власного капіталу = Ринкова вартість активів + Гудвіл - Зобов'язання. (6)

Різницю між ринковою та балансовою оцінками власного капіталу називають прихованим капіталом.

•Акції емітуються на первинному ринку, а їх обіг відбувається на вторинному. Способи первинного розміщення акцій визначаються законами та традиціями країни. Але слід зазначити два основних методи їх розміщення: публічне та приватне. У західних краї­нах переважає публічне розміщення (або відкрита підписка), суть якого полягає в тому, що акції пропонуються для продажу «широкій публіці», тобто чисельним і різноманітним інвесторам. Прива­тне розміщення припускає одного основного інвестора, що купує відразу весь випуск. Основний інвестор (андеррайтер) створює розподільчу мережу, через яку він продає весь випуск або його ос­новну частину. Андеррайтерами звичайно є інвестиційні банки (бан­кірські дома у США) або крупні комерційні банки (Німеччина).

Прийняті правила для інвестицій в акції:

1. Якщо внутрішня ціна вища за ринкову — купуйте акцію.

2. Якщо внутрішня ціна акції нижче за ринкову — продавай­те акцію.

• Слід знати такі цінні папери, як райти та скріпи, їх випуском компанія має на меті обмеження припливу нових акціонерів. Скріп (від англ. sub[scrip]tiоп — підписка) — підтверджує право акціонера на придбання нових акцій пропорційно його частці в акціонерному капіталі. Особливість полягає в тому, що акції сплачуються за рахунок резервного фонду компанії. Скріпи нази­вають також бонусом, або капіталізацією.

Райти (від англ. right — права) — цінні папери, що розподі­ляються серед акціонерів пропорційно їх частці в капіталі за піль­говими цінами. При випуску нових акцій власники райтів допускаю­ться до розміщення з дисконтом 15—20% до ринкової ціни на момент оголошення емісії.

•Потрібно також зрозуміти значення вторинного ринку ак­цій, який надає можливість організувати вільну купівлю-продаж усіх раніше випущених акцій. Вторинний ринок фактично гаран­тує первинне розміщення, оскільки, купуючи акцію, її власник впевнений, що у разі необхідності її продажу він може це зроби­ти на вторинному ринку.

Облігації

Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Види облігацій за ступенем забезпеченості

Забезпечені облігації

Незабезпечені облігації

Гарантовані облігації

Види облігацій за розміром купону

Дисконтні облігації

Облігації з глибоким дисконтом

Купонні облігації

Облігації з постійним купоном

Облігації зі змінним купоном

Облігації що індексуються

Види облігацій за строком обігу

Комерційні папери

Короткострокові

Середньострокові

Довгострокові

Облігації, що відкликаються (Облігації з call-опціоном)

Облігації з правом дострокового погашення (Облігації з put- опціоном)

Облігації що пролонгуються

Безстрокові облігації

Спеціальні види облігацій

Облігації що надають право голосу

Дівалютні облігації (двовалютні)

Серійні облігації

Облігації із варантом

Капітальні цінні папери із фіксованим доходом

Товарні облігації

Структуровані облігації

Забезпечена облігація – це облігація, що забезпечена заставою будь-якого рухомого чи нерухомого майна підприємства. При цьому використовуються різні види забезпечення, а саме:

закладні під нерухомість

Фінансування із використанням облігацій, забезпечених закладними під нерухомість, мало широкий вжиток на початку ХХ сторіччя. В той час відбувалося інтенсивне нарощування основних виробничих фондів, та компанії використовували їх в якості забезпечення. Це було характерно для залізниць, в тому числі для Росії та україни. Проте в подальшому виявилося, що залог нерухомості не страхує інвестора від втрати своїх капіталів в разі банкрутства емітенту. Реалізація такої нерухомості виявилася доволі складним завданням. В подальшому більшість корпорацій відмовилася від такого виду забезпечення. В США використовуються в енергетичній та транспортній промисловості.

забезпечення устаткуванням

Папери емітуються з метою купівлі устаткування чи машин. Часто використовуються транспортними компаніями (авіаційними та залізничними). При цьому титул власності за майном, що купується, передається довіреній особі, емітент стає власником лише після погашення емісії. У разі припинення поточних платежів по облігаціях, довірена особа продає майно, та ліквідує заборгованість, не вдаючись до банкрутства емітенту. При цьому розмір займу, що погашається перевищує розмір амортизації по забезпеченню, таким чином довше облігації в обігу, тим менший за ними ризик.

забезпечення цінними паперами

В цьому випадку забезпеченням стають цінні папери, що є в наявності у емітента. При цьому вартість цінних паперів має перевищувати об`єм заборгованості приблизно на 30%. Такі облігації емітуються доволі рідко. Зазвичай об’єктами застави виступають паперами дочірніх підприємств.

забезпечення пулом іпотечних кредитів

Даний вид облігацій випускається під забезпечення вже виданих іпотечних кредитів. Проходить це наступним чином: фінансова організація видає кредити під нерухомість, після чого емітує облігації, забезпеченням яких виступають платежі за цими кредитами. Фактично це варіант сек`юрітизації заборгованості.

забезпечення іншими активами

Цей тип облігацій також є прикладом сек`юрітизації заборгованості. Забезпеченням за такими облігаціями стають очікувані фінансові потоки, частіше за все це платежі за виданими кредитами. Типовий приклад: банк або інша фінансова компанія видає кредит. Після чого такі кредити з`єднують у пул, та вкладають в спеціально створений трастовий фонд. Цей фонд емітує облігації, забезпеченням яких виступають майбутні платежі в фонд за виданими кредитами.

Цей тип облігацій часто використовується в країнах Латинської Америки.

Незабезпе́чені обліга́ції - облігації із загальним правом вимоги, які, проте, не мають спеціального забезпечення. В разі відмови виконувати виплати за облігаціями жодне конкретне майно не може бути заарештовано, тобто кредитори не мають жодного додаткового захисту. Випуск незабезпечених облігацій можуть дозволити собі найбільші корпорації (в США — IBM, AT&T, General Motors), фінансова спроможність яких не викликає сумнівів. Окрім того, в деяких галузях (наприклад банківський) практично не існує активів, що могли б забезпечити погашення облігацій, відповідно підприємства даних галузей також практикують випуск незабезпечених облігацій.

Гарантовані облігації — боргові цінні папери, виконання зобов'язань за якими, крім емітента, гарантується одним або декількома особами, у разі неможливості їх виконання з боку емітента.

Наявність гарантій, природно, підвищує надійність облігацій. Даний варіант випуску облігацій часто застосовується при випуску облігацій дочірніми компаніями, гарантом по яких виступає материнська компанія. Крім того, як гарант можуть виступати банки, держава, місцеві органи влади.

В окремих випадках випуск облігацій може бути гарантований декількома гарантами. Варіантом гарантованих облігацій можна вважати так звані застраховані облігації, виконання зобов'язань по яких гарантується страховою компанією. Зустрічаються також і так звані сумісні облігації, виконання зобов'язань за якими забезпечується відразу декількома емітентами.

Облігації з глибоким дисконтом - облігація, що передбачає купонні виплати, проте ставка купона встановлюється значно нижче за ринкові процентні ставки. Тому ці облігації також продаються за ціною, значно нижче за номінал. Фактично це проміжна форма між дисконтними і купонними облігаціями.

Облігації з варрантом - комбінація двох паперів - звичайної облігації і варранта на покупку акцій. Облігації з варрантом мають багато загального конвертованими облігаціями, але основна різниця полягає в тому, що реалізація варранта не означає припинення дії облігації. При цьому облігації з варрантом можуть припускати як можливість відділення варранта від облігації, так і неможливість цього.

(Варрант (інколи варант) (англ. warrant — повноваження, довіреність) - цінний папір, що дає її власникові право на купівлю деякої кількості акцій на певну майбутню дату за певною ціною. Зазвичай варранти використовуються при новій емісії цінних паперів. Варрант торгується як цінний папір, ціна якого відображає вартість його первинних цінних паперів.)

Варранти придбали популярність серед біржових спекулянтів, тому що курс варранта на покупку акції, по якому він котирується на біржі, істотно нижче за курс самої акції, тому для збереження заданої позиції потрібно менше коштів.

Термін дії варранта достатньо великий, можливий випуск безстрокового варранта

Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Емітент може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією. Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску.

Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.

Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.

Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.

У сертифікаті облігації зазначаються назва виду цінного паперу, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку можуть встановлюватися додаткові реквізити сертифіката облігації.

У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначається ім'я власника.

До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.

Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, - в іноземній валюті.