4. Становлення довоєнної радянської економічної думки

Умовно в розвитку радянської економічної теорії можна виділити кілька етапів:

• період становлення (20—30-ті роки), коли йшлося про спроби моделювання нового суспільства, визначення засадничих принципів його побудови, форм та методів його дослідження; — період ідеологізації економічних поглядів (друга половина 30-х — 40-ві роки);

• період формування політекономії соціалізму як науки, що обслуговує ідеологію (50-ті — 60-ті роки);

• період занепаду (70-ті — 80-ті роки).

Характерною рисою економічної думки у 20—30-ті роки був справжній плюралізм. Відбувались численні теоретичні дискусії. Проте з кінця 20-х pp. науково-аналітичний підхід замінюється класово-партійним та ідеологічним. Починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення. Для другого періоду (друга половина 30-х — 40-ві pp.) характерним є те, що науку було обмежено жорсткими ідеологічними рамками. Завданням економічної науки стає, по суті, тільки всебічне обгрунтування тези щодо переваг соціалізму над капіталізмом. Третій період (50-ті — 60-ті pp.) характеризується тим, що економічна теорія, яка була побудована на марксистських догматах і цілком підпорядковувалась ідеологічним потребам, з огляду на конкретні вимоги життя повинна була розширити коло своїх досліджень. Це виявилось, зокрема, у новому підручнику з політекономії (1954). У наступний період (початок 70-х pp.) було дещо послаблено політико-ідеологічну цензуру, що позитивно позначилось на розвитку економічної теорії. Але це послаблення тривало недовго. Починаючи із середини 70-х pp. в економічній науці спостерігається застій, зумовлений погіршанням економічного становища в країні. Від науки почали знову вимагати принаймні теоретичного доведення переваг соціалістичного ладу, бо реальне життя свідчило про початок глибокої кризи радянської економіки. Через це на початку 80-х pp. економічна теорія також зазнала кризи. Як догматична та схоластична, вона нездатна була пояснити причини спаду радянської економіки та визначити способи виведення її з кризового стану. Наприкінці 80-х — на початку 90-х pp. в економічній літературі починають формуватись засади нової концепції господарювання, розглядається можливість трансформації соціалістичної економіки в ринкову. Варто звернути увагу і на такий парадоксальний факт. На початку 60-х pp. на вимогу партійного керівництва почалося формування в радянській економічній науці такого напряму, як «критика буржуазних економічних теорій». Задуманий як суто «викривальний» захід, цей напрям, однак, дав змогу радянському читачеві отримати бодай загальне уявлення про стан і досягнення світової економічної теорії, а отже, наочніше усвідомити загальну відсталість соціалістичного суспільства, що, безперечно, прискорило його остаточний крах.

У перші роки радянської влади, як щойно було сказано, формування економічної думки відбувалось у процесі дискусій, що спочатку здійснювались на демократичних засадах, але завершились установленням ідеологічного диктату так званої пролетарської політичної економії. Між тим методологічні дискусії 20—30-х pp. позитивно позначились на розвитку економічної теорії і передовсім сприяли визнанню необхідності існування політичної економії навіть у соціалістичному суспільстві, визначили її структуру. В економічній літературі досліджувались та обговорювались в ході дискусій такі основні проблеми:

• аграрні, зокрема теорія кооперації;

• госпрозрахунок промислових підприємств, організація ринку;

• відтворення, нагромадження, народногосподарське планування;

• кредит і грошовий обіг;

• методологічні і загальнотеоретичні проблеми економічної науки.

Проаналізувавши ці проблеми, можна зрозуміти, як формувались засади політекономії соціалізму. Особливу увагу треба звернути на дискусії з методологічних і загальнотеоретичних питань економічної науки, предмета і методу політичної економії, діалектики продуктивних сил і виробничих відносин, характеру економічних законів, у тому числі закону вартості, тощо. У другій половині 30-х pp. активність досліджень теоретичних, а особливо методологічних проблем, почала спадати, і невдовзі вони стали можливими тільки в дозволених владою напрямах і тільки з дозволеними нею ж висновками. Проте це зовсім не означає, що радянські вчені-економісти остаточно припинили свою діяльність, навпаки, багато хто з них зробив помітний внесок у скарбницю світової економічної думки, хоч залишався невизнаним у власній країні. Слід, зокрема, назвати таких теоретиків, як М. Кондратьєв, О. Чаянов, О. Челінцев, Є. Слуцький, В. Леонтьєв, М. Вавилов, В. Вернадський, Л. Канто-рович, С. Струмилін та ін. На жаль, доля багатьох із них склалася аж надто трагічно.

Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період окремих етапах мав і свої особливості. У 20—30-ті pp. українськими вченими було зроблено значний внесок у дослідження економічних проблем. Чільне місце тоді належало методологічним проблемам, зокрема питанню предмета політичної економії, дуже актуальному на той час. Особливо своєрідними були постановка й спроби розв'язання українськими економістами аграрного питання. Це зумовлювалось історичними особливостями організації в Україні селянського господарства. 1918 р. було створено Українську Академію наук, де М. Ту-ган-Барановський очолив соціально-економічний відділ. З його ініціативи того самого року було створено Інститут економічної кон'юнктури, який мав на меті проведення економічних досліджень закономірностей суспільного розвитку. Рекомендації цього інституту базувались на досягненнях світової економічної думки і спочатку були спрямовані проти економічної програми більшовизму, на розроблення плану самостійного розвитку України. 1920 р. було засноване Товариство економістів, до якого входили такі видатні вчені, як Є. Слуцький, К. Воблий, Р. Орженцький, М. Птуха, Ф. Задорожний та ін., що займались теоретико-економічним та прикладним аналізом народного господарства. Слід зробити наголос на тому, що в теоретичних розробках тієї доби обстоювалась думка про регулювальну роль ринку та ринкових цін, критикувалась ідея централізованого соціалістичного планування і ліквідації загальних ціннісних орієнтирів, через що ціна перетворюється з категорії ринкових факторів на суто облікову категорію. Замість цього пропонувалась ідея плану-прогресу. Особливу увагу слід звернути на ті праці українських економістів (Є. Слуцького, К. Воблого, М. Туган-Барановського, Р. Ор-женцького, М. Птухи, Л. Яснопольського, О. Чаянова, М. Левитсь-кого), які увійшли в скарбницю світової економічної думки. Орієнтація владних структур на тоталітаризм поклала край розвитку економічної думки в країні, перетворила її на складову радянської економічної теорії. Було закрито щойно створені інститути та кафедри, припинено економічні дослідження (особливо у сфері кооперації), багатьох учених вислано з України або заарештовано. Вивчаючи дальший розвиток економічної думки в Україні слід звернути увагу на певну двоїстість у дослідженнях економістів. З одного боку, починає формуватись «офіційна» економічна наука, з другого — у працях економістів з'являються формулювання, що суперечили офіційним поглядам і навіть антимаркси-стські концепції. Так, М. Волобуєва, який виступив у пресі з пропагандою переваг самостійного економічного розвитку України, було оголошено «ворогом народу», а його концепцію («волобуєв-щину») — «виявом націоналістичних настроїв» в економічній думці. «Ворожими» було визнано також ідеї О. Чаянова, О. Че-лінцева, а згодом М. Туган-Барановського. Відтоді економічна думка в Україні розвивається так само, як і в Росії, згідно із соціальним замовленням, в ізоляції від світової економічної думки.