3. Критерії періодизації економічної історії

В історії головний фактор — час і його періодизація за тими або іншими ознаками. Існує безліч підходів до етапності економічного розвитку, тобто до розподілу економічної динаміки на характерні часові відрізки або епохи. Найбільш знайома нам проста й чітка соціально-політична схема — концепція Історичного матеріалізму Маркса — Енгельса, відповідно до якої з неминучою послідовністю змінюються в часі суспільно-економічні формації: первісно-общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична. Визначальна ознака цієї періодизації — зміна виду приватної власності. Але досвід будівництва соціалізму за цією моделлю виявив її неповноту і суперечливість.

Для періодизації економічної історії світу й України деякі автори обрали чотирирівневу схему, яка найповніше відповідає потребам і запитам історико-економічної науки, а саме:

І. Господарські форми первісної доби та перших цивілізацій (від найдавніших часів — V ст. н.е.).

ІІ. Господарські форми доби середньовіччя (VI — XV ст.).

III. Господарські форми періоду формування індустріального суспільства (XVI — перша половина XIX ст.).

IV. Господарські форми індустріального та постіндустріального суспільства (друга половина XIX — XX ст.).

Звичайно, це найбільш узагальнена схема періодизації економічної історії світу, яка дозволяє зрозуміти внутрішню логіку розвитку господарської діяльності.

Російський історик-економіст Л.І. Мєчніков в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б. Гільдебранд застосовував для цього історію грошей. Інші дослідники історії господарства брали за основу торгівлю й обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, аме­риканець Є. Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А. Тойнбі — культуру, релігію.

У 60-х роках XIX ст. популярними стали теорії "індустріального суспільства" французького соціолога Р. Арона і "стадії економічного розвитку" американського соціолога У. Ростоу.

Продовженням цих узагальнень стала теорія про постіндустріальне суспільство. Найвидатніші її представники — Д. Белл, Г. Кант, 3. Бжезінський (СІЛА), Ж. Ж. Серван-Шрейбер і А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії (в т.ч. й економічної історії світу) вони поклали поділ на доіндустріальне (аграрно-ремісниче, традиційне) та індустріальне (про­гресуюче) і постіндустріальне суспільство. В основу цього поділу покладено рівень розвитку виробництва, а також галузе­вий і професійний поділ праці. У концепції "постіндустріального суспільства" стверджується, зокрема, що залежно від технічного рівня суспільства в історичному аспекті послідовно домінує "первинна" сфера господарської діяльності — сільське господарство; "вторинна" сфера економічної діяльності — промисловість, а на сучасному етапі — "третинна" сфера — сфера послуг та інформатики, в якій провідна роль належить науці та освіті.

Менш знайомі інші схеми. Наприклад, п'ятиступінчаста модель німецького історика та економіста Ф. Листа (стадії дикості, пастушача, землеробська, землеробсько-мануфактурна, землеробсько-мануфактурно-комерційна). Або триступінчаста модель з цікавою ознакою поділу історичних епох за середньою довжиною шляху товару-продукту від виробника до покупця:

1) «природне», або натуральне, господарство (з найдавніших часів до середини XIII ст.), середня довжина шляху — не більше милі;

2) «грошове», або міське, господарство (до кінця XVIII ст.) з довжиною шляху від декількох миль до кілька десятків миль;

3) «кредитне», або народне, господарство, починаючи з XIX ст., з відстанями в сотні й тисячі миль.

Зазначимо, що такий підхід до періодизації історії може вивести й на інші перспективні узагальнення, пов'язані з натуральними показниками (швидкістю пересування, величинами вантажопотоків або ступенем інформаційного забезпечення).

Досить інформативним є історико-хронологічний підхід, що виділяє вісім періодів: давній (до VIII ст. до н. е.), античний (з VIII ст. до н. е. до V ст. н. е., протягом якого з'явилася і розвивалася приватна власність), середньовічний (з VI ст. до середини XV ст., коли утворювалися міста і формувалися європейські нації), відродження (із середини XV ст. до середини XVII ст., епоха великих географічних відкриттів і первинного нагромадження капіталу), освіти (із середини XVII ст. до останньої чверті XVIII ст., колоніальний поділ світу, вільної кон­куренції (з останньої чверті XVIII ст. до останньої чверті XIX ст., епоха промислової революції, монополістичної конкуренції (з останньої чверті XIX ст. до середини XX ст.), соціально-ринкового господарства (із середини XX ст.), із часу становлення змішаної економіки.

Суспільні та економічні проблеми мають 8-й рівень складності свого дослідження, який на сучасному етапі поки ще недосяжний і навіть не проглядається. Це відбувається через недосконалість апарату аналізу, який вимагає особливої методологічної акуратності щодо історико-економічних досліджень і прогнозів.

Іноді історію поділяють за «технологічним принципом» на такі великі епохи: доіндустріальну (до XIII ст.), індустріальну (з останньої третини XIII ст. до останньої чверті XX ст.), постіндустріальну, сучасну.

Безсумнівно, вузловими моментами, що позначають розподіл історії на періоди й епохи, є найважливіші наукові відкриття, які відбивають безперервну динаміку людської думки. Але до такого варіанта вдаються рідко.

Вибір варіанта періодизації залежить від конкретного завдання дослідження та специфіки країни або регіону, що вивчається.

Однак, хоч як би ми поділяли шлях розвитку суспільства, без історії наше економічне життя являє собою набір дискретних (перервних, роздільних) станів, кожний з яких формується, утворюється на порожньому місці, а готові результати соціального поступу розглядаються поза їхнім дійсним розвитком. Без знання минулого економісти позбавлені почуття історизму, не вміють сформулювати економічні закони і закономірності. Вивчення конкретно історичних аспектів економіки збагачує майбутніх фахівців прогресивним досвідом людства для вирішення господарських завдань, допомагає краще збагнути сучасні економічні проблеми, прогнозувати їхнє наукове розв'язання.

Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій.

1. Основні етапи господарської еволюції первісного суспільства та їх характеристика.

2. Провідні центри первинних цивілізацій, риси їх економічного розвитку.

3. Становлення економічної думки Стародавнього Сходу.

4. Господарство первісних племен на території України.

1. Основні етапи господарської еволюції первісного суспільства та їх характеристика

Сучасна наука датує появу людини десь приблизно 3 млн. років тому. З тих пір історія людства пройшла два основних періоди:

• первісний (він тривав багато сотень тисяч років);

• період існування складноорганізованих, класових суспільств (він триває відносно недавно, близько 5 тис. років).

В залежності від основних матеріалів, з яких виготовляли знаряддя праці первісний період поділяють на: кам’яний вік, бронзовий вік та ранній залізний вік.

Кам’яний вік поділяється у свою чергу на:

• палеоліт - давній кам’яний вік;

• мезоліт - середній кам’яний вік;

• неоліт - новий кам’яний вік.

Вчені вважають, що перші кам’яні знаряддя праці з’явилися близько 2,5 млн. років назад. Це були камені з гострими краями та відщепи від них. Ними можна було зняти шкуру з вбитої тварини, зрізати гілку, викопати корінь тощо. Саме людину, яка вперше почала виготовляти засоби виробництва вважають першим представником людського роду і назвали «людина уміла» (homo habilіs). Близько 1 млн. років назад з’явився новий вид – «людина випрямлена» (homo erectus), пітекантроп, тобто мавполюдина. Звільнення рук при пересуванні сприяло розвитку трудових навиків, а відтак і розумової діяльності. Пристосування до природного середовища і ускладнення діяльності людини приводять до появи близько 250 тис. років тому стародавнього різновиду «людини розумної» – неандертальця. Десь близько 35 тис. років тому з’являється людина сучасного типу – людина розумна (homo sapiens). Усі ці зміни приходяться на епоху палеоліту.

Палеоліт - почався близько 2,5 млн. років назад і закінчився 12 тис. років тому.

Основною формою організації суспільства була первісна община. Люди в такій общині були рівними по положенню, мали однакові права і обов’язки, не було багатих і бідних. Праця та споживання носили колективний характер і ґрунтувались на спільній власності.

Знаряддя праці пройшли еволюцію від палки-копалки, примітивних кам’яних знарядь до мікролітів. Мікроліти - складні знаряддя, які складались з кількох деталей (кам’яні вставки, наконечники, тощо). Ускладнилась форма і різноманітність знарядь. Кількість їх видів досягла 100.

Основні матеріали, з яких виготовлялись знаряддя в епоху палеоліту: камінь, кістка, ріг.

Основні заняття: збиральництво, полювання, рибалка. Людина веде господарство привласнюючого типу.

Важливим відкриттям епохи палеоліту є оволодіння способами добування вогню. Він не лише змінив якість вживаної їжі , але допоміг вижити людині в льодяниковий період. Без нього було б неможливим розвиток гончарства, а потім і металургії.

Мезоліт (ХІІ – VIII тис. до н.е.).

Епоха мезоліту починається після відступу льодовика (кінець X - IX тис. до н.е.) на північ і і пов’язана з потеплінням клімату.

Головний наслідок льодовикового періоду – загинули великі звірі, які були не пристосовані до більш теплого клімату. Люди почали полювати на мілких тварин, що стимулювало винаходи нових засобів полювання та здобування їжі. Винайдені вудка, гарпун, рибальські голки та сіті, поширюється лук і стріли. Це дає можливість полювати відособлено, невеликими групами й приводить до диференціації всередині первісного суспільства у залежності від мисливських чи інших здібностей, знань і умінь.

Проходить подальша еволюція знарядь праці, високого розвитку досягають мікроліти. Мезоліт вважають періодом поширення мікролітів. З’являються крупні складні знаряддя – макроліти. Виникає перший транспорт, а саме водний (колоди, плоти, човни), що дозволяє годуватись з більшої території. Відбуваються перші спроби приручити тварин.

Проходять зміни в соціальному устрої суспільства. Виникає родова община, яка об’єднує людей за родинними зв’язками. На чолі роду стоїть мати. В дану епоху виникає матріархат. Родова община характеризується статево-віковим поділом праці.

Перехідною епохою від мезоліту до неоліту є протонеоліт. Він характеризується подальшим вичерпанням мисливських ресурсів, що привело до кризи привласнюючого типу господарства. Зароджується відтворююче господарство: перші спроби тваринництва і землеробства.

Неоліт – VIII – IV тис. до н.е.

В цей період відбувається неолітична революція - перехід від привласнюючого типу господарства до відтворюючого. Це знаменується першим великим суспільним поділом праці: виділенням в окремі галузі землеробства і тваринництва. (Великий суспільний поділ праці – виділення основних галузей господарства). Вперше це відбувається на Близькому Сході, але швидко поширюються на усі інші території. Перехід до землеробства привів до виникнення осілого способу життя, що потім викликає зміну соціального устрою суспільства і виникнення держав. Кочові скотарські племена сприяли розвитку торгівлі.

Відбувається еволюція ремесла, хоча самостійного значення воно як галузь господарства ще не має. Важливого значення набуває гончарне ремесло, що знаменує використання в виробництві першого штучного матеріалу - кераміки.

Складовою частиною неоліту є мідний вік, або ж енеоліт.

Мідний вік знаменує початок використання в якості конструктивних матеріалів міді. Мідь поступалася каменю по міцності, зате значно краще і швидше оброблялася, що дозволило значно збільшити і прискорити виробництво знарядь праці.

Бронзовий вік охоплює III - II тис. до н.е. характеризується подальшим розвитком тваринництва, орного землеробства, ремесла. В якості основного конструктивного матеріалу використовується бронза, яка міцніша міді, що сприяло її поширенню. Основними з ремесел є гончарство і металургія. Металургія працює в основному на привізній сировині. Відомі дані, що з Північної Африки споряджалися експедиції за рудою аж на побережжя Британії. Значного розвитку набуває товарообмін.

Ранній залізний вік охоплює II — І тис. до н.е.

Знаменує перехід до використання нового матеріалу — заліза. Подальшого розвитку набуває металургія і залізообробне ремесло. В цей період відбувається другий великий суспільний поділ праці — виділення ремесла із землеробства. (Третій великий суспільний поділ праці – виділення в окрему галузь торгівлі).