Основні висновки і проблемні ситуації

1. Ініціатором змін і розвитку може стати будь-яка соціальна група. Але їх (змін і розвитку) вірогідність, масштаб, інтенси­вність і глибина структурних перетворень збільшується із зростанням величини і могутності групи чи соціогрупової структури. Тому об’єктом дослідження мають бути насамперед класи, інші великі соціаль­ні групи, соціальні рухи.

2. Не тільки необхідною, але й достатньою передумовою розвитку (згідно раніше визначеного підходу) є процес пере­творення соціальних нагромаджень у культурну модель і ре­сурси розвитку. На основі культурної моделі здійснюється вибір історич­ної перспективи, громадський консенсус і соціальна мобілізація. На основі продуктивного інвестування формуються засоби роз­витку. Вплив на цей процес визначається владною пози­цією групи (соціогрупової структури), її здатністю контролювати історичність. Цей критерій і має бути закладений в основу інтерпретації соціокласових відносин.

3. Класи, відповідно до заданого критерію, є великі соціаль­ні групи, боротьба за контроль над історичністю яких визначає основний соціальний конфлікт у суспільстві. Клас, який повністю контролює історичність (систему історичних дій), називається панівним, йому протилежний – пригнобленим. Проте кожен із них, у свою чергу, проявляється у двох різновидах. Панівний клас може бути керівним і пригноблюючим (пригні­чуючим). При­гноблений, у свою чергу, може проявлятись як протестуючий і уярмлений (при­гнічений). Співучасть певного класу у соціальному розвитку залежить саме від цієї характеристики.

4. Керівний клас здатний до організації ефективної еконо­міки, інтенсивних соціальних нагромаджень, адекватних вилучень і пе­ретворення їх у ресурси розвитку. Він безпосередньо розробляє або підтримує культурну модель розвитку, тяжіє до громадського консенсусу, легітимного подання, розгортання і розв’язання соціокласових конфліктів. Керівний клас добивається соціальної мобі­лізації (на основі перспективних цінностей розвитку), справед­ливої соціальної стратифікації (за внеском у розвиток), адекватної винагороди. Пригноблюючий клас тяжіє до розкішного споживання, консервації існуючого соціального порядку, захисної ідеоло­гії або апологетичної ретроутопії, байдужий до історичної перспек­тиви та засобів її досягнення. Пригноблений – протестуючий клас орієнтований на розвиток, але організаційно готовий від­стояти привабливу для нього модель і сприйнятливу для себе його ціну (за критерієм внеску у розвиток). Уярмлений клас байдужий до розвитку. Він без по­середньо стурбований переважно соціальним виживанням, занурений у повсякденність побутового життя, здат­ний лише на пасивний опір чи стихійний бунтівний протест.

5. Тип соціального розвитку визначається природою соціо­класового конфлікту способом його подолання, розгортання і розв’язання, які, в свою чергу, залежать від характеру зв’язку між особли­вими модифікаціями панівного і пригнобленого класів. Поєднання панівного-керівного і пригнобленого – протестуючого класів пере­дбачає можливість керованого розвитку. Класове про­тистояння тут протікає на легітимній основі, у спробах віднайти злагоду, досягти компромісу і балансу інтересів. Поєднання па­нівного-пригноблюючого і пригнобленого-протес­туючого породжує революційну ситуацію і веде до насильницько-революцій­ного типу розвитку. Поєднання панівного-пригноб­люючого і пригноб­леного-уярмленого породжує застій.

6. Соціальний рух у багатьох відношеннях є більш розви­неною формою поєднання, подання і розв’язання соціальних конф­ліктів, особливо центрального соціального конфлікту. Вони розгортаються на більш широкій соціальній основі, безпосередньо націлені на історичну перспективу, передбачають ненасильницьке протистояння. Соціальні рухи користуються значною соціальною підтримкою і схва­ленням у більш широких прошарках суспільства, чинять значний вп­лив на культурно-ціннісні орієнтації всього суспільства, вклю­чають у соціальну творчість широкі маси насе­лення. Проте вони мають і певні недоліки: аморфна соціальна база, дещо млява колек­тивна підтримка. Соціальні рухи не перед­бачають задоволення безпо­середніх інтересів. Тому тут важко здійснюється соціальна мобілі­зація, проявляється значна внут­рішня диференціація, слабка орга­нізація і самоорганізація. Розклад соціального руху повертає кон­флікт до класової форми.

7. Класифікація соціальних рухів здійснюється за їх со­ціальною базою, центральною групою протесту, союзницькими групами та характером культурно-ціннісних орієнтацій розвитку. На цій основі розрізняють робітничий, буржуазний, жіночий, молодіжний, екологічний, антивоєнний, антиядерний та деякі інші рухи.