Конвенція оон про права дитини

У 1989 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини. В цьому документі дитиною названо кожну людську істоту до досягнення 18-річного ві­ку, якщо за законом вона не досягає повноліття раніше.

Конвенція базується на новому розумінні становища дітей у суспільстві не як май­бутніх дорослих, а як рівноправних учасників суспільного життя, звичайно, з урахуван­ням того, що «дитина внаслідок її фізичної розумової незрілості потребує спеціальної охорони та піклування...»

Серед прав дитини, проголошених Конвенцією, є права особисті, соціальні..Старшим дітям Конвенція надає і політичні права . Натомість в Конвенції майже відсутні економічні права дитини, бо пріоритетом визначено освіту — дитина повинна вчитись, а не працювати.

Гарантії права на працю за Конституцією України

Українське законодавство про працю в цілому близьке до міжнародного. Конституція України закріплює право на працю, яке вміщує в собі право кожної людини заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, раси або національності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання тощо.

Право на працю не тільки проголошується. Можливість реалізації права на працю в повному обсязі залежить від гарантій з боку держави. Конституція України проголошує такі гарантії права на працю:

• вільний вибір праці;

• заборона примусової праці (не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота, виконувана за вироком або рішенням суду;

• рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності;

• реалізація програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб;

• заробітна плата, не нижча ніж визначено законом;

• своєчасне одержання винагороди за працю;

• заборона використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах;

• захист від незаконного звільнення;

• можливість участі у страйку для захисту своїх економічних та соціальних прав;

• можливість участі у професійних спілках з метою захисту своїх трудових інтересів.

• заборона дискримінації у питаннях оплати за працю

Держава також бере на себе зобов'язання створювати умови для ефективної зайнятості населення, сприяти працевлаштуванню, забезпечувати перепідготовку працівників, які втратили роботу в умовах переходу до ринкової економіки.

Кодекс Законів про працю України

Основні принципи трудових відносин закріплені в Конституції України, на якій ґрунтуються правові акти трудового права — галузі права, що регулює різноманітні відносини у сфері трудової діяльності людини.

Основним законодавчим актом, що регулює трудові правовідносини в Україні, є Кодекс законів про працю України (КЗпП), який набрав чинності 1 червня 1972 року, але протягом останніх років зазнав значних змін та доповнень, які в тій чи іншій мірі привели його у відповідність до міжнародних стандартів у галузі прав людини. Записані в ньому правові норми діють тільки там, де мова йде про взаємовідносини між працівником і власником (адміністрацією) підприємства, установи, організації. Кодекс складається з 279 статей, об'єднаних у 20 глав. Вони містять норми, якими регулюються всі трудові відносини: права та обов'язки працівників, порядок працевлаштування, охорона праці, порядок звільнення, праця жінок та молоді, робочий час та час відпочинку тощо.