1. Тривалий час Україна не була самостійною, незалежною державою, а входила до складу певних держав, тому історія становлення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав. Попередником сучасних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які розглядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. На території України відлік створення господарських судів у сучасному розумінні ведуть з часу заснування комерційного суду в м. Одесі у 1807 р. Пізніше було засновано комерційний суд у Феодосії — у 1819 р. та Ізмаїлі — у 1824 р. В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління. У період військової інтервенції та громадянської війни керування господарством здійснювалось військово-адміністративними методами, було суворо централізованим. Підприємства, не маючи господарської самостійності, не укладали господарських договорів і не здійснювали навіть грошових розрахунків між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувались спеціальними головкомами. Після закінчення громадянської війни й переходу до нової економічної політики умови діяльності господарських організацій змінилися. Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впроваджуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. На зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові відносини. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів для врегулювання спорів і протиріч, що виникають у взаємовідносинах підприємств і організацій.

Такими органами в Україні стали створені в 1924 р. арбітражні комісії: Вища арбітражна комісія при Українській економічній Раді та арбітражні комісії при губернських економічних Радах. Поряд із державними арбітражними комісіями створювалися відомчі, які вирішували майнові спори між підприємствами й установами одного й того самого відомства. За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Провадження в них велося за правилами цивільних процесуальних кодексів союзних республік, але з деякими відхиленнями, що зумовлювалися особливостями підвідомчих арбітражним комісіям справ. Останні розглядались колегіально головуючим і двома членами арбітражної комісії. Один із арбітрів мав бути юристом, другий — господарником. Рішення місцевих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну комісію при економічній Раді союзної республіки. Подальший розвиток арбітражу пов’язаний із запровадженням госпрозрахункових відносин і оформленням господарських зв’язків на договірних засадах. Постановами ВЦВК і РНК СРСР від 1931 р. всі державні, господарські й кооперативні органи і підприємства були зобов’язані оформляти свої взаємовідносини по поставках товарів, виконанню робіт і наданню послуг шляхом укладання договорів і нести за їх невиконання встановлену законом відповідальність. ЦВК і Раднарком УРСР 5 червня 1931 р. прийняв постанову “Про Державний арбітраж УРСР”. На підставі цього був утворений Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів та міжрайонні органи Державного арбітражу в містах Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Донецьку. До компетенції Державного арбітражу були віднесені не лише майнові спори між установами, підприємствами та організаціями усуспільненого сектору в УРСР, а з 1934 р. і спори, що виникають при укладанні договорів. Органи державного арбітражу діяли у порядку, встановленому Положенням “Про державний арбітраж”, затвердженим постановою ЦВК і РНК СРСР 3 травня 1931 р.

Раднарком УРСР 30 травня 1945 р. постановою затвердив таке положення. Цим законодавчим актом було встановлено, що органами Державного арбітражу УРСР є Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР та державні арбітражі при виконкомах обласних Рад депутатів трудящих. Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. На арбітраж покладалися нові й нові завдання. В 1960 р. Рада Міністрів СРСР відмінила Положення “Про державний арбітраж” 1931 р. і затвердила нове Положення “Про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”. У серпні 1970 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову “Про підвищення ролі органів державного арбітражу і арбітражів міністерств і відомств у народному господарстві”, відповідно до якої арбітраж мав сприяти підвищенню ефективності суспільного виробництва, раціоналізації господарських зв’язків, зміцненню господарського рахунку, посиленню ролі договору в господарських відносинах. До 1974 р. нижчі арбітражі не підпорядковувались вищім, а формувалися при виконавчих органах, тобто система була неспівпорядкованою. У січні 1974 р. Держарбітраж СРСР перетворюють у союзно-республіканський орган, було затверджене нове положення “Про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”. Останній етап розвитку держарбітражу пов’язаний із прийняттям законодавства про нього після прийняття Конституції СРСР 1977 р., де арбітраж було визнано конституційним органом.

2. Організація господарських судів в Україні. Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції.

Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеці­алізованих судів, яку складають:

місцеві господарські суди;

апеляційні господарські суди;

Вищий господарський суд України.

Місцеві господарські суди (Автономної Республіки Крим, обла­стей, міст Києва і Севастополя) є основною ланкою спеціалізова­них господарських судів, оскільки, як суди першої інстанції, вони виконують значний обсяг роботи щодо вирішення господарських спорів, розгляду справ про банкрутство і стоять найближче до господарського життя та до конфліктів, які в ньому виникають.

Для виконання покладених на них завдань місцеві госпо­дарські суди виконують такі повноваження:

—вирішують господарські спори, віднесені до їхньої компе­тенції, розглядають справи про банкрутство;

—переглядають за нововиявленими обставинами прийняті ними рішення;

—вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства, аналізують статистику вирішення господарських спорів, вносять пропозиції Вищому господарському суду України, спря­мовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;

—ведуть роботу, спрямовану на попередження правопору­шень у сфері господарських відносин;

—здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством. До складу місцевого господарського суду входять: голова, перший заступник голови, заступники голови та судді (кількість їх щодо кожного конкретного господарського суду затверджена Указом Президента України від 11 липня 2001 р. «Про утворен­ня апеляційних господарських судів та затвердження мережі гос­подарських судів України»).

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції, що вперше запроваджена в системі органів господарського судочин­ства відповідно до статті 125 Конституції України. Вони утворені Указом Президента України від 11 липня 2001 р. «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі госпо­дарських судів України» в кількості семи судів (Дніпропетровсь­кий, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севасто­польський та Харківський апеляційні господарські суди) з визна­ченням території, на яку поширюються повноваження апеляцій­них господарських судів. Указом Президента України від ЗО травня 2002 р. «Про утворення Житомирського та Запорізького апеля­ційних господарських судів та внесення змін до мережі та кількісного складу суддів господарських судів України» кількість апеляційних господарських судів було збільшено до дев'яти.

До складу апеляційного господарського суду входять: голова, перший заступник голови, заступники голови. Апеляційний гос­подарський суд здійснює правосуддя колегією суддів.

Відповідно до встановлених законом повноважень апеляцій­ний господарський суд:

переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих госпо­дарських судів, які включені до території, на яку поширюються його повноваження;

переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, подає про­позиції Вищому господарському суду України щодо вдоскона­лення правового регулювання господарської діяльності і прак­тики вирішення господарських спорів та щодо порушення пе­ред Конституційним Судом України питання про офіційне тлу­мачення законів України;

проводить роботу, спрямовану на попередження правопору­шень у сфері господарських відносин;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом гос­подарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах. Як вищий спеціалізований суд, він складається з обра­них до нього Верховною Радою України суддів, зі складу яких за­гальними зборами суду обираються голова суду та його заступники.

Загалом до Вищого господарського суду України входять: Голова, перший заступник Голови, заступники Голови та суддів. Вищий господарський суд України діє у складі колегій суддів.

У Вищому господарському суді України утворюється прези­дія як консультативно-дорадчий орган при Голові Вищого гос­подарського суду України.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про судоустрій Украї­ни» Вищий господарський суд України:

1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судо­вої юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;

2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

4) здійснює інші повноваження, передбачені Законом. Розгляд справ у Вищому господарському суді здійснюється колегіально. Для цього утворюються колегії суддів з числа суддів Вищого господарського суду України. Колегія суддів складаєть­ся з трьох або п'яти суддів залежно від категорії і складності справи. Колегії суддів формуються Головою Вищого господарсь­кого суду України.

3. Предметом певної галузі є ті відносини, які регулюють норми цієї галузі. Предметом господарського процесуального права є юридичні процесуальні дії суду і зацікавлених осіб при здійсненні правосуддя по справах, підвідомчих господарським судам.    Методом правового регулювання визначають сукупність юридичних способів і прийомів впливу на відносини, які є предметом даної галузі права. Основним методом господарського процесуального права є імперативний (владних приписів) за наявності диспозитивних (дозволу) елементів. Такі сполучення пояснюються тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду по застосуванню норм матеріального і процесуального права, що припускає владний початок у механізмі господарського регулювання, з іншого — формою примусового здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права, які будуються на рівності, диспозитивності їх суб’єктів.    Норми господарського процесуального права знаходяться у взаємодії і взаємозв’язку з нормами інших галузей. Система галузі права — це сукупність її норм і їх поділ на структурні частини. Систему господарського процесуального права умовно можна поділити на дві частини: загальну й особливу.    До загальної частини мають бути віднесені норми та інститути, які мають значення для всього господарського процесу на всіх його стадіях і закріплюють право на звернення до господарського суду, принципи господарського процесуального права, склад суду та осіб, які беруть участь у справі, підвідомчість і підсудність, докази в господарському процесі, судові витрати, процесуальні строки та ін.    Особлива частина господарського процесуального права об’єднує норми й інститути, які регулюють окремі види процесуальних відносин, а саме постадійні процесуальні відносини: порушення справи, підготовку справ до судового розгляду, порядок розгляду і вирішення спорів, оскарження і перегляд рішень, виконання судових актів.    Джерелом господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які вміщують правові норми, що регулюють господарське судочинство. Первісним джерелом господарського процесуального права як і системи права, взагалі, є Конституція України. Конституційні норми, зокрема, визначають стан суду як органу, що здійснює правосуддя, правовий стан судді; закони України — про організацію та діяльність судової влади, зокрема “Про судоустрій України”, “Про статус суддів” та ін. Господарське процесуальне право має виокремлені джерела, які містять норми організації, що закріплюють систему судів, процесуальні норми, спеціальні процесуальні норми, які містяться в законах матеріально-правового характеру. В першу чергу, це Закони України “Про господарські суди”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Господарське процесуальне право — право кодифіковане, таким нормативним правовим актом є Господарський процесуальний кодекс України.    Закон України “Про судоустрій України” і Господарський процесуальний кодекс України становлять основу господарського процесуального законодавства. Закон визначає завдання господарських судів, принципи створення й діяльності, структуру і систему господарських судів та інші питання. Норми Господарського процесуального кодексу визначають принципи господарського судочинства, склад господарського суду, підвідомчість і підсудність спорів, порядок подання позову, доказування, вирішення спорів, перегляд рішень господарського суду, виконання судових рішень та інші питання, пов’язані з діяльністю господарського суду.    Правові норми, які стосуються господарського судочинства, містять також інші законодавчі акти: Цивільний кодекс України, Закони України “Про власність”, “Про підприємництво” та ін.    Джерелом господарського процесуального права є також підзаконні нормативно-правові акти, які містять норми з питань, що стосуються господарського процесу. Такими можуть бути укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акті інших державних органів та органів місцевого самоврядування. До джерел господарського процесуального права треба віднести й міжнародні угоди України.

4. Принципи правосуддя, хоча й пов’язані між собою, але поділяються надві підсистеми: функціональну (судочинство) та організаційну(судоустрій).

До функціональних належать такі принципи:

Принцип законності є конституційним принципом, оскільки в ч.2 ст.19Конституції України зазначається, що органи державної влади зобов’язанідіяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений

Конституцією та законами України. Принцип законності як основну засаду конодавства. Засади змагальності передбачаютьзалежність дій суду відвимог позивача й заперечень відповідача, можливість вільноговикористання засобів доказування, право кожної сторони доводити факти,якіобґрунтовують її вимоги та заперечення, можливість надання сторонамидодаткових доказів на пропозицію господарського суду. Принципзмагальності діє на всіх стадіях господарського процесу.

Принцип об’єктивної істини. Цей принцип означає вимогу повноївідповідності рішення дійсним відносинам сторін. Відповідно до цьогопринципу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вонапосилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Спрямованою на запобігання можливій упередженості судді чи іншогонедобросовісного ставлення до розгляду справи є норма щодо відводусудді, за якою суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягаєвідводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь усудовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликаютьсумнів у його неупередженості (ст.20 ГПК України). На реалізацію цьогопринципу спрямовані й інші правові інститути і норми ГПК України:перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами таперегляд їх в апеляційному та касаційному порядку та ін.

Принцип обов’язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарськогосуду. Цей принцип сформульовано в ст.11Закону України «Про судоустрійУкраїни». Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді,ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, єобов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органамимісцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадянта іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всійтериторії України. Гарантією забезпечення реалізації цього принципу євстановлення відповідальності за ухилення від виконання рішення, ухвали,постанови особами, яким пред’явлено для виконання.

До організаційних принципів належать такі:

Принцип призначення суддів господарських судів вищими органами державноївлади. Судді обираються Верховною Радою України безстроково в порядку,встановленому Законом України «Про статус суддів».

Принцип одноособового і колегіального розгляду справи. Відповідно дост.4-6 ГПК України справи в місцевих господарських судах розглядаютьсясуддею одноособово. Будь-яка справа, що належить до підсудності цихсудів, залежно від категорії й складності справи, може бути розглянутасудом у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень

місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськимисудами колегією в складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядкурішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищимгосподарським судом України колегією суддів у складі трьох суддів абобільшої непарної їх кількості.

Принцип самостійності судів, незалежності суддів і підкорення їх тількизаконові. Цей принцип означає, що суд є незалежним у здійсненніправосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряєтьсявід органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряєтьсятільки закону. Незалежність суддів забезпечується перш за все

встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень ізвільнення з посади, а також і передбаченою законодавствомвідповідальністю за неповагу до суду чи судді. Незалежність суддівзабезпечується також правом судді на відставку, недоторканістю суддів,створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов длядіяльності суддів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддіввідповідно до їхнього статусу, а також особливим порядком фінансуваннясуддів і системою органів суддівського самоврядування.

Принцип мови судочинства. Відповідно до Конституції України, ЗаконуУкраїни «Про судоустрій», ГПК України судочинство здійснюється державноюмовою. Учасникам процесу, які не володіють державною мовою, надане правоознайомлення з матеріалами справи, участі в судових діях черезперекладача і право на виступ в суді рідною мовою.

Принцип гласності й відкритості господарського процесу. За загальнимправилом розгляд справ у господарських судах відкритий, тобто розглядсправ у всіх господарських судах України має проходити у відкритихсудових засіданнях. Це означає, що у залі судового засідання можуть бутиприсутні будь-які особи. Разом з тим законодавець залишає можливістьсуду після оцінки обґрунтованості вимог сторони (сторін) спору прозакритий розгляд справи прийняти рішенняпро закритий розгляд справи зметою охорони державної, комерційної або банківської таємниці або зміркувань забезпечення конфіденційності окремих аспектів взаємовідносинсторін спору. Згідно ст.16 ГПК України розгляд справ, що містятьдержавну таємницю, віднесено до виключної компетенції господарськогосуду міста Києва. Клопотання про закритий розгляд справи має бутизаявлено стороною до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справив закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводувиноситься ухвала. Учасники судового процесу та інші особи, присутні навідкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки.Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-,звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а такожтранслювання судового засідання допускається з дозволу суду, в порядку,установленому процесуальним законодавством. Судовий процес фіксуєтьсятехнічними засобами й відображається в протоколі судового засідання.

Суддею господарського суду є посадова особа, наділена повноваженнями здійснювати правосуддя з господарських відносин.Повноваження судді господарського суду визначаються Конституцією України, цим Законом, Господарськимпроцесуальним кодексом України та іншими законами.Голова Вищого господарського суду України, йогозаступники, голови апеляційних господарських судів та їх заступники, голова господарського суду АвтономноїРеспубліки Крим, голови господарських судів областей,м. Києва і Севастополя, їх заступники маютьстатуссудді госп. суду. Суддя має право вносити Голові Вищого господарського суду пропозиції щодо роз'яснення застосуваннязаконодавства, яке регулює відносини в господарській сфері, та порядку вирішення господарських спорів. Суддя має право очолювати структурний підрозділ апарату господарського суду. Відповідно до ст. 127 Конституції Українина посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищуюридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, який проживає в Україні не менш як десять років таволодіє державною мовою.

5. Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 13. Справи, підсудні місцевим господарським судам Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

6. Стаття 15. Територіальна підсудність справ господарському суду Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача. Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу. Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд. Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Стаття 16. Виключна підсудність справ Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва. Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.

Справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Стаття 17. Передача справ з одного господарського суду до іншого господарського суду Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено. Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду. Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого відноситься справа, то така справа передається до господарського суду, найбільш територіально наближеного до цього господарського суду.

7. 8. Стаття 44. Склад судових витрат Судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Стаття 48. Визначення розміру сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи та послуги перекладача Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом.

Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов'язані з явкою до господарського суду, в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Стаття 49. Розподіл господарських витрат Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

9. Стаття 18. Склад учасників судового процесу До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб.

Стаття 19. Суддя Суддею є посадова особа господарського суду. Процесуальний статус судді визначається Законом України "Про судоустрій і статус суддів

Стаття 20. Відвід судді Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 2-1 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід. З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь в судовому процесі. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом у тому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів. У разі задоволення відводу (самовідводу) одному з суддів або всьому складу суду справа розглядається в тому самому господарському суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 2-1 цього Кодексу.