3. Соціальна установка.
Якщо процес соціалізації пояснює, яким чином особистість засвоює соціальний досвід та активно його відтворює, то формування соціальних установок особистості відповідає на питання: як засвоєний соціальний досвід переломлений особистістю та конкретно проявляє себе в її діях та поступках?
Особливості реагування індивіда на навколишнє середовище та ситуації, в яких він опиняється, пов’язані з дією феноменів, які позначають поняття „установка”, „соціальна установка”, „атитюд”.
Вперше поняття „установка” було введено до експериментальної психології німецькими психологами Г.Мюллером і Т.Шуманом для позначення зумовленого минулим досвідом чинника готовності діяти тим чи іншим чином, що визначає швидкість реагування на ситуацію, а також для опису неусвідомлюваного стану готовності, що виникає при постановці завдання і зумовлює спрямованість різних психічних процесів.
Установка – цілісний стан особистості, вироблена на основі досвіду готовність стійко реагувати на передбачувані об’єкти чи ситуації, вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби.
Дослідження проблеми соціальної установки було започатковано американськими соціологами У.Томасом і Ф.Знанецьким у 1918 році у праці „Польський селянин в Європі та Америці”, в якій вони розглядали установку як предмет СП. Вони дали перше і одне з найбільш вдалих визначень аттитюда, який розумівся ними як „…стан свідомості, який регулює відношення і поведінку людини у зв’язку з певним об’єктом у певних умовах, і психологічне переживання нею соціальної цінності, смислу об’єкта”.
Зміст же цього переживання визначається зовнішніми, тобто локалізованими в соціумі, об’єктами. Саме тому, що соціальна установка розглядалась як елемент структури особистості й одночасно як елемент соціальної структури, вона набула такого широкого визнання в СП.
Важливою формою установки є соціальна установка (атитюд).
Атитюд формується на підставі попереднього психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому і неусвідомленому рівнях та регулює (спрямовує, управляє) поведінку особистості. Він зумовлює стійку, послідовну, цілеспрямовану поведінку в ситуаціях, що змінюються, а також звільнює суб’єкта від необхідності приймати рішення і довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях, може бути чинником, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій, котрі вимагають зміни програми поведінки.
Складність та багатогранність поняття „атитюд” є причиною його неоднозначного трактування. Розуміння природи соціальної установки, функції, які вона виконує, визначається концептуальними підходами до її вивчення.
У психоаналітичній концепції соціальна установка виступає в ролі регулятора реакцій, що зменшують внутрішньо-особистісну напруженість і розв’язують конфлікти між мотивами.
Когнітивна теорія розв’язує проблеми атитюду на основі моделі „людини – що мислить” – у центр уваги ставиться її когнітивна структура. Соціальна установка являє собою когнітивне утворення, що сформоване людиною в процесі її соціального досвіду і опосередковує надходження і переробку інформацію індивідом. Найважливішою відмінністю аттитюда від інших когніцій – думок, уявлень, переконань – визначається його здатність спрямовувати і регулювати поведінку людини.
Біхевіористи розглядають соціальну установку як опосередковану поведінкову реакцію – проміжну перемінну між об’єктивним стимулом і зовнішньою реакцією.
Узагальнюючи різні дефініції установки, Гордон Олпорт визначає її як стан псих нервової готовності індивіда до реакції на всі об’єкти чи ситуації, з якими він пов'язаний. Таке розуміння соціальної установки суттєво відрізняється від того, як її визначали У Томас і Ф.Знанецький. Якщо в них атитюд є дуже близьким до колективних уявлень, то для Г.Олпорта – це суто індивідуальне утворення.
Соціальна установка – розуміється як стійке, фіксоване, ригідне утворення особистості, що надає стабільності та спрямованості її діяльності, поведінці, уявленням про світ і саму себе.
У працях М.Сміта, Д.Брунера і Р.Уайта виділяються три функції аттитюда:
1) оцінки об’єкта – інформація, що надходить іззовні, співвідноситься з існуючими у людини мотивами, цілями, цінностями та інтересами;
2) соціального пристосування – атитюд допомагає людині оцінити, як інші люди ставляться до соціального об’єкту;
3) екстерналізації – установка стає „виразником” глибинних мотивів людини.
Г.М.Андрєєва виокремлює наступні функції аттитюда:
1) пристосувальна – спрямовує індивіда до тих об’єктів, які слугують досягненню мети;
2) функція знання – атитюд дає спрощені вказівки відносно способу поведінки щодо конкретного об’єкта;
3) функція вираження – атитюд виступає засобом звільнення суб’єкта від внутрішньої напруженості;
4) функція захисту – атитюд сприяє розв’язанню внутрішніх конфліктів особистості.
Структура атитюду утворюють когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) та конативний (поведінковий) компоненти. Це дає підстави розглядати соціальну установку одночасно як знання суб’єкта про предмет і як емоційну оцінку та програму дій щодо конкретного об’єкта.
Соціальна установка
К
омпоненти
поведінковий
афективний
когнітивний
Готовність індивіда до
здійснення
конкретної діяльності
(поведінки) з
об’єктом
Ставлення до об’єкта,
виражене в емоціях
(переживаннях,
почуттях), які він
викликає
Виявляється у думках, твердженнях стосовно об’єкта установки; знання про властивості, призначення, способи поводження з об’єктом
В реальному дослідженні дуже важко відокремити в чистому вигляді когнітивний та поведінковий компоненти від оцінного (емоційного). Ця суперечність з’ясувалась під час дослідження так званого парадокса Р.Лап’єра – проблеми взаємозв’язку між атитюдами та реальною поведінкою.
Дослідження Р.Лап’єра тривало два роки. Він подорожував з парою китайських молодят, відвідавши біль ніж 250 готелів. Ця подорож була здійснена в той час, коли в Америці існувало негативне ставлення до вихідців з Азії. Однак супутники Р.Лап’єра лише один раз одержали відмову поселити їх у готелі. Через 6 місяців після цього Р.Лап’єр розіслав у всі готелі, де вони зупинялись, листи з проханням прийняти його і китайців ще раз. Відповіді надійшли з 128 місць, і в 92% господарі ресторанів та 91% господарів готелів відповіли відмовою. Таки чином, виявилась розбіжність між атитюдами і реальною поведінкою господарів готелів щодо ставлення до китайців.
У 1969 році експеримент був повторений Аланом Лікером, але результати виявились подібними. У зв’язку із цим постало цілком логічне запитання: „Чи поводять себе люди в житті так, як вони про це говорять?”. Узагальнений висновок, зроблений дослідником: на основі установок, про які говорять люди, не можна передбачити їхню поведінку.
Невідповідність між установкою, тобто вербальною і реальною поведінкою дослідники пояснювали тим, що характер відповіді залежить від ситуації, в якій перебуває досліджуваний суб’єкт. Виокремлюють три види ситуації:
знеособлена ситуація – наприклад, лист, в якому є відповідне запитання. Ця ситуація диктує одноманітну поведінку – залишити лист без відповіді.
Частково особистий контакт – тобто безпосередня або телефонна розмова. У цьому випадку відповіді будуть дещо різноманітнішими – від згоди до пошуку аргументів для відмови.
Безпосередня взаємодія – коли відповіді будуть майже одноманітними: „приймемо й обслужимо”. Так поступово складалася думка про те, що прямого зв’язку між установкою та поведінкою немає.
Мілан Рокіч висунув ідею, що у людини існує одночасно два атитюди: на об’єкт та на ситуацію. Таким чином, парадокс Р.Лап’єра можна було пояснити тим, що існувало дві ріні ситуації, а отже, і два типи поведінки. У першому випадку важко було відмовити китайцям, яки супроводжує біля людина, але дуже легко було відмовити, даючи відповідь поштою.
Висновки М.Рокіча про два типи установок підтвердили дослідження Р.Д.Майнерда. Зацікавившись цією проблемою, він вивчав дружні зв’язки білих і чорних гірників у робочій ситуації – на шахті та поза роботою – в місті. Виявилось, що в місті дружні стосунки з чорними підтримують 20% білих, натомість на шахті таких було 80%.
Отже, соціальна установки є стійким, фіксованим, ригідним (негнучким) утворенням особистості, яке стабілізує спрямованість її діяльності, поведінки, уявлень про себе та світ.