2. Автохтонний – належний за походженням до даної території, місцевий.

Антропологія – наука, яка досліджує походження, еволюцію та особливості фізичного типу людей.

Антропонім – особисте ім’я людини.

Асиміляція етнічна – вид об’єднавчих етнічних процесів. Супроводжується втратою народом основних етнічних ознак в іншоетнічному середовищі. Кінцевий етап А. Е. – зміна етнічної самосвідомості.

Білінгвізм – стан володіння двома або кількома (полілінгвізм) мовами.

Генетичний – пов’язаний спільним походженням.

Географія етнічна – наука на стику етнографії і географії, яка вивчає особливості розселення народів, націй, етнографічних груп, територіальну специфіку їх мови, культури, релігії, побуту, традицій.

Гомогенізація (етнічна) – етнокультурна однорідність.

Господарсько-культурні типи – історико-типологічні спільності, що характеризуються традиційними комплексами господарства і культури серед народів, що живуть у подібних природних і соціально-економічних умовах.

Громада – об’єднання людей, пов’язаних спільними інтересами, напр.: сімейна, сільська, земляцька, релігійна тощо.

Демографія етнічна – галузь знань, яка стосується досліджень особливостей відтворення і розвитку етносів, їхньої чисельності і територіального розміщення.

Діаспора – розселення народу за межами свого етнічного масиву.

Екологічна ніша – природні умови, оптимальні для життя етнічної спільноти з урахуванням можливостей пристосування до умов середовища.

Екзоетнонім – назва етносу, яку дають йому інші народи.

Ендоетнонім – самоназва етносу.

Етнікос – форма існування етносу, етнічні групи, які проживають за межами основного етнічного масиву на етнічних територіях, або в діаспорі (напр. українці Польщі, українці Канади). Термін Е. вживається найчастіше у значенні “національність” (Ю. Бром лей).

Етнічна територія – ареал основного масиву територіального розміщення народу.

Етнічний масив основний – частина українського етносу, який проживає на корінних територіях, обмежених державно-адміністративними кордонами України.

Етнічні землі – території, на яких історично сформувалися групи людей, які характеризуються спільністю мови, традицій, культури, побуту, особливостями психічного складу.

Етнічні процеси – зміни ознак етносу й етнічних спільностей загалом в ході історичного процесу. Поділяються на роз’єднуючі (характерні для первісного і феодального суспільств) й об’єднавчі (превалюють у сучасну епоху).

Етнічність – сукупність специфічних спільних ознак у вигляді традиційних цінностей і вірувань, норм життєдіяльності, усвідомлення індивідуальної чи групової спорідненості, прагнення зберегти свою ідентичність.

Етногенез – походження народів.

Етнографія – наука, яка вивчає культуру і побут народів.

Етнографічна група – див. Субетнос.

Етнолінгвістична класифікація народів – класифікація, згідно з якою народи поділяються за мовними сім’ями та групами, пов’язаними генетичною спорідненістю.

Етноніми – назви племен, народів.

Етнорегіоналізація – поділ (районування) етнічної території на окремі регіональні одиниці (таксони), які відображають етногенетичні, антропологічні, мовно-діалектичні, культурно-побутові особливості окремих груп українського етносу, які можуть мати свою крайову свідомість.

Етнос – народ, стійка спільність людей, що історично склалася на певній території, має відносно стабільні особливості культури (включаючи мову) і психіки, а також етнічну самосвідомість.

Етнос титульний –найчисельніший автохтонний етнос, який дає своє ім’я державі, а також її головним атрибутам – території, кордонам, офіційній мові спілкування.

Етносоціальний організм – населення країни, взаємозв’язок етнічного та соціально-економічного факторів (За Ю. Бром леєм).

Етнофор – представник етносу, носій етнічних ознак.

Ідентичність етнічна – тотожність зі своїм народом, усвідомлення належності до певного етносу.

Інтеграція міжетнічна – вид об’єднавчих етнічних процесів. Полягає у взаємодії різних етносів, яка супроводжується формуванням у них спільних культурно-побутових ознак. І. м. не викликає змін етнічної самосвідомості та утворення нових народів.

Історико–етнографічні області – території, на яких формуються подібні культурно-побутові особливості.

Історико-етнографічний район – етнотериторіальне утворення в рамках етносу, яке є самобутнім за етнічною історією і етнографічними рисами, що зафіксовано в історичних документах, регіональній символіці і етнічній свідомості.

Консолідація – вид об’єднавчих етнічних процесів, який характеризується внутрішнім згуртуванням народу, нівелюванням відмінностей між його етнографічними групами. Супроводжується зміною етнічної самосвідомості.

Конфесійний – віросповідний.

Конфесіонім – назва віросповідальної групи.

Мегаетнонім – назва етнічних спільностей, які сформувалися ( народностей, націй).

Меншини національні – групи, які відрізняються своєю національною належністю від більшості населення певної країни.

Мікроетнонім – назва субетнічних груп, окремих частин народу з визначеною етнічною самосвідомістю, напр.: бойки.

Політонім – назва мешканців країни, її громадян.

Проміле (проміль) – тисячна частка числа.

Самосвідомість етнічна – усвідомлення належності до певного етносу, одна із найважливіших його ознак.

Спільності метаетнічні – групи народів, які мають загальні риси культури і спільну етнічну самосвідомість.

Субетнос (етнографічна група) – спільності в середовищі етносу зі своєрідними рисами культури.

Субстрат – автохтонне (тубільне) населення.

Суперстрат –прийшла людність.

Раса – значна за чисельністю група людей, котра виділяється на основі спорідненостей, що знаходять вияв у спільних рисах зовнішнього вигляду.

Топонім – географічна назва.