Коли коефіцієнт структурних зрушень перевищує 3 %, можна говорити про істотну зміну структури населення.

Зміна соціально-економічних статусів тягне за собою не лише зміни складу населення, а й зміни соціального стану окремих осіб, тобто зумовлює соціальну мобільність населення.

Соціальна мобільність — це зміна особою або групою осіб соціального статусу, а відповідно і місця, займаного в соціальній структурі суспільства.

Розрізняють такі види соціальної мобільності: усередині по­коління і між поколіннями. Соціальна мобільність усередині по-

коління — це зміна статусу осіб протягом їхнього життя. Мобі­льність між поколіннями — зміна статусів дітей щодо статусів їхніх батьків. Соціальна мобільність може мати різні напрямки: горизонтальний (соціальне переміщення), угору соціальними сходами (соціальний підйом) і вниз (соціальне переміщення вниз або деградація).

Кількісна оцінка ступеня соціальної мобільності, особливо між поколіннями, є характеристикою відкритості класів і со­ціальних груп суспільства. Якщо мобільність велика, це озна­чає, що члени суспільства незалежно від соціального походження мають реальну можливість завдяки власним зусиллям підвищити свій соціальний стан при народженні. Навпаки, мала мобільність між поколіннями свідчить про глибинну нерівність у суспільстві, через яку і шанси окремої особи посісти високе становище в сус­пільній ієрархії залежать не стільки від неї самої, скільки від її «стартового положення».

Статистичні характеристики соціальної мобільності можна ді­стати лише на підставі спеціальних вибіркових обстежень насе­лення, під час яких фіксуються соціальні статуси вибіркової су­купності населення: для мобільності всередині поколінь на поча­ток і кінець досліджуваного періоду, для мобільності між поко­ліннями — статуси дітей і статуси батьків. Статуси батьків фік­суються для віку, в якому перебувають їхні діти на момент об­стеження.

Здобута в результаті обстеження інформація застосовується для розрахунку показників соціальної мобільності, до яких належать:

• питома вага (частка) осіб, котрі змінили свій соціальний ста­ тус, в ідентичних прошарках населення за станом на дві дати (початок і кінець досліджуваного періоду) у розбитті за віковими групами на початок періоду, статтю, освітою, а також за міськи­ ми і сільськими районами;

• середня кількість змін статусу на душу населення за той са­ мий період;

• частка синів або дочок, які належать не до тієї соціальної групи (класу), в якій перебували їхні батьки або матері в тому самому віці, у розбитті за віковими групами синів або дочок, мі­ ськими і сільськими районами, соціальними групами (класами);

• процентне відношення кількості синів або дочок у віці 25 років і старших, котрі мають закінчену освіту, до відповідної кількості батьків або матерів.

Класи в цьому дослідженні визначаються за статусом у занятті. Розглядають вісім таких класів.

Клас І — професіонали найвищого рівня кваліфікації, зайняті у сфері керування та влади; керівники, адміністратори й мене­джери великих промислових підприємств; великі власники.

Клас II— професіонали нижчого рівня кваліфікації, зайняті у сфері керування та влади; адміністратори й менеджери невеликих промислових підприємств; керівники середнього рівня, які вико­нують управлінські функції стосовно зайнятих не фізичною пра­цею найманих працівників.

Клас III— працівники не фізичної праці, представники серед­ньої ланки адміністративних органів, сфери торгівлі, обслугову­вання, комерції (технічний персонал державних установ і місце­вих органів влади, секретарі, касири, контролери, оператори ЕОМ та ін.).

Клас IV — дрібні приватні власники, а також особи, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність; фермери.

Клас V — технічний персонал без вищої або середньої профе­сійної освіти, а також керівники нижчої ланки, котрі здійснюють управлінську діяльність щодо зайнятих фізичною працею найма­них робітників — бригадирів, виконробів, майстрів та ін.

Клас VI— кваліфіковані працівники фізичної праці у промис­ловості, будівництві, на транспорті.

Клас VII — малокваліфіковані і некваліфіковані працівники фізичної праці у промисловості.

Клас VIII — малокваліфіковані і некваліфіковані працівники фізичної праці в сільському господарстві.

Населення України характеризується інтенсивною класовою мобільністю між поколіннями (табл. 3.1)¹.

Дані, наведені в табл. 3.1, показують, що від 65 (класи І і II) до 98 % (клас IV) дітей змінили класову позицію, на якій перебува­ли їхні батьки, причому перемістилися діти, здебільшого, до кла­сів, суміжних із класами їхніх батьків, тобто на «короткі дистан­ції». Наприклад, серед дітей — вихідців із класу VIII, лише бли­зько 17 % характеризуються висхідною мобільністю — перемі­щенням до класів І і II, близько 21 % спинили свій рух у класах III—V, а понад 42 % перемістилися до двох суміжних класів ква­ліфікованої і некваліфікованої праці — VI і VII. Майже аналогіч­на картина спостерігається й щодо інших класів, із тієї лише різ­ницею, що в них соціальній мобільності був притаманний як вис­хідний, так і низхідний напрям.

РОЗДІЛ 4