О

Філософські ідеї Сенеки

собливості римського світосприйняття та ментальності знайшли вираження і в римському стоїцизмі, зокрема – у творчості письменника, філософа, державного діяча Луція Аннея Сенеки (5 р. до н. е. – 65 р. н. е.). Будучи втягненим в інтриги імператорського двору, цей вихователь Нерона за наказом останнього був змушений покінчити життя самогубством. З філософських творів до нас дійшли “Моральні листи до Луцілія”, “Про милосердя”, “Про доброчесність”, кілька етичних творів, що наближаються до філософського діалогу, “Дослідження про природу”.

Він розглядав філософію не стільки як систему теоретичних поглядів, скільки як учення про досягнення морального ідеалу й щастя в житті. У стоїчній фізиці його привертали перш за все пантеїстичні аспекти, де він шукав опору для душевної рівноваги.

У деяких працях про Сенеку можна знайти твердження, що його філософія має багато спільного з християнством. Звичайно, частка істини в цьому є, але все-таки слід дуже обережно ставитися до таких висловлювань. Український письменник і перекладач Сенеки українською мовою Андрій Содомора у вступній статті до “Моральних листів до Луцілія”, що побачили світ 1996 року, писав, що у світобаченні і світовідчутті філософа можна знайти чимало такого, що перегукується із християнською мораллю. Скажімо, плекання духовного первня і боротьба з грубими пристрастями, зневага до тіла й тілесних насолод, усвідомлення короткочасності і марноти всіх земних пишнот, людської слави; бачення сенсу життя в очищенні від моральних вад, у підготовці до смерті, яка дає справжню оцінку людині; а ще відчуття постійної присутності Бога, заклик без нарікань сприймати удари долі, не пам’ятати зазнаних кривд, незалежно використовувати час тощо. Не дивно, що така близькість доктрини стоїків до засад християнства на межі ІІІ – IV ст. покликала до життя легенду про християнство Сенеки, зокрема про його листування з апостолом Павлом. Не вдаючись до глибинного розгляду цього питання (сьогодні ті “Листи” зараховують до апокрифічної літератури), зауважимо: те, що відрізняє філософію Сенеки від християнської моралі, значно суттєвіше, аніж те, що їх зближує. Ця різниця, оминаючи все інше (приміром, наполегливе виправдання самогубства), – у концепції християнського єдиного Бога та в навіяному стоїстичним пантеїзмом уявленні Сенеки про тотожне з природою божество – розсіяний у Всесвіті “вогненний” розум, який іноді мислиться також у традиційному образі Юпітера. Звідси цілком інший характер взаємин, що встановлюються між людиною та Богом: у Сенеки нема й натяку на ту взаємність почуттів, що в християнстві єднає людину, творіння Бога, із самим Творцем. Мудрець, за Сенекою, не випрошуючи ласки, повинен покладатися на себе самого; удосконалюючись, рівнятися на Бога, а в дечому навіть перевищувати його, сперечатися з ним. Найвищу шану, на думку філософа, люди повинні складати філософії, оскільки боги дали їм лише життя, вона ж – уміння добре ним послуговуватися.

“Життя – це дорога до неба, нашої справжньої вітчизни” – таку тему для медитації найчастіше обирали ті, хто присвятив себе душпастирській праці. “Життя – це дорога до себе самого” – ще й так можна підсумувати роздуми Сенеки.

Якщо грецький стоїцизм формулює принципи ставлення до необхідності як до зовнішнього щодо людини предмета споглядання, то римський стоїцизм зміщує центр уваги з необхідності до “внутрішнього” світу людського духу з метою вироблення практичних рекомендацій морального обов’язку безвідносно до “зовнішніх обставин”.