Л

Учення легізму

егізм – філософський напрям суспільно-політичного характеру; виникає одночасно з конфуціанством і даосизмом у VII – VI ст. до н. е.

Ідеї легізму складалися в рамках теорій політичного управління державою і були використані на практиці кількома монархами. На противагу конфуціанству та даосизму, легісти обґрунтували силу законів як єдину природну основу життя держави. Вища мета держави – сформуватися як механічна система чи організм для перемоги над іншими народами задля утворення в Китаї єдиної імперії.

В основу вчення покладається переконання про недобру, злу природу людини. Людина є корисливою і шукає в житті лише вигоди. Державний устрій має виходити із законодавчого регулювання егоїстичних нуртів людей.

Представник легізму Шан Янь стверджував, що причинами недобрих учинків є “доброта й людинолюбство”, яке поширюється державними мужами. Справжнє доброчинство, на його думку, досягається системою покарань; добро в державі можна запровадити тільки через смертну кару та примирення справедливості із жорстокістю, з насильством. Людей формують закони та правила, які диктує і впроваджує правитель. Що більше в державі буде жорстокого покарання, то краще для народу. До того ж жорстоко карати потрібно й за незначні провини. Людей не можна залишати самих на себе. Держава має постійно втручатися в їхнє життя, вистежувати і карати за провини, щоб народ знав правила (закони) поведінки. Доноси один на одного мають стати нормою взаємин. Ніхто не повинен бути поза підозрою в недобрих намірах. Тільки тоді можна створити сильну державу, якщо народ боятиметься законів; ось тоді він піде на смерть за свого царя.

Погляди легістів продовжував розвивати і вдосконалював Хань Фейцзи. Формально він спирався на вчення даосизму і заперечував погляди конфуціанства. “Дао” інтерпретував як юридичний закон, якому підпорядковується все існуюче. Він вважав, що не тільки знання, а й роздуми, а також філософія є шкідливими для держави. Філософія сіє сум’яття та розбрат, заважає управлінню державою. Філософи і “книжники” мають бути усунуті з очей народу, аби не розбещували його виконавської дисципліни. Держава потребує не тисячі думок, а одностайності мислення. Потрібно пробуджувати не сумління, а страх. Правитель повинен оточувати себе таємничістю і страхом, інакше він не матиме вірних чиновників і покірного народу.

Цікаво, що саме програма легістів знайшла практичне застосування в Китаї, випередивши в цьому плані на дві тисячі років реалізацію відомої суспільно-політичної теорії в Європі.

Після проведення реформ, згідно з доктриною Шан Яна, царство Цинь перетворилося в сильну державу і повело агресивну експансіоністську політику. 221 року до н. е. воно підкорило всі держави Стародавнього Китаю, цинський правитель прийняв титул імператора (“хуанді”) і проголосив себе Цинь Шихуанді – першим імператором. За роки постійних агресивних війн Цинь Шихуанді зібрав землі величезної території у велику китайську імперію, відгородивши її від решти світу Великою Китайською стіною.

На всю країну було поширено поради легістів, створено військово-бюрократичну імперію на чолі з імператором-деспотом. Терор став панівною нормою життя: страти, обернення в рабство стали постійним явищем. Були заборонені всі вчення, окрім легізму, вилучені книги з філософії, літератури, історії тощо. Більшість книг було спалено, сотні видатних людей, філософів, за розпорядженням імператора, було втоплено. Запанували страх, доноси, тортури. За приховування книг кастрували і відправляли на каторжні роботи на будівництво Великої стіни. За доноси піднімали в посадах, за ухилення від доносів – страчували. Легіст Хань Фей також був отруєний 223 року до н. е.

Проіснувала імперія Цинь усього 15 років. За той час у ній були запроваджені єдине законодавство, єдина писемність, єдиний військово-бюрократичний апарат, єдина грошова система, єдина система вимірювань.

Ідеологія легістів повернулася до китайської політики ще раз у 1970-х роках, у період т. зв. “культурної революції”, у часи панування марксистської ідеології.

З розгляду філософських шкіл Стародавнього Китаю випливає їх спільна світоглядна позиція, що виражає не втечу від світу, як у світогляді індусів, а пристосування до світу: чи то буде вчення Конфуція (“Я передаю, а не створюю”), чи даосизм, що вважає сталими, незмінними природні чесноти, чи легізм, що свято вірить у незмінну силу закону.

ЛІТЕРАТУРА

1. Айєнгер Б. К. Погляд на йогу. – К., 1992.

2. Древнекитайская философия: Собр. текстов: В 2 т. – М.: Мысль, 1972 – 1973.

3. Древние цивилизации. – М., 1989.

4. Мюллер М. Шесть систем индийской философии. – М., 1901.

5. Наливайко С. Таври, поляни, Русь…//Всесвіт. – 1991. – № 3.

6. На ріках вавілонських. – К., 1991.

7. Открытие Индии. Философские и эстетические взгляды. – М., 1988.

8. Радхакришнан С. Индийская философия: В 2 т. – М., 1989.

9. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981.

Питання для самоконтролю

1. Які філософські ідеї були притаманні світоглядові Стародавнього Єгипту та Месопотамії?

2. Як розуміє давньоіндійська філософія сенс буття людини у світі?

3. Охарактеризуйте основні школи давньоіндійської філософії.

4. Які принципи закладено в основу китайської філософії Конфуцієм?

5. Який зміст у філософії даосизму мають поняття “дао”, “переможне падіння”?

6. Які принципові відмінності відрізняють філософію Стародавнього Сходу від західної системи мислення?

1 Джавахарлал Неру. Открытие Индии. – М., 1987. – С. 19.

2 Радхакришнан С. Индийская философия. –М., 1989. – Т. 2. – С. 503.