З

Основні ідеї та поняття давньо-індійської філософії

агальні ідеї індійської філософії приходять з контексту давньоіндійського світогляду, концептуально інтерпретуються і знову повертаються до світогляду індусів, збагачені теоретично й інтелектуально. Вони якнайтісніше пов’язані з драматизмом людського життя, виявляють напруженість роздумів над цілком земними питаннями виживання, сенсу людської долі, її покликання до мудрих вчинків. У світоглядному плані індійське мислення залишається послідовним упродовж тисячоліть, зберігає дух, властивий для тисячолітньої традиції розуміння світу і призначення в ньому людини.

До основних світоглядних ідей індійського мислення належить переконання в тому, що життя нерозривно пов’язане зі стражданням. З такого твердження розпочинається і релігійна філософія буддизму (засновник – історична особа Сіддгартга Ґаутама-Будда, VI ст. до н. е.). Однак причина людської біди – незнання істини. Істина полягає в тому, що страждання проростає з природи людських бажань. “Я не в змозі зрозуміти, що таке прогрес, якщо не збільшення бажань. Бажання ж приносять усі нещастя”, – продовжує ту ж думку в ХІХ ст. видатний мислитель Рамакрішна.

Висувається світоглядне розуміння вищої, трансцендентної мети людського життя; вона полягає у виробленні поведінки, яка усуває страждання.

З досягненням стану відсутності страждань настає нірвана – ще одна важлива ідея індійського світогляду, пов’язана з упровадженням у розуміння і мислення трансцендентного відношення.

Не менш важлива ідея світогляду і глибоко вкорінене переконання – поняття безсмертя духу.

Звільнення від страждань і набуття стану нірвани є водночас станом безсмертя. Нірвана – це стан, позбавлений прив’язаності, те саме, що й чуттєва ізоляція.

До інших центральних понять світогляду, поза якими не ведеться жодна філософська дискусія, належать:

Сансара (метемпсихоз, реінкарнація) – переселення душ, цикл народження і смерті в матеріальному світі.

Карма – це закон відплати, згідно з яким будь-яка матеріальна діяльність, гріховна чи праведна, призводить до наслідків, які дедалі більше затягують того, хто здійснює мислення, слова, вчинки, в матеріальне існування, в коло народження і смерті.

Майя – ілюзія, омана, марево, енергія прив’язаності до життя, яка змушує живу істоту забути про свою духовну природу. Майя – це атрибутивна властивість буття, його негативний принцип, або модус. Вона не є народжена людським розумом. Майя передує інтелекту і не залежить від нього. Вона стає суто філософським поняттям, походження якого сягає в давнину міфологічного світосприйняття. Майя – це перешкода між даністю предмета і тим станом, до якого предмет прагне, чим предмет буде. Майя породжує дуалізм у сприйнятті світу. Позбавити предмет майї, означає повернути його до чистого буття поза часом, простором і змінністю, хоча майя існує як атрибут чистого буття. Реальність світу сприймається чуттєвістю крізь пелену або принцип майї.

Дгарма – принцип поведінки, стиль життя. Дехто з дослідників Індії вважає дгарму центральною ідеєю індійської цивілізації. Вона мала як релігійне, так і філософсько-практичне значення. Це була ідея-вчення про відповідальність людини, про виконання нею обов’язку щодо себе та інших.

Дгарма сприймалася як частина ріти, основного морального закону, який скеровує життя Всесвіту. Вважалося, що поведінка людини, яка виконує свої моральні обов’язки, закономірно призведе до належних наслідків.

Агімса – терпимість, ненасильство, незавдавання зла діями і помислами. Ця ідея лежить в основі етики самовдосконалення: “Принцип агімси розглядається як відсутність агресивних намірів у розумі, самодисципліна і приборкання гніву й ненависті в почуттях”.

Такі світоглядні настанови істотно впливали на поведінку людей, формували своєрідну культуру та історію Індії. На відміну від античної культури, індійська традиція не спонукає людину до боротьби за щастя. Вважалося, що випадкове, безпричинне зло не існує. Все, що відбувається, є неминучим наслідком попередніх станів духу і помилок. Зовнішніх сил, які втручаються в життя, не існує, а тому з ними не варто боротися. Зусилля необхідно спрямувати на дгарму, на досягнення праведного життя, умовою якого є принцип агімси.

На засвоєння дгарми (самовиховання) задля досягнення нірвани спрямоване вчення Будди, з якого виникає одна з трьох світових релігій. Згідно з індійською концепцією, існує середній (арійський) шлях до нірвани, він має бути позбавлений гонитви за чуттєвими задоволеннями, та йому не притаманний і виснажливий аскетизм і самокатування.

Шлях до нірвани – це розрив ланцюга сансари і звільнення від карми; це блаженний шлях: правильне судження (думка), правильне рішення, правильна мова, правильне життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне зосередження, правильна насолода.

Щоб перераховані істини стали власними, необхідно зрозуміти, що життя і світ оповиті енергією майї, яка приховує справжню природу речей, покриває їх оманою. Світ є мінливий, у ньому все плинне і мінливе і водночас усе є в становленні.

Становлення – це істинна суть світу, але вона покрита оманою чуттєвості і матеріальної діяльності. Люди, як діти, блукають у тіні майї, не усвідомлюючи своєї природи. Природа істини – це потреба у світлі. Потреба в правдивих знаннях, які відкриваються розумові і духу. Необхідно зійти “на корабель трансцендентального знання”, щоб подолати океан нещасть. Людина може поліпшити свою карму, якщо відмовиться від накопичення чуттєвих насолод, які приводять її до матеріального закріпачення. Людина живе намарно, якщо керується лише вдоволенням почуттів і не прагне з’ясувати свою істинну, духовну суть.

Філософське усвідомлення світу набуло в Стародавній Індії інтенсивного поширення саме завдяки його поєднаності з релігійністю і традиціями попередніх міфологічних підходів. Про значущість такого впливу можна довідатися з прикладу життя Ашоки, одного з найвидатніших правителів Індії. Ашока 273 року до н. е. прийняв у спадок величезну імперію Маур’я. Його армії одержували перемогу за перемогою у кривавих війнах. Але в міру оволодіння буддизмом Ашока проймається його ідеями і стає переконаним прихильником дотримання дгарми й агімси. У результаті здійснює небувалий досі у світовій історії вчинок – під час переможних боїв монарх, який не знав поразок, дає наказ зупинити бій у самому його розпалі. З того часу Ашока припиняє війни і навертається до поширення буддизму. В одному з указів він стверджує, що бажає, “аби все живе осягло надію, владу над собою, душевний спокій і радість”. Цього дивовижного монарха й досі поважають в Індії й Азії.

Таким чином, маємо підстави стверджувати, що філософське вчення індійських мудреців було не тільки інтелектуальним явищем для одиниць, а мало значний вплив на реальну історію і життя мільйонів людей.

Сучасником Будди був основоположник релігійної течії джайнізму Магавіра. Важливо знати, що суспільне життя в Індії було розшароване на безліч каст. Статус їх позначався на нерівноправності представників різних каст між собою. Буддизм від початку був в опозиції до жерців веданти і строгої кастової системи суспільства. Не пристосувавшись до кастової дійсності, буддизм урешті-решт сходить з арени індійської історії, хоч виявляє на неї і досі значний вплив. Джайнізм, спершу засуджуючи кастовість, незабаром примирився з нею, а з часом сам перетворився в касту і досі існує в Індії на правах гілки індуїзму (системної релігії Індії).

Джайністи детально опрацювали концепцію карми і довели розуміння її до розрізнення восьми видів.

Як у ранньому буддизмі, так і в джайнізмі, Бог не сприймається як Бог-творець або як такий, хто втручається у справи людей.

Значна увага приділяється концепції аскези, як умови правильного життя задля звільнення душі від карми. Етична спрямованість філософії джайнізму покликана показати людині шлях до особистого порятунку її душі.

Накопичення світоглядних уявлень та ідей викликало потребу в її систематизації. Ведійські мислителі прагнули досягти синтезу різноманітних релігійних та філософських підходів. Виникає література сутр – лаконічно зведених основних ідей та афоризмів. Навколо коментування сутр склалися філософські системи – даршани. Відбувся своєрідний синтез релігійних і філософських підходів, а також традиційних міфологічних уявлень. Формується нове світоглядно-релігійне явище – індуїзм, обґрунтування якого дається в шести основних філософських системах, перші з яких виникли ще паралельно з буддизмом і джайнізмом.

Усі системи індійської філософії мають багато спільного, вони узгоджені низкою тих принципів інтерпретації світу, які постають з глибини індійського світогляду як його основні ідеї та поняття, засвоєні з Вед.

Усі системи послуговуються спільною філософською мовою, використовують однакові терміни. Проте значення термінів концептуально відрізняються залежно від його філософської інтерпретації, а деякі набувають протилежного поняттєвого змісту.

Для всіх філософських систем властиве критичне ставлення до попередніх доктрин і почасти однієї системи до іншої. Кожна система прагне розробити власну концепцію пізнання і розуміння світу.

Спинимося на характеристиці деяких шкіл, розглянувши головні тези філософських систем (у порядку їх історичного становлення).