Р

Основні періоди розвитку філософської думки Стародавньої Індії

озвиток філософської думки Індії охоплює кілька основних періодів:

1. Ведичний період (1500 – 600 рр. до н. е.) визначається книгами Вед. Веди є творінням аріїв, племен індоєвропейської групи, які заполонили давнішні розвинені цивілізації Індії – Хараппі і Мохенджо-Даро.

Веди (від кореня від – відати, однопорядкового значення з українським словом) індуси вважають священними книгами, вони створювалися як збірки знань того часу, поєднуючи різноманітні гімни, молитви, жертовні обряди, магічні заклинання, поезію.

Найдавніша книга з Вед – “Рігведа” є найдавнішою пам’яткою писемної культури і людського розуму.

Однак для цього періоду ще не властиве власне філософське мислення. Йдеться про світогляд релігійно-міфологічного ґатунку з вираженими філософськими ідеями. Ведична релігія – це складний політеїстичний комплекс уявлень про людину, її життя і навколишній світ, заснований на міфологічному багатобожжі.

Ведичне світорозуміння постає пізніше в концепції т. зв. адвайти. Нею висувається ідея єдиної субстанції, форма якої постійно змінюється, а “пояснення речей потрібно шукати в їх власній природі і для пояснення явищ, що відбуваються у Всесвіті, не потрібне визначення будь-яких зовнішніх істот або факторів”¹.

2. Епічний період (600 – 200 рр. до н. е.) розпочинається з ранніх “Упанішад” і завершується даршанами, або системами філософії. Цей період ознаменований новим світоглядним підходом до розуміння світу, згідно з яким першоосновою буття є безособова сутність (брахма), яка поєднується з духовною індивідуальною суттю (атман).

Закладається основна світоглядна поняттєва система мислення, яка стає традиційною власне для індійської філософії і всього індійського світогляду. Приймається настанова на концепцію особистого самовдосконалення: “Немає нічого вищого над особою” – говориться в “Упанішадах” (буквально “сидіти біля”, біля вчителя, гуру). Для прикладу глибини мислення наведемо один із фрагментів “Упанішад”: “Сонце ніколи не заходить і не сходить. Коли люди думають, що сонце заходить, воно насправді лише повертається, досягнувши кінця дня, і народжує ніч унизу і день з другого боку. Тоді, коли люди думають, що воно сходить зранку, воно тільки повертається, досягнувши кінця ночі, і народжує день унизу і ніч з другого боку. Насправді ж воно ніколи не заходить”.

До того періоду належать формування епосу “Рамаяна”, “Магабгарата”, виникає філософський твір “Бгаґавадґіта”. Створюються релігійні системи буддизму, джайнізму, виникають основні філософські школи, даршани.

3. Період сутр і схоластики (коментарів) (від 200 р. до н. е.) У той період відбувалася спроба узагальнити попередні філософські ідеї у формі сутр. Сутри неможливо розуміти без коментарів. Тому коментарі набули більшого значення за самі сутри.

Період сутр і коментарів породжує великих мислителів і мудреців. Серед них – Кумарила, Шанкара, Рамануджа, Мадхва, Вачаспаті, Удаяна, Джаянта та інші.