Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
крим право заг.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
08.08.2019
Размер:
826.88 Кб
Скачать
  1. Довічне позбавлення волі як вид покарання.

Довічне позбавлення волі є основним і найтяжчим видом по­карання. Воно прийшло на заміну смертній карі як виняткової міри покарання за особливо тяжкі злочини (розстріл). Конституційний Суд України 29 грудня 1999 року за поданням 51 народного депута­та України прийняв рішення». Положення статті 24 КК (редакції 1960 р.), яка передбачає смертну кару як вид покарання, визнати та­ким, що не відповідають Конституції України, що визначені неконс­титуційними, втрачають чинність з дня ухвалення...».

Згідно зі ст. 64 КК, довічне позбавлення волі встановлюєть­ся за вчинення особливо тяжких злочинів лише у випадках, спе­ціально передбачених Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Цей вид покарання передбачений в альтернативі з позбавленням волі на певний строк і за обмежене коло особливо тяжких злочинів. Це зокрема: посягання на життя державного чи громадського діяча (ч. 1 ст. 112 КК); умисне вбивство за обставин, які обтяжують по­карання (ч. 2. ст. 115 КК); посягання на життя працівника право­охоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослуж­бовця (ст. 348 КК); посягання на життя судді, народного засідате­ля чи присяжного у зв'язку з їхньою діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя (ст. 379 КК); посягання на життя захис­ника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 ч. 2 КК); застосування зброї масового зни­щення (ст. 439 ч. 2 КК); геноцид (ч. 1 ст. 422 КК); посягання на життя представника іноземної держави (ст. 433 КК). Згідно з ч. 2 ст. 64 КК, довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення зло­чину або па момент постановленім вироку, що свідчить про гу­манність кримінального закону.

  1. Наука кримінального права, її зміст та задачі.

Кримінально-правова наука – це певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального закону, практики його застосування та перспектив розвитку, історії національного кримінального права та права зарубіжних країн. Отже, предметом науки кримінального права є дослідження чинного кримінального права (de lege lata), я також положень майбутнього кримінального закону (de lege ferenda). Наука кримінального права вивчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону. Вона вивчає та узагальнює практику судів по застосуванню ними законодавства щодо окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для подальшого удосконалення такої практики. Наука кримінального права досліджує правосвідомість громадян. Узагальнення цих досліджень знаходять своє відображення у кримінальному законі. Наприклад, тяжкість покарання повинна відповідати (в межах закону) тій мірі, котру пануюча в суспільстві правосвідомість визнає справедливою. Правосвідомість суспільства певним чином враховується законодавцем, наприклад, при встановленні більш суворого покарання за грабіж, ніж за крадіжку. Водночас правосвідомість судді є одним із законодавчих критеріїв загальних начал призначення покарання (ст.39 КК). Наука кримінального права вивчає кримінальне законодавство і результати досліджень у цій сфері науковців зарубіжних країн, узагальнює найбільш важливі і нові положення, робить відповідні висновки, які використовуються у законотворчому процесі в Україні.