Лейтмотивом реформ у соц. Сфері були:

• економічне стимулювання населення;

• - підвищення обсягів і якості послуг через впровадження конкурентно-ринкових механізмів;

• держава залишається гарантом монополізованих соц. Стандартів та зорієнтована на соц. захист на ринку послуг лише вразливих верств населення.

З іншого боку, в умовах економічної кризи та відмови від планових регуляторів держава (підприємства вимушені були різко скоротити фінансування сфери соц. послуг – поштовх до руйнування радянської матриці цієї сфери;

- самоорганізація галузей соц. сфери на ринкових засадах та приватної власності (купівля-продаж послуги – пропозиція під платежоспроможний попит, тобто комерц. – бізнес проекти соц. послуг під задоволення потреб багатих громадян.

У перший період реформ держава взагалі втратила:

- системність, комплексність управління соц. сферою (принцип залишкового хаотичного виділення коштів при відсутності цілісного бачення);

- стратегічний х-р управління розвитком сфери соц. послуг.

З точки зору реформування соц. сфери можна умовно виділити два етапи:

1) І пол. 1990 рр. – хаотичне переоформлення соц. сфери в умовах економічної (соц. кризи та втрати цілісного державного управління – цілі галузі соц. сфери перетворилися на сфери бізнесу внаслідок приватизації відсутності бюджетування:

- громадське харчування;

- міський транспорт;

- сфера побутових послуг;

- спорт, туризм, готельне господарство;

- оздоровлення та відпочинок.

У цей період (до 1997 р.) на рівні державної політики були відсутні комплексні програми здійснення соц. політики. (Перша програма (до 1997 року) – урядова + Указ Президента „Основні напрямки соціальної політики на 1997-2000 роки. – Указ від 18 жовтня 1997 р). Тези – х-ка соц. сфери як такої, що що зазнала важких втрат, теза про необхідність проведення соц. реформ лише в контексті сильної соціальної політики.

2. Кінець 90-х – поч. 2000 років – концептуалізація соц. політики в програмних документах під ідеологією соціальної держави. Основні документи:

- „Основні напрямки соціальної політики на період 2000-2004 рр.” – Указ Президента від 24 травня 2000 року. У основу покладено стратегію соціального та економічного розвитку „Україна: поступ у ХХІ ст”., розроблена у 2000 році з залученням наукової громадскості;

- Стратегічні програми конкретизуючого х-ру (президент, уряд), наприклад, ”Про стратегію подолання бідності” (2001 р.).

- Послання Президента до Верховної Ради „Європейський вибір, концептуальні засади стратегії економіки та соц. сфери розвитку України на 2001-2011 роки (2002 р.).

Засади функціонування соц. сфери та сенс її з точки зору життєдіяльності суспільства:

• розвиток людського потенціалу;

• - підвищення якості життя населення;

• - доступність (якість освіти, мед. Допомоги);

• - активна житлова політика. (із стор 16).

Державне управління + приватний сектор + багатоджерельне фінансування. Проте у реальності політика правлячого режиму була зорієнтована не на соціальну, а на неогітеральну модель соц. політики та розбудови соц. сфери, що проявилося у таких моментах:

• скорочення обсягів державного фінансування – деградація;

• - продовження курсу на приватизацію та комерціалізацію соц. сфери;

• - політика дерегуляції енергетикий зв’язку, будівництва, що підштовхувало комерціалізацію соц. сфери.;

• - негласне визнання комерціалізації соц. послуг, освіти, охорони здоров’я, що надаються державними установами при розмовах про завищені соц. зобов’язання держави;

• - відмова від житлової політики та певна дерегуляція ринку житла;

• - тотальна віддача у приватні руки сфери громадського харчування, готелей, оздоровчих та рекреаційних комплексів, сфери розваг, курс на приватизацію паркового господарства та транспорту;

• - відмова від регулювання цін (тарифів на платні соц. послуги та окремих дотацій бюджету на утримання житлово-комунальної сфери, транспорту – безконтрольне зростання платності та вартості послуг;

• - проголошення курсу на відмову від пільгових засад надання соц. послуг певними категоріям населення (транпорті, житлово0комунальні) та питання про монетизацію пільг – курс на приватизацію ЖКХ. Відбувається подальша комерціалізація соц. сфери, що призводить до втрати нею своєї специфіки, розмивання її соціального х-ру:

• - соціальна інфраструктура перетворюється на сферу ведення бізнесу;

• - соц. послуги втрачають свій соціальний х-р та набувають х-р ринкових індивідуальних послуг;

• - соц. гарантії знижуються, розмиваються, перетворюючи на фікцію конституційні соціальні права.

Таким чином курс на соціальну державу перетворюється на декларативний. „Ножиці між програмними заявами та діями практичної політики + об’єктивні причини руйнації соц. сфери – пов’язані зі станом економіки як МТБ та кадрової бази соц. сфери:

• - падіння обсягів виробництва, що призвело до послаблення МТБ соц. сфери;

• - скорочення бюджету та його соц. частини внаслідлк приватизації бюджетонаповнюючих підприємств;

• - падіння реальних доходів населення та його платежоспроможності;

• - зростання цін на сировину, товари, енергію;

• - скорочення зайнятості та деградація кадрів;

Таким чином можна констатувати, що економічна криза як фактор соціальної кризи та руйнації соціальної сфери, а також поштовх до ринкової саморегуляції соц. сфери через зрощення з бізнесом, а далі втрата соціоутворюючих характеристик при зниженні загального обсягу та якості послуг.

Основні наслідки неконструктивного реформування соц. сфери в Україні:

1. Житлова сфера

- середня забезпеченність житлом в Україні – 20,1 кв.м. на одну людину, що у 2-3 р. Менше ніж у країнах ЄС, у 1,5 р. Менше ніж у Білорусі;

- Понад 13% населення України (приб 6,5 млн. чол.) не мають окремого житла;

- На обліку на покращення житлових умов стоять близько 2 млн. сімей, в той же часобсяги скорочення черги 300-400 сімей на рік, з яких лише близько 20% одержують житло безкоштовно;

- обсяги житлового будівництва:

- 1887-1990 роки. – 20 млн. кв. м. житла на рік;

- 1997 р. – 5,6 млн. (з урахуванням приватного будівництва, у т. ч. платного).

2. Медичне обслуговування, охорона здоров’я:

- регуляція населення, у т. ч. за рахунок зростання смертності чоловіків працездатного віку, дітей. Туберкульоз за 2000-2003 роки збільшився на 29%. Тривалість життя – чоловіки живуть 13-17 років менше, жінки на 7-13 років менше ніж у розвинених країнах. У 1-й клас приходять тільки 40% здорових дітей. Офіціальний облік – 14 тис. дітей алкоголіків.

- На погіршення стану здоров’я впливає структура харчування. Наприклад, споживання м’яса напр. 90-х років у сер. на одного мешканця складало 33 кг. проти 68, 2 кг. у 1990 році (фізіологічна норма 40 кг.).

- Доля ВВП, що йде на охорону здоров’я 2, 7% у 2001 році ( у т.ч. як ВОЗ визначає цифру у 8%).

Особливо яскраво підтверджує деструктивний х-р українських реформ у соц. сфері той факт, що спостерігається поляризація доступу населення до базових соціальних послуг (охорона здоров’я, житло. В. Куценко Економіка України, 2002 р. – №2) приводить наступні показники: на ринку соціальних послуг на долю 10% самих бідних припадає лише 0,6% всіх витрат на освіту, 0,9% - всіх витрат на охорону здоров’я, 1,2% - всіх витрат на санітарно-оздоровчі послуги. Нарешті, слід прийняти до уваги фізичний стан об’єктів соц. інфраструктури – спостерігається її деградація, у т. ч. фізичний і моральний знос. Основні фонди практично не відновлюються, що особливо яскраво проявляється у ситуації, що складається з житловим фондом та комунікаціями, що забезпечують його стратегію і зв’язком; міським транспортом (великовантажний, автомобільний, електротранспорт); капітальні будівлі шкіл, лікарень, клубів, палаців культури, бібліотек. Особливо спостерігається деградація соц. інфраструктури у сільській місцевості.

Сьогоденний стан соц. інфраструктури соціальної сфери в Україні замість забезпечення соц. добробуту та зростання людського потенціалу провокує:

• - бідність та соціальну поляризацію;

• - соц. деградацію;

• - демотивацію праці та деградацію кадрів;

• - десоціалізація нових поколінь.

Соц. сфера в Україні внаслідок втрати державного управління та комерціалізації, поглинання її бізнесом не лише знаходиться у занепаді, але й є на межі знищення, зникнення.

ІІІ. Тому стратегічною лінією повинно бути відродження соц. сфери, у т. ч. відновлення процесів керованості нею з боку держави.