6.4. Тиск грунтів на огороджувальні конструкції

Загальні положення.

Огороджувальні конструкції призначені для того, щоб утримувати від обвалення

знаходиться за ними грунтовий масив. Характерним прикладом огороджувальної конструкції

є підпірна стінка - конструкція, широко застосовується в промисловому, грома-

Данський, дорожньому, гідротехнічному та інших галузях будівництва.

За конструктивним виконанням розрізняються масивні (або гравітаційні) і

тонкостінні підпірні стінки (рис. 6.6). Стійкість масивних стінок на зсув і оп-

рокідиваніе забезпечується, насамперед, їх власною вагою. Стійкість тонко-

стінних конструкцій забезпечується власною вагою стінки і грунту, залученого в

спільну роботу, або защемленням нижній частині стінки в основу.

До огороджувальних конструкцій слід віднести також стіни підвалів і заглиблених годину-

тей будівель, стіни підземних споруд і т. п.

За характером роботи огороджувальні конструкції поділяються на жорсткі та гнучкі.

До жорстких відноситься конструкція, яка під дією тиску грунту згинається дуже

незначно або практично не згинається, тому її власні деформації не через

змінюють характер тиску на неї грунту. Жорсткі підпірні стінки виготовляються зазвичай

із залізобетону, монолітного бетону, кам'яної кладки, дерев'яних або залізобетонних

зрубів або ящиків, заповнених грунтом, і т. п. Гнучкі підпірні стінки виконуються

головним чином з дерев'яного, залізобетонного або металевого шпунта і часто на-

ни опиняються шпунтовими стінками. При впливі навантаження вони згинаються, і характер

епюри тиску грунту на стінку залежить від її деформацій.

Експерименти і натурні спостереження показують, що рівнодіюча тиску

грунту на стінку Е залежить від напрямку, величини і характеру її зміщення. На рис. 6.7

наведено три розрахункових випадку, що визначають фундаментальні поняття теорії тиску

ня грунту на огорожу. Там же наводиться графік, що характеризує зміну одно-

діючої тиску Е в залежності від зсуву стінки.

Якщо підпірна стінка під дією тиску грунту не зміщується і не згинається

(наприклад, плитковий фундамент коробчатого перетину), то тиск реалізується в умовах

відсутності горизонтального зміщення при u = 0 (рис. 6.7, б); його часто називають тиском

спокою 0 E. При цьому допускається визначати ординату горизонтального тиску грунту на

вертикальну грань стінки x σ, використовуючи поняття коефіцієнта бокового тиску ξ. то-

гда, враховуючи вертикальний тиск від власної ваги, грунт z σ на глибині z від поверх-

ності засипки, будемо мати

де γ - питома вага грунту; v - коефіцієнт Пуассона грунту.

Відповідно епюра тиску на стінку при однорідному грунті засипки матиме

вид трикутника, і при висоті стінки h рівнодіюча епюри тиску спокою визна-

лится як

Під дією тиску грунту можливо також зсув стінки в сторону від засипу-

ки, прийняте, як правило, зі знаком мінус (рис. 6.7, а). Коли це зміщення досягає неко-

торою величини au, в грунті засипки формується область обвалення грунту, кордон ко-

торою називається поверхнею ковзання, а сама область - призмою обвалення. тиск,

передане призмою обвалення на грань стінки, носить назву активного тиску, а його

результуючу позначають a E.

Нарешті, якщо під дією яких-небудь сил підпірна стінка зміщується в бік

грунту, в засипці також утворюються поверхні ковзання, і при деякій величині пе-

ремещенія п u формується призма випирання грунту. При цьому реакція грунту досягає

максимального значення і відповідає пасивного тиску (відсічі) грунту, результи-

ючий якого позначають п E (рис. 6.7, в).

Експерименти показують (рис. 6.7, г), що повне формування призми обвалення і

розвиток активного тиску відбуваються при дуже невеликих переміщеннях стінки, со-

дової тисячні частки її висоти. Навпаки, освіта призми випирання і розви-

тя пасивного тиску відбуваються при великих значеннях переміщень стінки.

Як правило (див. рис. 6.6), на підпірну стінку практично завжди будуть діяти

активний тиск з боку засипки (праворуч від стінки), що прагне зрушити або опро-

кинути стінку, і пасивне тиск (зліва від стінки), що перешкоджає втрати її стійкості-

вості. Тому розрахунок тиску грунту є невід'ємною частиною проектування ог-

рождається конструкцій.

Для визначення активного і пасивного тиску грунту на спорудження зазвичай при-

приймається модель теорії граничної рівноваги, реалізована в рамках строгих або при-

наближенні рішень. При цьому виникають значні математичні труднощі, свя-

занние з визначенням обриси ліній ковзання в масиві грунту, тому в практичних

ських розрахунках часто використовують допущення, введене ще Ш. Кулоном, про прямолінійному

обрисі ліній ковзання. Для активного тиску методи розрахунків, засновані на цьому

допущенні, дають результати, близькі до суворих рішень. При визначенні пасивного

тиску отримують завищений результат, причому похибка зростає зі збільшенням

кута внутрішнього тертя грунту.

Розглянемо деякі рішення задач, засновані на цьому припущенні.

Визначення активного тиску на вертикальну гладку стінку при горизон-

тальної поверхні засипки.

Розглянемо найпростіший випадок, коли засипка представлена ​​ідеально сипучим грун-

том (рис. 6.8). Оскільки прийнято, що стінка має абсолютно гладку грань, тобто тертя

грунту об стінку відсутня (= 0 zx τ), вертикальні і горизонтальні площадки є

головними. Тоді максимальне головне напруга, що діє на горизонтальну пло-

щадки в точці контакту грунту зі стінкою на глибині z від поверхні засипки, дорівнюватиме

де γ - питома вага грунту.

У межах призми обвалення ОАВ грунт знаходиться в стані граничної равнове-

сія. Отже, мінімальна головне напруга в цій точці 3 σ, що дорівнює активному

тиску a σ, буде пов'язано з максимальним головним напругою умовою граничного

рівноваги.

Форма рівняння (6.14) показує, що в розглянутому випадку епюра активного

тиску має вигляд трикутника. Підставивши в це рівняння висоту стінки h, отримаємо

максимальну ординату епюри активного тиску:

Рівнодіюча активного тиску Е_а визначиться як площа епюри σ_а, тобто

і буде прикладена до стінки на відстані 1/3*h від її підошви.

З аналізу рівноваги призми обвалення нескладно встановити, що площина скільки-

вання АВ буде нахилена до вертикалі під кутом п/4 – ϕ/2 Звідси можна визначити ширину

призми обвалення по поверхні засипки

Облік навантаження на поверхні засипки.

При наявності на поверхні суцільний рівномірно розподіленого навантаження інтенсивність-

ність q (рис. 6.9, а) вираз (6.12) буде мати вигляд

Повторюючи ті ж міркування, одержимо

З наведених висловів можна отримати значення  і переконатися, що епюра активного тиску має виглядтрапеції. Точка програми одно- діючої a E перебуватиме в центрі ваги площі трапеції, і відстань від по- дошви стінки до напрямку дії цієї сили складе

Якщо на поверхні засипки в межах призми обвалення прикладена місцева смугова навантаження q шириною b, то для визначення додаткового впливу цього навантаження

на величину активного тиску використовується наступний прийом (рис. 6.9, б). Вважають, що

вплив навантаження на стінку передається під кутом до горизонталі

а додаткове активне тиск від неї становить

Епюра активного тиску для цього випадку показана на рис. 6.9, б. рівнодіюча

активного тиску a E знаходиться як площа повної епюри, а точка її застосування від-

повідають центру тяжкості епюри активного тиску.

Облік зчеплення грунту. Для зв'язного грунту, що володіє внутрішнім тертям і

зчепленням, умова граничної рівноваги

може бути представлено у вигляді

Тоді значення ординати активного тиску зв'язного грунту на глибині z можна

отримати у вигляді

Відомо, що зв'язний грунт має здатність тримати вертикальний укіс ви-

сотих h0, яка визначається за формулою

Вона може бути перетворена до виду

Звідси випливає, що в межах глибина 0 h від вільної поверхні засипки зв'я-

ний грунт не буде чинити тиску на стінку. Максимальна ордината епюри активного

тиску зв'язного грунту відповідно до (6.22) визначиться як

Характер епюри активного тиску наведено на рис. 6.9, ст. Можна помітити, що облік

зчеплення грунту призводить до зменшення активного тиску. значення результуючої

сили a E визначається як площа трикутної епюри a σ, має висоту 0 h - h і мак-

мально ординату max

a σ.

Облік нахилу, шорсткості задньої грані стінки і нахилу поверхні

засипки.

Цей випадок є загальним. Розглянемо граничне рівновагу призми обвалення

ОАВ згідно з розрахунковою схемою, представленою на рис. 6.9, а. Тут ε - кут нахилу задньої

грані стінки до вертикалі; α - кут нахилу поверхні засипки до горизонталі (знак плюс

відповідає висхідній, мінус - низхідній засипці); ω - кут відхилення равнодейст-

вующий a E від нормалі до стінки за рахунок тертя грунту об стінку (для стінок з підвищеною

шорсткістю приймається рівним φ; для дрібнозернистих водонасичених пісків і

при вібраційних навантаженнях ω = 0,54 φ, де

φ - розрахункове значення кута внутрішнього

тертя). стані діють наступні ре-

зультірующіе сили: власну вагу грун-

та g P, реактивний відсіч стінки a E, реак-

тивний відсіч масиву грунту R нижче по-

поверхні ковзання АВ, що відхиляється

від нормалі на кут φ.

Відзначимо, що значення

ня кута нахилу поверхні ковзання

θ до горизонталі поки що невідомо і

приймається довільно. визначивши з

геометричних міркувань величину g P

і, знаючи напрям інших зусиль,

можна, побудувавши трикутник сил, визначити величини a E і R для прийнятого значення θ

(рис. 6.10, б). тоді

Тепер необхідно знайти таке значення кута θ, при якому активну тиск буде

максимальним. Використовуючи правило екстремуму остаточно отримаємо

Формула (6.26) непридатна при крутих схилах (α> φ), які самі по собі неус-

тойчивости, і для стінок з дуже пологої задньої гранню (при ε> 65o).

У складніших випадках застосовуються і інші методи, зокрема графічний ме-

тод К. Кульман, що дозволяє вирішувати завдання при мимовільному контурі поверхні

грунту і будь-яких схемах завантаження. Цей метод докладно розглянуто в літературі, напри-

заходів, у підручниках Б. І. Далматово і П. Л. Іванова.

Визначення активного тиску при ламаній формі межі стінки і неоднорідний-

них грунтах засипки.

У цьому випадку стінка і грунти засипки розділяються по горизонталі на окремі уча-

стки, в межах яких кут нахилу стінки та фізико-механічні характеристики грун-

тов (γ, φ, c) постійні. При цьому слід враховувати, що нижче рівня підземних вод зна-

чення питомої ваги грунту приймається з урахуванням вісового дії води.

Побудова епюри активного тиску

виконується, починаючи з верхньої ділянки стінки,

причому для кожної ділянки використовується

відповідне з наведених вище рішень.

Вплив вищерозміщених грунтів засипки при

визначенні активного тиску в межах

кожної ділянки, розташованого нижче,

враховується як рівномірно розподілена на-

грузка q.

Приклад такої побудови зображений на

рис. 6.11, а. Рівнодіюча епюри активного

тиску a E на кожній ділянці визначається як

площа цієї епюри, а точка її застосування

відповідає центру ваги епюри.

Визначення пасивного тиску.

Як вказувалося вище, пасивне тиск виникає при переміщенні стінки в сто-

рону грунту засипки. Характерний приклад такого випадку показаний на рис. 6.12, а. Під дію-

Вієм активного тиску праворуч від стінки вона прагне переміститися вліво. Цьому соот-

повідають пасивне тиск грунту, розташованого ліворуч від стінки. При русі вер-

тікальной гладкою стінки на грунт головні напруги змінюються. Тепер уже x п σ = σ = σ 1

є максимальним, а zz σ = σ = γ ⋅ 3 при відсутності пригрузки на поверхні засипки

ліворуч - мінімальним головним напругою (рис. 6.12, б). Тоді, аналогічно (6.13) і (6.21),

умова граничної рівноваги набуде вигляду:

для сипучих грунтів

для зв'язних грунтів

Відповідно і значення ординати пасивного тиску на глибині z від поверх-

ності засипки при початку координат в точці 0 '(рис. 6.12, а) запишуться так:

для сипучих грунтів

для зв'язних грунтів

Зіставляючи ці вирази з формулами (6.14) і (6.22), легко переконатися, що при од-

ної і тій же глибині від поверхні засипки ордината епюри пасивного тиску сущест-

венно більше, ніж ордината епюри активного тиску. Можна також показати, що поверх-

ність ковзання призми випирання, що виходить з точки А ', нахилена до вертикалі під уг-

лом Це дозволяє визначити ширину призми випирання по поверхні засипки

як

Похибка визначення пасивного тиску в припущенні плоскої поверхні

ковзання зросте із збільшенням кута внутрішнього тертя грунту засипки φ. при

φ ≤ 10o ця похибка ще невелика. При великих значеннях φ для визначення пасив-

ного тиску слід використовувати суворі рішення теорії граничної рівноваги.

ВИСНОВОК

Механіка грунтів - наукова дисципліна, що вивчає напружено-деформований

стан грунтів, умови їх міцності, тиск на огорожі, стійкість грунтових

масивів та ін У механіці грунтів розглядається залежність механічних властивостей

грунтів від їх будови і фізичного стану, досліджуються загальна стисливість грунтів,

їх структурно-фазова деформованість, контактна опірність зрушення.

Даний навчальний посібник спрямований на формування у студентів знань і представ-

лений про сучасні тенденції розвитку дисципліни «Механіка грунтів» як інженерно-

будівельної науки, про методи та шляхи вдосконалення інженерно-будівельних Ізи-

скані, досліджень властивостей грунтів, опису взаємодії грунтових основ і

масивів з інженерними спорудами, проектування споруд у грунті з метою оп-

тімального використання несучої здатності грунту та забезпечення надійності будівель і

споруд на весь період їх експлуатації.

Важливе значення має вдосконалення методів розрахунку і проектування основа-

ний. У цьому зв'язку стає суттєвим облік нелінійних і реологічних властивостей ос-

нований. Нелінійність і реологія деформування, що передбачає залежність на-

напруженого стану від режиму і рівня навантаження з залученням методів оптимізації-

ционного проектування, дозволяють отримувати істотну економію матеріальних за-

витрат при влаштуванні основ.

Результати, отримані в механіці грунтів, використовуються при проектуванні осно-

ваний і фундаментів будівель, промислових і гідротехнічних споруд, у дорожньому

і аеродромному будівництві, пристрої підземних комунікацій, прокладання трубопроводів

дів, а також для прогнозування деформацій та стійкості укосів, підпірних стін та ін.

ГЛОСАРІЙ

Антропогенні освіти - тверді відходи виробничої та господарської

діяльності людини, в результаті якої відбулося докорінну зміну складу, струк-

Тури і текстури природного мінерального або органічного сировини.

Побутові відходи - тверді відходи, утворені в результаті побутової діяльності

людини.

Вологоємність грунту - (гігроскопічна, максимальна молекулярна) - спосіб-

ність грунтів вміщати в порах і утримувати на поверхні частинок та або інша кількість води.

Вологість грунту - вміст води в грунті. Розрізняють:

- Вагову вологість, яка виражається у відсотках від ваги абсолютно сухого грун-

та чи у відсотках від ваги сирого грунту;

- Об'ємну вологість - кількість води в грунті, виражене ставленням обсягу

води до об'єму грунту.

Водонасичення - це властивість дисперсних грунтів вбирати і утримувати в собі

вільну воду.

Водовіддача - здатність грунту, насиченого водою, віддавати її під дією си-

ли тяжкості.

Водопроникність - здатність грунту пропускати через себе деякий кіль-

ть води в одиницю часу.

Геологія - комплекс наук про склад, будову та історії розвитку земної кори і більше

глибоких сфер Землі, а також про розміщення у земній корі корисних копалин.

Геологія включає: стратиграфію, тектоніку, регіональну геологію, вулканології,

мінералогію, петрографії, літології, геохімію.

Горизонтальні переміщення - деформації, пов'язані з дією горизонтальних

навантажень на підставу (фундаменти розпірних систем, підпірні стіни і т. д.) або зі зна-

ве вертикальними переміщеннями поверхні при осіданні, просадках грунтів

від власної ваги і т. п.;

Грунт. Грунтами називають всі пухкі гірські породи кам'яної оболонки землі - не-

зв'язкові (сипучі) і зв'язкові (глинисті), міцність зв'язків яких у багато разів менше

міцності самих часток. Також грунт - збірна назва гірських порід (включаючи поч-

ви), що залягають переважно в зоні вивітрювання земної кори і є об'єктом

тому інженерно-будівельної діяльності людини.

Розрізняють:

- Скельні і напівскельні грунти - породи, що залягають у вигляді монолітного або

тріщинуватості масиву;

- Пухкі грунти - великоуламкові, піщані породи.

Грунт глинистий - зв'язний мінеральний грунт, що має числом пластичності Ip ≥ 1.

Грунт дисперсний - грунт, що складається з окремих мінеральних частинок (зерен) раз-

ного розміру, слабосвязанних один з одним; утворюється в результаті вивітрювання скаль-

них грунтів з подальшим транспортуванням продуктів вивітрювання водним або еоло-

вим шляхом і їх відкладення.

Грунт великоуламкових - незв'язних мінеральний грунт, в якому маса частинок

розміром більше 2 мм складає більше 50%.

Грунт мерзлий - грунт, що має негативну або нульову температуру, що містить

жащій у своєму складі видимі крижані включення та (або) лід-цемент і характеризую-

щийся кріогенними структурними зв'язками.

Грунт багаторічномерзлі - (синонім - грунт вічній) - грунт, що знаходиться в

мерзлому стані постійно протягом трьох і більше років.

Грунт морозний - скельний грунт, що має негативну температуру і не містить

жащій у своєму складі лід і незамерзаючих воду.

98

Грунт напівскельних - грунт, що складається з одного або декількох мінералів,

мають жорсткі структурні зв'язки цементаціонной типу.

Умовна межа між скельними і напівскельних грунтів приймається за інш-

ності на одноосьовий стиск (Rc ≥ 5 МПа - скельні грунти, Rc <5 МПа - напівскельні

грунти).

Грунт просідаючих - грунт, який під дією зовнішнього навантаження і власне-

го ваги або тільки від власної ваги при замочуванні водою або іншою рідиною пре-

терпевает вертикальну деформацію (просідання) і має відносну деформацію про-

садки εsl ≥ 0,01.

Грунт пучиністий - дисперсний грунт, який при переході з талого в мерзле со-

стояння збільшується в обсязі внаслідок утворення кристалів льоду і має відноси-

тільну деформацію морозного пученія εfh ≥ 0,01.

Грунт сезонномерзлий - грунт, що знаходиться в мерзлому стані періодично в

протягом холодного сезону.

Грунт скельний - грунт, що складається з кристалітів одного або декількох мінера-

лов, мають жорсткі структурні зв'язки кристалізаційного типу.

Грунтові води - безнапірні води; при розтині свердловинами, колодязями їх уро-

вень встановлюється на тій глибині, на якій ці води розкриті. Грунтові води легко

доступні і широко використовуються, але через неглибокого залягання легко забруднюються.

Грунтові води - води першого від поверхні постійного водоносного горизонту,

залягають на витриманому водотривкому горизонті.

Зверху грунтові води зазвичай не перекриті водоупором і нерідко не заповнюють по-

доносний горизонт на повну потужність. Поверхня грунтових вод не відчуває до-

даткового тиску, крім атмосферного.

Грунти, змінені фізичним впливом - природні грунти, в яких тех-

ногенное вплив (ущільнення, заморожування, тепловий вплив і т. д.) змінює

будову і фазовий склад.

Грунти, змінені хіміко-фізичним впливом - природні грунти, в ко-

торих техногенний вплив змінює їх речовинний склад, структуру і текстуру.

Деформируемость - деформованість грунтів проявляється у зміні форми і об'єк-

ема при впливі зовнішніх зусиль, не призводять до руйнування. Залежить від виду грун-

та, його структури, пористості, складу, вологості.

Закон ламінарної фільтрації - закон ламінарної фільтрації Дарсі, можна

сформулювати наступним чином: швидкість фільтрації поровое води прямо пропор-

нальних градієнту гідравлічного напору.

Закон опору зрушенню - закон опору зрушенню можна сформулювати

наступним чином:

граничний опір грунтів зсуву є функція першого ступеня нормального

напруги.

Закон ущільнення грунту - закон ущільнення грунту можна сформулювати сле-

таким чином:

зміна коефіцієнта пористості прямо пропорційно зміні тиску.

Засоленість грунту - засоленість (ступінь засоленості) - вміст легко-і

среднерастворімих солей у відсотках від маси абсолютно сухого грунту. До легкорастворі-

мим солям відносяться: хлориди NaCl, СaCl2, KCl, МgCl2; бікарбонати NaHCO3, Na2CO3,

Са (НСО3) 2, Mg (НСО3) 2; карбонат натрію Na2CO3, сульфати магнію та натрію MgSO4, Na2SO4.

До среднерастворімим солям відносяться гіпс CaSO4 · 2H2O і ангідрит CaSO4.

Засолені мерзлі грунти - грунти, в яких кількість солей перевищує данні значення:

- Для тонких і пилуватих пісків - 0,05%;

99

- Для дрібних, середніх і великих пісків - 0,1%;

- Для супісків - 0,15%;

- Для суглинків - 0,20%;

- Для глин - 0,25%.

Дзеркало грунтових вод - поверхню грунтових вод, що служить розділом зони на-

сищенія і зони аерації. Дзеркало грунтових вод:

- Зображується за допомогою карти гідроізогіпс;

- Піддана добовим, сезонним і річним коливань;

- Супроводжується капілярної каймою.

Золошлаки - продукти комплексного термічного перетворення гірських порід і

спалювання твердого палива.

Золи - продукт спалювання твердого палива.

Індекс попереднього зволоження - умовна величина відносна, характе-

різующая водонасиченому грунту попередніми опадами.

Капілярність - наявність в грунті дрібних пір різного перерізу, форми і орієнтації

ції в просторі, що сприяють підняттю по них деякої кількості води з по-

доносного шару в вищерозміщені шари.

Консистенція - ступінь рухливості частинок грунту, обумовлена ​​різним со-

триманням у ньому води. Характеризує глинисті грунти і буває твердої, пластичної або

текучою.

Кора вивітрювання - рихлий поверхневий шар гірських порід, що утворився в

результаті вивітрювання. До складу кори вивітрювання входять також знаходяться в цьому

шарі вода, повітря та живі організми. Зазвичай кора вивітрювання має глинистий склад.

Потужність кори вивітрювання залежить від кліматичних умов і від тривалості

процесу вивітрювання, є місця, де кора вивітрювання відсутня. У верхній частині ко-

ра вивітрювання зазвичай переходить в грунт. З давньої корою вивітрювання пов'язані місце-

народження руд нікелю, заліза, хрому, алюмінію, фосфору, рідкісних елементів, золота та ін

Коефіцієнт Пуассона - коефіцієнт Пуассона (бічного розширення грунту),

одна з фізичних характеристик матеріалу пружного тіла, що дорівнює відношенню абсолютних

значень відносної поперечної деформації елемента тіла εx до його відносної про-

дольной деформації εz, взяте із зворотним знаком, у випадку, якщо діють тільки верти-

локальні напруги σz.

Коефіцієнт відтавання мерзлого грунту - величина, що характеризує осідання

грунту, обумовлене зменшенням об'єму при протаіванія.

Коефіцієнт стисливості відталого грунту - відносна деформація грунту

під навантаженням.

Криогенне будова грунтів - будова мерзлих грунтів, обумовлене простору

тиментом поширенням в них льоду.

Механіка грунтів - розділ механіки сипучих середовищ, що вивчає напружено-

деформовані стани, умови міцності і стійкості, а також зміни властивостей

грунтів під впливом зовнішніх (механічних) впливів.

Механічні властивості грунтів - механічними називаються ті властивості грунтів,

які характеризують їх поведінку під навантаженням.

Міграція вологи - переміщення плівковою і капілярної води з талої частини грунту

в промерзають, що супроводжується зневодненням грунту, його агрегацією і усадкою ні-

ж межі промерзання.

Модуль деформації грунту - модуль деформації грунту одна з величин характери-

зующіх стисливість грунту враховує як пружні, так і залишкові деформації грунту.

Набухання - здатність грунтів, що містять глинисті частинки, збільшуватися в

обсязі при зволоженні.

100

Найменша вологоємність грунту - кількість вологи, міцно утримується в

грунті після повного вільного стікання гравітаційної води.

Намивні грунти - техногенні грунти, переміщення та укладання яких здійснюва-

ляется за допомогою засобів гідромеханізації.

Насипні грунти - техногенні грунти, переміщення та укладання яких здійснюва-

ляють з використанням транспортних засобів, вибуху.

Опади - деформації, що відбуваються в результаті ущільнення грунту під воздействи-

ем зовнішніх навантажень і в окремих випадках власної ваги грунту, не супроводжують-

ся корінною зміною його структури;

Осідання - деформації земної поверхні, що викликаються розробкою корисних ис-

копалин, зміною гідрогеологічних умов, зниженням рівня підземних вод,

карстово-суфозійними процесами і т. п.;

Підстава - область грунту, що сприймає тиск від споруди.

Укіс - укосом називається штучно створена поверхню, що обмежує

природний грунтовий масив, виїмку чи насип. Укоси утворюються при зведенні раз-

особистого роду насипів (дорожнє полотно, дамби, земляні греблі і. т. д.), виїмок (кот-

лову, траншеї, канали, кар'єри тощо) або при перепрофілюванні територій.

Охолоджений грунт - грунт, що має негативну температуру і містить

незамерзаючих воду.

Пісок - незв'язних мінеральний грунт, в якому маса частинок розміром менше 2 мм

становить більше 50% (Ip = 0).

Пластічномерзлий грунт - дисперсний грунт, зцементований льодом, але обла-

дає в'язкими властивостями і сжимаемостью під навантаженням.

Пластичність - здатність грунту змінювати форму без порушення суцільності під

впливом зовнішніх зусиль і зберігати додану форму після усунення впливу.

Пластичність грунтів змінюється в залежності від кількості і якості що знаходиться в

грунті води.

Щільність - відношення маси твердих частинок грунту до їх обсягу. Ця характеристика

залежить тільки від щільності що складають грунт мінералів. Крім того, розрізняють ще не-

скільки подібних характеристик, що враховують вміст у грунті води, газів і т. д.

(Об'ємна маса скелета грунту, об'ємна маса абсолютно сухого грунту, об'ємна маса

вологою породи).

Підйоми і опади - деформації, пов'язані зі зміною обсягу деяких грунтів

при зміні їх вологості або дії хімічних речовин (набухання і усадка) і

при замерзанні води і відтаванні льоду в порах грунту (морозний пучение і відтавання

грунту);

Повна вологоємність грунту - кількість вологи, яка може бути вміщено грун-

тому за умови повного заповнення вологою всіх пір.

Пористість - сумарний обсяг усіх пір в одиниці об'єму грунту, незалежно від їх

величини, заповнення та характеру взаємозв'язку. Коефіцієнт пористості дорівнює відношенню

обсягу порожнеч до обсягу твердої фази грунту, вираженого в частках одиниці.

Природні переміщені освіти - природні грунти, переміщені з місць

їх природного залягання, піддані частково виробничої переробки в про-

процесі їх переміщення.

Провали - деформації земної поверхні з порушенням суцільності грунтів, обра-

зующие внаслідок обвалення товщі грунтів над карстовими порожнинами, гірськими Вира-

лення або зонами суфозійного виносу грунту.

Промислові відходи - тверді відходи виробництва, отримані в результаті

хімічних та термічних перетворень матеріалів природного походження.

Осідання - деформації, що відбуваються в результаті ущільнення і, як правило, ко-

програвання зміни структури грунту під впливом як зовнішніх навантажень і власне-

101

го ваги грунту, так і додаткових факторів, таких, наприклад, як замочування осідаючих-

ного грунту, відтавання льодових прошарків у замерзлому грунті і т. п.;

Міцність - ступінь опору грунту руйнівній дії на нього зовніш-

них сил.

Пучинистість грунту - здатність грунту деформуватися при промерзанні, уве-

лічівая свій обсяг в результаті льдовиделенія та міграції вологи.

Размокаемость - здатність грунту при зануренні в спокійну воду втрачати зв'я-

ність і перетворюватися на пухку масу з повною або частковою втратою несучої здатності

сти.

Размягчаемость - зменшення міцності грунту під впливом зволоження. Характе-

ризуется коефіцієнтом размягчаемості, який дорівнює відношенню міцності водонаси-

щенного грунту до міцності сухого грунту.

Розчинність - розчинність грунтів у воді залежить як від хімічного складу

грунту, так і від складу води.

Релаксація - релаксацією напружень називається явище зменшення напруг

(Розслаблення напруг) при сталості загальної деформації.

Реологія - наука, що вивчає питання перебігу матеріалів.

Зрушення - процес зміни розташування частинок грунту під дією зовнішніх сил.

Стисливість грунтів - стисливість грунтів обумовлюється зміною їх поріс-

тости внаслідок перепакування часток, повзучістю водних оболонок, витісненням води з

пір грунту. Стиснення повністю водонасичених грунтів можливе лише за умови ви-

тиснення води з пор грунту.

Схил - схилом називається укіс, освічений природним шляхом і обмежую-

щий масив грунту природного складання.

Ступінь водонасичення - ступенем водонасичення або ступенем вологості називаються

вають відношення об'єму води до об'єму пор.

Структурно нестійкі грунти - структурно нестійкими називають такі

грунти, які мають здатність змінювати свої структурні властивості під впливом

зовнішніх впливів з розвитком значних осад, що протікають, як правило, з біль-

шой швидкістю.

Техногенні грунти - природні грунти, змінені і переміщені в резуль-

таті виробничої та господарської діяльності людини, і антропогенні утворення

ня.

Усадка - процес зниження обсягу глинистих грунтів при висиханні.

Фундамент - підземна частина споруди, призначена для передачі навантаження від

споруди грунту.

Шлаки - продукти хімічних та термічних перетворень гірських порід, обра-

зующие при спалюванні.

Шлами - високодисперсні матеріали, які утворюються в гірничо-збагачувальному, хи-

номічному і деяких інших видах виробництва.