18.Фольклор (думи і пісні) періоду Гетьманщини.

Фолькло́р (англ. folklore), або Усна народна творчість — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.Фольклор — створені народом та існуючі в народних масах словесність (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець.Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.

19.Світська література України в др. Пол. 17-18 ст. Козацькі літописи.

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної.Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII — початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році.У 1765 році Петро Симоновський скомпонував «Краткое описание о козацьком народЂ» з описом подій від найдавніших часів до 1751 року.У 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне» з описом подій в Україні у XIV — XVI столітті.Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори — Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.

21.Розвиток монументального живопису в Україні в др. пол. 17 -18 ст.

З II пол. XVII ст. в українському мистецтві посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєвостверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю барокко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам»ятки українського барокко створювались на грунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність. На селі і значною мірою в містах як будівельний матеріал використовувалось переважно дерево. На грунті традицій дерев»яного будівництва виробився особливий тип храмів-монументів. Вони хрещаті у плані, мають центричну композицію мас і кристалоподібні об»єми. Їх особливістю є відсутність скільки-небудь чітко визначеного головного фасаду. Але у містах частіше будівлі споруджували з цегли й каменю – гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, споруди монастирів, церков. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивались, то міста Лівобережжя і Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин та ін., інтенсивно розбудовувались. Російський зодчий Йосип Старцев Збудував кам»яні собори Микільського (1690-1696) і Братського (1690-1693) монастирів в Києві. За зразком Ніжинського собору (1668-1670) коштом гетьмана І.Самойловича за планом архітектора Йоганна Баптіста був споруджений Троїцький собор в Чернігові (1679-1695). Порівняно з Ніжинським, він стрункіший за пропорціями, динамічніший за грою мас, вертикальних і горизонтальних архітектурних ліній. Три яруси хорів у ньому своїми балюстрадами висувалися як балкони у внутрішній простір. Цей же архітектор з Мартином Томашевським спорудив Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684-1692), Покровський собор у Харкові (1689) та ін.

22.Розвиток архітектури України пол. 17-18 ст.

У XVIII ст. значний крок уперед зробила на Україні архітектура. Було збудовано, переважно з цегли й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних будівель – адміністративних, господарських, житлових та ін. Велику кількість чудових будівель було зведено наприкінці XVII – на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й коштом гетьмана І.Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братська церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін.У першій половині XVIII ст., переважно у стилі барокко, були споруджені визначні будови й архітектурні ансамблі. У 1731-1745 рр. під керівництвом архітектора Йоганна Готфріда Шеделя збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври. У 1747-1753 рр. за проектом архітектора В.Растреллі під керівництвом архітектора І.Мічуріна на київських горах була збудована Андріївська церква, а в 1752-1755 рр. - царський палац.Із 60 – 70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі приходить так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція будівель, світлі фарби.Велике значення для розвитку архітектури на Україні мала діяльність видатних російських архітекторів, що працювали на Україні, - В.Ростреллі, А.Квасова, П.Неєлова та ряду ін. Найвидатнішими українськими архітекторами XVIII ст., які працювали в тісній співдружності з архітекторами російськими, були С.Ковнір (1695-1786) та І.Григорович-Барський (1713-1785). Кріпак Києво-Печерської лаври, С.Ковнір навчився будівельної справи і створив оригінальні архітектурні споруди, які виділяються мальовничістю і багатством ліпного оздоблення стін і фронтонів. Це так званий Ковнірівський корпус і дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Кловський палац, над яким Ковнір працював разом з П.І.Неєловим, і дзвіниця Києво-Братського монастиря, дзвіниця і церква у Василькові. на Україні в XVI-XVII ст. достатньо розвивалося образотворче мистецтво та архітектура. Вони мали свої особливості, пов.язані з особливими історичними умовами, з розвитком західноєвропейської та російської культури. Та не дивлячись ні на що, українське мистецтво та архітектура були своєрідними, зберігаючи місцеву самобутню народну основу.

23.Українське бароко, його етапи та особливості.

На західні землі України бароко прийшло рано — в перші роки 17ст. Католицька громада Львова вже у 1644 р. мала дивний зразок італійського бароко — Стрітенський костел босих кармелітів (збережений). Архітектор Джованні Баттіста Джизлєні майже точно скопіював храм Карло Мадерно у Римі, побудований там у 1603 р. Зберігся й Петропавлівський костел і монастир у Луцьку, побудований архітектором з Венеції Джакомо Бріано у 1606—1610 рр. Не вщухає захоплення й від костелу Св. Трійці в містечку Олика, побудований Радзивіллами, де працювали Б. Моллі та Я. Маліверна ще в 1635—1640 рр. (збіднілий, пошарпаний, але збережений).. Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Кам'янці-Подільському,Назвемо лише три па'мятки неперевершеного світського бароко — палац у Підгірцях з бароковим італійського типу парком (1640 рр — реставрується) та палац у селі Оброшино. Останній й понині дивує збереженою скульптурою брами, скульптурою Атласу на службовому приміщенні та бароковим садовим фасадом палацу. Перебудова парадного фасаду в стилі модерн лише підкреслила красу барокових залишків брами, огорожі та сходинок.Дивний бароковий палац Сангушків в Ізяславі — суцільна руїна (архітектор Паоло Фонтана 1750 рр).У 18 ст. в Україні, переважно в Києві, Переяславі та Львові, в стилі українського бароко були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплексиВ українському живописі стиль бароко позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображаються в дорогій одежі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи Рутковича в церкві Скваряви та Кондзелевича в Богородчанах). В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет воєначальника Григорія Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві, в золототк.Бароко яскраво відбилося в різьбі дерев'яних іконостасів середини 18 ст., які являли собою величні декоративні композиції, що ніби золототканими завісами закривали вівтар (іконостас Покровської церкви в селі Великі Сорочинці Полт. обл., 1732, та ін.), а також у ювелірних виробах (келихи, блюда, оправи євангелій тощо) і в книжковій графіці, гравюрах.

26.Розвиток музики в Україні др. пол. 17 -18 ст.

Розвиток Музики на Україні у XVII-XVIIIДуже важливу роль відіграли братські школи й колегіуми у роз¬витку музичної культури. Тут треба відзначити передусім таку деталь. Керівництво братств розуміло, що боротьба проти покатоли¬чення повинна вестися у різних формах. Завоювати симпатії мас можна і через красивий, багатоголосний спів.Співи були органічною і невід'ємною складовою частиною вихо¬вання дітей у школах. Навчали хоровому (нотному) співу, музич¬ній грамоті. У вищих школах учні проходили хорову практику, осно¬ви композиції тощо. Добре поставлене музичне виховання у брат¬ських школах першої половини XVII століття сприяло дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва.

27.Г.Скоровода видатний діяч української науки.

Григорій Сковорода (1722—1794) — видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва. Син бідного козака із с. Чорнухи на Полтавщині, здобув освіту у Київській академії, продовжував навчання за кордоном — у Відні, Мюнхені та Бреславі. Після повернення (1753) викладав у Переяславському, а потім Харківському колегіумі. Через переслідування за демократизм і наукову самостійність у викладанні припинив педагогічну діяльність і з 1769 р. до смерті залишався мандрівним учителем.Свої педагогічні погляди виклав у діалогах, віршах, байках, притчах, листах Головним педагогічним принципом вважав виховання природних здібностей людини. Висміював дворянсько-аристократичне виховання, протиставляючи йому позитивний ідеал виховання, Провідне значення надавав розумовій освіті, яка допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя. Обстоював рідну мову у школах, шанував інші мови, радив вивчати граматику, літературу, математику, фізику, механіку, філософію, медицину, юриспруденцію, географію, іноземні мови, хімію, логіку, астрономію, землеробство, мораль. Пропонував використання різноманітних методів навчання (бесіди, роз´яснення, поради, приклади, радив виховувати переконанням, привчанням до критичного аналізу своїх вчинків, дотримуванням режиму тощо). Підкреслював, що людину характеризують її моральні якості: любов до вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності та ін. Їй багато дається, але й багато від неї вимагається. Перед народом її совість повинна бути, «як чистий кришталь

Дмитро́ Григо́рович Леви́цький (близько 1735, можливо Київ — 4 квітня (16 квітня) 1822, Петербург) — російський і український живописець-портретист. Від 1770 року академік Петербурзької академії мистецтв.Син відомого маляра і гравера Григорія Левицького-Носа. Ще як студент Київської академії, молодий Дмитро запопадливо малював, не раз допомагаючи батькові при його графічних працях для лаврських видань.1752-1755 рр.- навчання у приїхавшого до Києва художника Антропова Олексія Петровича.У 1758 р. дістався до Петербурга, де продовжив навчатися в майстерні Антропова, а відтак у робітнях Карла Легрена й Джузеппе Валеріані (1708 ? - 1761).1762 рік - участь в декативних роботах з приводу коронації нової імператриці Катерини ІІ в місті Москва як помічник Антропова.1770 рік - перша участь в виставці Академії вільних мистецтв в Петербурзі Уже 1763 року Левицький був модним портретистом аристократичних сфер Петербурга, дарма що тоді ж у столиці працювала ціла низка європейських знаменитостей. У Женевському музеї зберігається мальований Левицьким портрет Дідро — єдиний із портретів, що його великий французький енциклопедист визнав добрим. У цілому Левицький спортретував ледве не всіх помітніших представників свого часу.Володи́мир Лýкич Боровикóвський (*4 серпня 1757, Миргород — †18 квітня 1825) — український та російський художник-живописець, іконописець та портретист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1795).Володимир Лукич Боровиковський народився 4 серпня 1757 в Миргороді у сім'ї козака Луки Івановича Боровиковського (Боровика). Спеціальності, як і брати Василь, Іван, Петро і Дем'ян, вивчився у батька — іконописця.У рідному Миргороді В.Боровиковський жив і працював понад 30 років, з 1774 року служив у Миргородському козачому полку — за полковою ієрархією був значковим товаришем.Переїхавши до Петербурга (кінець 1780-х pp.), очевидно, працював під керівництвом Д.Г. Левицького.З 1795 року — академік, з 1802 — радник Академії мистецтв.Рання творчість Боровиковський зв'язана з традиціями українського живопису 18 століття (релігійні картини в Київському музеї українського мистецтва, портрет полковника П. Я. Руденка у Дніпропетровському художньому музеї та ін.).Великим успіхом користувались його мініатюри й портретиУ великих парадних портретах А. Б. Куракіна і Павла І поєднується живописна майстерність а яскравою та переконливою характеристикою особи. Катерину II (1795, Рос. музей в Ленінграді) Боровиковський намалював звичайною старою жінкою в хатньому одязі на прогулянці в парку.Боровиковський нерідко звертається до образів простих людей —18 ст.).В останній період творчості під впливом патріотичного піднесення, викликаного Вітчизняною війною 1812, В. До золотого мистецького фонду належать ікони роботи Боровиковського для головного іконостасу Казанського собору, Троїцького собору Олександро–Невської Лаври в Петербурзі, Покровської церкви на Чернігівщині тощо.Загалом Володимир Боровиковський створив близько 200 портретів своїх сучасників, написав чимало ікон. Його твори зберігаються в багатьох музеях Росії та України.Лосе́нко Анто́н Па́влович (* 30 липня (10 серпня) 1737 — 23 листопада (4 грудня) 1773) — український живописець і портретист.Народився у місті Глухові на Чернігівщині. В семирічному віці був вивезений до Петербурга у придвірний хор. 3 1753 вчився живопису в І. Аргунова, з 1759 — у Петербурзькій академії мистецтв (професор Ротарі), а згодом продовжив навчання в Парижі (1760—1765) і Римі (1765—1769). Після повернення Лосенко був обраний професором, академіком (з 1770) і директором Академії Мистецтв (з 1772). Лосенко був видатним педагогом.

30.Іконописання в Україні в др. пол. 17 – 18 ст. Конзилевич, Казанович.

ІКОНОПИС В українському іконописі кін. 17 - 18 ст. з'являються зображення донаторів, історичних осіб, простих українців в традиційному вбранні. Особливо багато таких зображень в "Козацьких Покровах". Зображення Святих в барокових українськиї іконах мають портретні риси, намальоване розкішне вбрання відтворюють святкові костюми козацької старшини, заможніх городян.Йов Кондзеле́вич (*1667, Жовква — †1740) — український ієромонах, іконописець.Народився у 1667 р. в м. Жовкві, а помер близько 1740 р. В молоді літа Кондзелевич переїхав на Волинь, до самої смерті жив у Луцьку (де він, можливо, викладав у братській школі), а головним чином — у Білостоцькому монастирі, який засновано у 1636 р. луцьким земельним писарем Семеном Гуревичем Воютинським. До XVIII ст. цей монастир вважався оплотом православ'я і був єпископською резиденцією. При монастирі існувало училище для дітей. І все ж, основним його заняттям Кондзелевича був іконопис, хоча є намагання приписати йому ряд портретів.У 1695 р. Кондзелевич виконує кіот для Загоровського монастиря із зображеннями «Іоакима та Анни», «Трійці», «Хрещення», «Мучениці Варвари», «Архідиякона Стефана».В 1698—1705 рр. він на чолі групи іконописців працював над іконостасом для Скита Манявського. У цьому іконостасі, відомому тепер під назвою богородчанського, згідно з підписами та манерою письма, Кондзелевичу належать великі намісні образи «Успіння» та «Вознесіння», архангелів Михаїла та Гавриїла на дияконських дверях, «Тайної вечері», «Розп'яття», «Христа і Никодима», «Христа з самаритянкою». Намісні образи Христа й Богородиці Кондзелевич підправляв.У 1722 р. художник брав участь у роботі над іконостасом для Загоровського монастиря, де його пензлю, на думку Бориса Возницького, належить дияконські двері, ікони «Різдво Богородиці», «Введення Христа» та «Нерукотворний спас».У 1737 р. майстер створив свою останню роботу «Розп'яття» для Луцького монастиря.Казанович Павло — іконописець 18 ст., ієромонах.Працював у малярні Києво-Межигірського монастиря.Брав участь у розписах церкви Білий Спас у Межигір'ї, які позначені виразним малюнком, високою майстерністю жанрової розробки сюжетів, драматизмом.У 1747 Казановича призначили керівником малярських робіт у Троїцько-Сергієвій лаврі. Тут він викладав у іконописній майстерні.