Рівні шуму

Децибели

Характер звуків

140 130 120 110 100 90 80 70 60 50 40 20 10 О

Верхній поріг слухового відчуття

Зліт реактивного літака

Політ реактивного літака на висоті менше 100 м

Концерт рок-групи

Пневматичне свердло

Шум дорожнього руху

Поїзд, що рухається

Пилосос

Шум натовпу

Голосна розмова

Звичайна розмова

Фон у бібліотеці

Природний фон

Нижній поріг слухового відчуття

До антропогенних слухових факторів належить і музика. її вплив на психіку людини неоднозначний. Одна музика зас­покоює, інша — збуджує, а є й така, що роздратовує. На деяких концертах рок-музикантів інтенсивність шуму сягає рівнів, що можуть відчутно зашкодити як фізичному, так і психічному здоров'ю людини.

Протилежною шумові є абсолютна тиша. Із цим фактором людина може зустрітися переважно в експериментальних умо­вах, але вона зустрічається з відносною тишею, що більш-менш наближається до абсолютної. І ця тиша, як встановили дослід­ники, має більший негативний вплив на психіку людини, ніж шум. Вона може викликати почуття страху, самотності, що в побуті називається "гробова тиша", вона також знижує працез­датність і розсіює увагу. Адже для людини характерно перебу­вати у світі звуків, навіть в утробі матері дитина чує різні звуки й людські голоси. Отже, тиша є нетиповим фактором середови­ща і має досить негативний вплив на людську психіку.

Нюховий фактор. Останнім часом цей фактор середовища почали досить активно використовувати для впливу на психо-

фізіологічний стан людини. Існує цілий напрямок у лікуванні та поліпшенні психічного стану — ароматерапія. Однак існу­ють також запахи, що діють вкрай несприятливо на психіку й загальний стан здоров'я. Це, здебільшого, антропогенні фак­тори.

Вібраційний фактор. З вібраційним фактором людина має справу не тільки під час поїздок у транспорті чи під час робо­ти зі спеціальною технікою, наприклад, відбійного молотка, а й у власній домівці, особливо якщо вона мешкає в багатоповерхо­вому будинку. Різноманітні технічні пристрої й транспорт мо­жуть призводити до вібрації в житлових приміщеннях і при­міщеннях загального користування. Зазначимо, що навіть невелика вібрація у житловому приміщенні сприймається лю­диною як фактор сторонній і зайвий, що негативно впливає не так на фізіологію, як на психіку людини, викликаючи тривогу та роздратування.

Поряд із зазначеними факторами середовища, які мають значний вплив на психіку людини, існують інші, менш поши­рені у повсякденному житті або менш досліджені наукою. Се­ред них — штучне магнітне, електричне та електромагнітне поля, радіоактивне випромінювання тощо.

Особливості індивідуального сприймання негативних фак­торів середовища. Дослідження з екологічної психології та психології сприймання засвідчують, що рівень негативної дії навколишнього середовища на людину значною мірою зале­жить від її індивідуальної реакції на фактори цього середови­ща. Наприклад, індивідуальна реакція на тісноту в міському транспорті у пасажирів досить різноманітна — "один засмуче­ний, другий стоїчно сприймає долю оселедця у бочці й навіть намагається жартувати, третій використовує ситуацію для зна­йомства чи для створення гербарію людської ботаніки", четвер­тий відмежовується від усього за допомогою плеєра чи газети, а п'ятий — просто спить [28].

Залежно від того як люди сприймають стресову ситуацію, М. Черноушек пропонує поділяти їх на "бігових коней" та "че­репах".

"Бігові коні" з будь-якої ситуації виходять з активом, а не з пасивом. Вони не сприймають ситуацію трагічно, мають більшу схильність до ризику і віддають перевагу новому.

64

65

"Черепахи" беруть усе близько до серця і тому більше страждають від стресу. Для них властиво відкладати важливі рішення в надії уникнути стресу. Вони не розуміють, що тим самим провокують стрес. Почуття гумору в них розвинено сла­бо, вони легко піддаються снодійному впливу телебачення. Вони багато сплять та вживають багато ліків [28].

Безумовно, така класифікація не є суворо науковою, але вона відповідає певним спостереженням.

По-різному реагують на стресові ситуації, що викликані факторами, характерними для великих міст, сільські й міські жителі. Так, жителі великих міст навчилися ігнорувати шум, бруд, натовп. Сільські жителі сприймають таку ситуацію як дуже неприємну.

Однак адаптацію до негативних факторів середовища не зав­жди слід розглядати як позитивну. Адже у людей звиклих до забрудненого, зруйнованого середовища, не виникає бажання щось змінювати на краще в цьому середовищі. Отже, адаптація до негативних факторів вважається абсолютно доцільною лише тоді, коли людина не може вплинути на ці фактори.

Вплив екологічного чинника на етнопсихологію українців

Існує таке поняття, як середовище проживання етносу. Під ним розуміють ландшафт і клімат, особливості ґрунтів і розмі­ри території, картину зоряного неба й корисні копалини, фло­ру, фауну, водойми та інші елементи, що створюють неповторну своєрідність цього середовища, яке впливає на особливості взає­модії етносу з природою. А це, своєю чергою, пояснює екологіч­ну зумовленість асоціацій, пізнавальних процесів, комунікації, стереотипи поведінки, різноманітні форми суспільної свідо­мості тощо.

Як вважають деякі дослідники, менталітет — "це певна інтегральна характеристика людей, які живуть у конкретній культурі, що дає змогу описати своєрідність бачення цими людьми навколишнього світу і пояснити специфіку їх реагу­вання на нього" [5; 14; 18]. Можна погодитися з думкою О. Ки-ричука, що "менталітет — складна ієрархічна система, яка

66

визначає спрямованість людини, окремих соціальних груп, нації в соціумі, їхні цілі та мотиви життєдіяльності".

Український менталітет — це результат відображення спе­цифіки взаємодії українців з природними та геокліматичними умовами існування і співіснування, що склалися історично [13].

Причому вважається, що вплив природних умов на українсь­кий менталітет особливо відчутний.

Дію екологічного чинника на психологічну діяльність ук­раїнського етносу досліджують вітчизняні науковці М. Гримич, О. Киричук, О. Кульчицький, В. Павленко, І. Рибчин, В. Скре-бець, С. Таглін. Так, зв'язкові ландшафту з особливостями ет­нопсихології українців присвятив свою працю І. Рибчин, де він послідовно аналізує вплив основних зон України (степового, лісостепового та гористого ландшафту) на особливості емоцій­ної сфери та мотиваційних установок корінного населення Ук­раїни [21]. А, скажімо, О. Кульчицький виокремлює географіч­ний аспект як один із чинників, що впливають на психологію українців. Свою ідею про переважання в українців установок на рефлексію (самозаглиблення й самопізнання), а не на актив­ну предметну діяльність автор аргументує, залучаючи як дока­зи суто екологічні особливості України [14].

Значний вплив геопсихічних чинників відзначає також О. Ки­ричук: "Низинна степова смуга лісостепу; височинна смуга лісостепу від Поділля, Волині і до Покуття, до Бессарабії та ви­сочин Придніпров'я; смуга лісистих північних і північно-захід­них низин; гірська смуга Карпат. Загалом ми маємо "психіку верховинця", "людини лісу", "сина степу" та ін." [13].

В. Хрущ і О. Хрущ, які вивчали особливості психологічного складу різних етнічних груп Прикарпаття, відзначають у них непоборний потяг до свободи, нетерпимість до будь-яких форм примусу й тоталітаризму. Важливими ознаками психології й рисами характеру гірських жителів є сміливість і волелюбність, почуття власної гідності, хоробрість і наполегливість. Закріп­ленню цих рис у поколіннях сприяли спосіб життя горян, при­родне середовище їх проживання, народна педагогіка.

"З давніх-давен, — пише О. Хрущ, — на високогір'ї розсе­лилися люди сміливі, сильні й вільні. Боротьба з силами при­роди, специфічна система виховання, що ґрунтується на засадах етнопедагогіки, трудових традицій і народних звичаїв, — усе Це формувало почуття незалежності людської гідності" [17].

67

Можна дійти висновку, що такі особливості сприйняття сві­ту й свого становища в ньому притаманні саме менталітетові

горян.

Дещо інші особливості помічає О. Кульчицький у менталі­теті жителів степових районів України, пояснюючи їх геогра­фічними чинниками. Він вважає, що "життя серед неосяжних степових просторів не пробуджує активності, навпаки, — про­буджує почуття безмежного, недосяжного, неозорого і абсолют­ного", сприяє скоріше філософським роздумам, аніж активним діям. У цьому ж напрямку, за О. Кульчицьким, діє й такий унікальний екологічний елемент, що підкреслює своєрідність України, як особливість її ґрунтів. Відомі всьому світові над­звичайно родючі українські землі — чорноземи — забезпечу­вали селян усім необхідним, тому їм не треба було докладати неминучих в інших куточках землі зусиль; це, мовляв, не спри­яло виникненню у них додаткових стимулів до активності, за­лишаючи пріоритет за рефлексією.

Зовсім інших висновків щодо впливу благодатних українсь­ких чорноземів на етнопсихологічні особливості українців до­ходить сучасна дослідниця М. Гримич [5]. Наявність багатих ґрунтів, вважає вона, спричинювалася до того, що врожай сприй­мався в народі як величина, що залежить, переважно, від метеоро­логічних чинників, які, своєю чергою, на думку селян, залежали від волі Всевишнього, а також могли змінюватися від бажання й волі їх самих. Інакше кажучи, особливість українських ґрунтів сприяла розвиткові магічного мислення у корінного населення України, переважанню його над радикальним мис­ленням. Гіперрозвиненість магічного мислення відображається в особливостях української народної медицини, у багатьох ка­лендарних і родинних святах, навіть у мотивах народних пісень. Так, в українських піснях часто зустрічається мотив "чарування", приворожування, чаклування. М. Гримич зазна­чає, що переважання магічного мислення позначилося також на психології народу, внаслідок чого розвинулися такі його риси, як обережність, передбачливість, зволікання з прийнят­тям рішень і реалізацією задуманого, позаяк українці зважали на можливі магічні впливи, хотіли їх урахувати і, якщо це можливо, відвернути. Безумовно, магічне мислення присутнє у житті й народному побуті. Хоча воно помітно нівелюється

68

християнством українців, адже християнство І магія несумісні. Магія — це пріоритет язичництва.

Крім того, явища навколишнього середовища сприймають­ся й усвідомлюються українцями за допомогою певних "посе­редників", якими нерідко є сонце, земля, дощ, дерева, рослини, вода, річка, ставок, тварини тощо. Український фольклор має багато усталених тваринних і рослинних образів, які символі­зують певні людські якості: барвінок — символ молодості, явір — символ краси й кохання та ін. Природа, як зазначає В. Скребець, впливає на формування української ментальності через такі символи своєрідно й дієво. Крім того, оскільки при­рода відчутно впливає на український менталітет, то основними природно зумовленими характеристиками українців стали: господарський індивідуалізм, загострене почуття власності, ін­троверсія (спрямованість психічної діяльності всередину), праг­нення прикрасити й урізноманітнити подвір'я, працьовитість, доброзичливість, чуйність, м'якість, розвинена уява, сентимен­тальність [25].

Завдяки квітучій українській природі національна душа пе­ребуває в чуттєвій площині настрою в ліричній пісні. Поетич­ний пісенний ліризм в українському народі живе споконвіку, знов і знов народжується, розквітає або ж сумує, плаче, страж­дає. Дослідники рис національного характеру відзначають в українцях надійність і спокійну зосередженість, спостережли­вість. Однак сила емоційного мрійництва може знижувати в українському характері роль раціонально-вольового компонен­ту, що створює передумови для нерішучості, труднощів з ви­бором, невизначеності. У геопсихічному контексті чуттєвого сприйняття м'якості лісостепу й широких полів проявляється споглядальність українців [13].

Упродовж усієї своєї історії український народ прагнув жити в злагоді з природою. В Україні здавна розуміли, що людина — невіддільна частина природи, тому між природними умовами та народною психікою встановився тісний зв'язок. Природні умо­ви й ресурси зумовлюють не лише характер матеріального ви­робництва, а й духовну активність світогляду. В українському Менталітеті віками складався архетип ставлення до природи як до батьківського, рідного, найціннішого, що випливає з винятко­вої важливості всього природного в житті взагалі. Це спонука-

69

ло як до діалогу з природою, так і до звертання до її мудрості в практичних справах, пізнанні, творчості.

Екологічна свідомість наших предків в українському народ­ному епосі набуває характеру натурналізації, тобто схильності до зіставляння, порівняння, ідентифікації соціального та духов­ного життя з явищами природи. Завдяки натурналізації осо­бистість і її якості належать до певного класу природних явищ або природних об'єктів. Наприклад, молоду гарну дівчину ук­раїнці називали "червона калина"; доброзичливу людину — "ясне сонечко"; широко відоме побажання — "будь здоровий, як вода, і високий, як верба"; молодий здоровий парубок асо­ціювався з міцним дубком, а самотня жінка — з вербою.

Психологічна природа натурналізації звичайної свідомості українців свідчить про її зв'язок з екологічною дійсністю, ся­гаючи своїм корінням в емоційно-пізнавальні знакові сторони ставлення людини до своїх природних витоків [25].

"Потяг до краси насичує усе життя українця. Крім царини музичної й поетичної творчості, видно це і в одягу, і в житлі, і в любові до природи... Багата поетична натура українця висло­вилася в незмірній кількості дум, побутових і ритуальних пі­сень, казок тощо" [25]. Схожі висловлювання можна знайти у працях багатьох інших дослідників, які намагаються оцінити характер українців.

Яскравий індивідуалізм — це те, що першим впадає в очі чужоземцеві. Тому в описах України, від Гердера до сучасних мандрівників, звертається увага на цю рису українського ха­рактеру.

Як зазначали В. Павленко і С. Таглін, екологічні чинники як колись, так і тепер часто залучаються для пояснення психо­логічних особливостей певного народу. Однак встановлення взаємозв'язку між елементами навколишнього середовища й певними особливостями психічної діяльності здійснюється до­сить довільно й суб'єктивно. Очевидно, тільки цим можна по­яснити той факт, що одні й ті самі екологічні чинники у різних авторів зумовлюють абсолютно різні етнопихологічні власти­вості, а коріння аналогічних характеристик психологічної ді­яльності вони вбачають у різних елементах природного середо­вища [18].

Останнім часом у дослідженнях з екологічної та етнічної психології наголошується на тому, що штучний чинник еколо­гічного середовища значно потіснив природний за впливом на сучасну людину. Так, українцям тепер нечасто випадає нагода милуватися безкраїми степами та квітучими садами. Здебіль­шого їм доводиться споглядати одноманітну й незграбну архі­тектуру типових масивів. Деякі психологи навіть вважають, що людина, яка весь час споглядає архітектуру так званих спаль­них масивів типу Борщагівки або Оболоні (маються на увазі будинки, збудовані у 70-80 роках) в Києві, поступово деградує.

Безумовно, ми не схильні жорстко пов'язувати сучасну ар­хітектуру й психологію сучасних українців, проте розривання зв'язку з природою, споживацьке ставлення до неї і антропо­центризм у її сприйнятті (природа для людини, а не людина серед природи) призводять до негативних наслідків.

Для того щоб завершити розгляд впливу навколишнього середовища (зокрема архітектури) на психологію сучасних ук­раїнців, наведемо міркування, висловлені Л. Шкляром. Він на­голошує на тому, що сучасна типова забудова майже викоріни-ла національний архітектурний колорит. Безумовно, зважаючи на сучасні темпи будівництва, неможливо уникнути часткової уніфікації, але потрібно також враховувати те, що національне відродження передбачає й відродження етнічно осмисленого простору, який своєю чергою значною мірою впливає на форму­вання етнічної самосвідомості. "Зберегти і примножити етно­культурну поліфонію життєвого простору України — одне з найважливіших завдань з реалізації програми цілісного розвит­ку національної культури. Це ще й тому важливо, що етнокуль­тура житла була найбільш раціональною з погляду здоров'я й етнопсихології людей, органічно поєднувалася зі структурою й кліматичними особливостями середовища. Знайти оптимальну міру соціальне необхідних умов життєзабезпечення міста, села, країни й етнопсихологічних елементів — комплексне завдан­ня гуманітарних, технічних, управлінських наук, що мають єди­ну вихідну й кінцеву мету своєї діяльності — людину в її ет­нопсихологічному світі" [29].

70

71

ПИТАННЯ ЛЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення понять "біогенні фактори середовища" та "ант­ ропогенні фактори середовища".

2. Наведіть приклади антропогенних факторів середовища.

3. Розкажіть про вплив біогенних факторів середовища на людину.

4. У чому полягає сутність класифікації факторів середовища за ефектом дії на людину?

5. Як екологія впливає на психологію етносу?

3.3. ВПЛИВ ЛЮДИНИ НА СЕРЕДОВИЩЕ

Антропогенний вплив на географічний стан Землі. Остан­нім часом людина стала основним геоформуючим фактором. Внаслідок господарської діяльності людини планета Земля змі­нює свій вигляд: на місці родючих ланів постають пустелі, на місці мальовничих озер — болота, а гористі місцевості перетво­рюються на рівнини.

Така діяльність людини може бути як конструктивною, так і деструктивною. Прикладом конструктивної діяльності люди­ни у довкіллі може стати така країна, як Нідерланди, її жителі люблять говорити про те, що вони власними руками створили свою країну. Адже завдяки потужній системі каналів і дамб жителі Нідерландів відвоювали у моря близько 40 % своєї те­риторії, яка була затоплена під час льодовикового періоду. Сьогодні там розташовані одні з найкращих сільськогоспо­дарських угідь у світі.

Але перетворююча людська діяльність має і зворотний бік. Прикладів тут можна навести багато. Згадаймо Асуанську дам­бу, яку свого часу Радянський Союз допомагав будувати Єгип­ту. До побудови цієї дамби Ніл століттями щорічно затоплю­вав низинні землі вздовж своїх берегів, залишаючи після повеней шар поживного, багатого на мінерали мулу, що сприя­ло надзвичайній родючості цих земель. Все життя у Єгипті було сконцентровано навколо берегів цієї ріки. Стародавні єгиптяни поклонялися Нілові як божеству-годувальнику. При­несений річкою мул сягав навіть морського узбережжя. Там він нашаровувався, створюючи рівнинну місцевість, де ріка роз-

галужувалася на протоки, утворюючи конфігурацію, що нага­дувала грецьку літеру "дельта". Цю місцевість так і назвали — дельта Нілу. Сьогодні значна частина мулу залишається за Асуанською дамбою й накопичується на дні озера Насер. Це призводить до загрози як існуванню самого озера, так і всієї берегової лінії Нілу. Отже, рельєфові Єгипту загрожують знач­ні негативні зміни.

Хрестоматійно відомим наслідком деструктивного впливу діяльності людини у середовищі є найбільша у світі пустеля Сахара. Більшість інших пустель також виникло як результат людської діяльності. Зокрема, через надто інтенсивний розви­ток скотарства та вирубування дерев і кущів виникли пустелі в Середній Азії, Центральній Австралії, на Аравійському півос­трові та інших місцях. У зв'язку з цим можна згадати про фе­номен "трагедії общинних вигонів" Д. Майєрса, який ми наво­дили на початку цього посібника.

Негативного впливу зазнала екологія Київщини внаслідок створення Київського водосховища, або так званого "Київсько­го моря", яке згодом перетворилось на смердюче болото.

Обличчя Землі змінюють шосейні та залізничні дороги з їх насипами й підрізаними схилами, терикони шахт, що спотворю­ють пейзажі індустріальних міст, різноманітні труби, що випус­кають чорний дим у повітря.

Вирубування дерев та інших рослин, чия коренева система скріплює ґрунти, призводить до ерозії* ґрунтів. Саме ці непро­думані дії людини спричинили виникнення у 30-х роках XX ст. Пилового котла на Великих рівнинах, а сьогодні загрожують басейнові Амазонки в Південній Америці. Неконтрольоване вирубування лісу в Карпатах останніми роками також призво­дить до стихійних лих — затоплення прикарпатської місце­вості.

Вплив на атмосферу. Якщо обличчя Землі, її ґрунти, гори, ріки, моря, ліси людство змінює вже протягом тисячоліть, то атмосфера почала зазнавати значного впливу з боку людини лише впродовж останніх 200 років. Внаслідок глобальної інду­стріалізації порушився пропорційний склад газів, необхідний

Ерозія — тут: руйнування гірських порід водяними потоками, морем, вітром, льодом.

72

73

для збалансованої атмосфери. Через понаднормову концентра­цію так званих парникових газів в атмосфері затримується надмірна кількість тепла, що призводить до глобального потеп­ління на Землі. А використання в побутових цілях фреону (його використовують при виробництві холодильників, аеро­зольних балончиків та пінопласту) стало причиною руйнуван­ня озонового шару атмосфери й утворення так званих "озоно­вих дірок".

Вплив на літосферу. Літосфера — це зовнішня тверда обо­лонка Землі, яка включає всю земну кору, а також частину верхньої мантії. Літосфера є середовищем існування всіх міне­ральних ресурсів, а тому — одним із основних об'єктів антро­погенної діяльності. Інтенсивна діяльність людства, спрямована на добування мінеральних ресурсів, стає дедалі менше конт­рольованою, майже некерованою й загрожує глобальною еко­логічною катастрофою.

У верхній частині континентальної земної кори розташовані ґрунти, які мають надзвичайно важливе значення для людства.

Вплив на ґрунти. Ґрунтом називається самостійне природ­не органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні Землі внас­лідок тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів. Ґрунти створюють відповідні умови для розвитку рослин, підвищення їх родючості. Останнім часом посилився антропогенний вплив на ґрунти. Так, використання у госпо­дарстві великої кількості добрив впливає на бактерії, що розкла­дають органічний матеріал ґрунту, який служить живленням для рослин. Шкодять бактеріям та іншим ґрунтовим організ­мам також пестициди, що використовуються для знищення шкідливих комах. Причиною забруднення ґрунтів стають і численні аварії, найбільшою з яких є аварія на ЧАЕС.

Кислотні дощі — це явище, що поєднує в собі негативний вплив людини на атмосферу, водні басейни, на рослинний і тва­ринний світ. Шкідливі відходи людської діяльності, що потрап­ляють в атмосферу, змішуються там з водою й перетворюють­ся на кислоти, які потім випадають у вигляді дощу. Кислотні дощі руйнують будівлі, отруюють водойми, рослини, тварин, ри­бу — риба гине, трава та листя на деревах вигорає, роз'їдають­ся пам'ятки культури й архітектури, знищуються посіви. Вли­ваючись у водойми, кислотні дощі здатні знищувати навіть

найдрібніші форми життя. Виявляється, що внаслідок кислот­них дощів вода в багатьох озерах перетворилась на слабкий кислотний розчин. Вчені пропонували навіть кидати у воду вапнякові добавки для нейтралізації кислоти, але від цього теж може постраждати флора і фауна.

Забруднення водного басейну. Внаслідок промислової дія­льності людини до озер, річок, морів та океанів потрапляє знач­на кількість шкідливих речовин — нафта, нафтопродукти, різ­номанітні кислоти, інші хімічні сполуки. На сьогоднішні ЗО % вод світового басейну вкрито нафтовою плівкою. Кількість води, придатної до вживання, зменшується з кожним роком. Крім того, тривалий час океани використовуються людством як смітники та місця поховання промислових відходів. Над­звичайно токсичні отруйні речовини скидаються в море в мета­левих контейнерах, які рано чи пізно будуть знищені іржею, а токсини потраплять у воду, знищивши навкруги все живе.

Вплив на флору і фауну. Знищення рослин і тварин люди­ною відбувалось протягом усього існування людства. Але на ранніх етапах розвитку людства це знищення не було таким масштабним, через те флора й фауна встигала щоразу від­новлюватись. Останнім часом діяльність людства у цьому напрямку набула катастрофічних масштабів. Наприклад, тро­пічні ліси зараз випалюються й вирубуються з інтенсивністю 160 тис. км² на день.

На Землі нині мешкає близько десяти мільйонів різноманіт­них видів тварин. Встановлено також, що наприкінці XX ст. один мільйон видів тварин зник назавжди. Причиною їх зник­нення є переважно діяльність людини. Вчені зазначають, що останнім часом процес зникнення тварин і рослин на Землі значно прискорився. Якщо його не зупинити, то щорічно зни­катиме 50 000 видів рослин і тварин.

Вплив на мікроорганізми. Мікроорганізми — важлива скла­дова екосистем, і якщо гинуть мікроорганізми, які є ланкою певної екосистеми, то вся ця екосистема опиняється під загро­зою. Мікроорганізми гинуть від хімічного забруднення середо­вища, від зміни клімату та від інших факторів, спричинених людською діяльністю.

З іншого боку, існують численні таємні військові лабораторії, Де створюються різноманітні види мікроорганізмів — так зва­на бактеріологічна зброя. Час від часу ці мікроорганізми по-

74

75

трапляють у довкілля, де відбувається їхнє неконтрольоване по­ширення.

Новітні проблеми екологічної психології — генна інженерія та клонування. Досвід свідчить, що наукові розробки можуть бути спрямовані як на користь довкіллю загалом і людині зок­рема, так і на шкоду. Вчені, розпочинаючи свої експерименти, не завжди можуть спрогнозувати їхні наслідки. Нині в науко­вих колах триває дискусія з приводу втручання людини у при­родний код — ген. Ця дискусія вже навіть вийшла за межі наукового середовища, оскільки населенню пропонуються про­дукти, виготовлені за допомогою генної інженерії, — продукти з модифікованими генами. Вплив таких продуктів на здоров'я людства ще потрібно досить ретельно вивчити, але вони вже широко використовуються в повсякденному житті.

Найновіша проблема втручання людини в природу — це проблема клонування, тобто штучного дублювання й вирощу­вання живих організмів, яка неоднозначно сприймається світо­вою громадськістю. Але широкий науковий загал висловлюєть­ся за цей метод, оскільки за його допомогою можна відтворити навіть ті види тварин, які вже давно зникли.

Глобальні наслідки впливу людини на довкілля. Отже, у взаємодії людини й довкілля спрацьовує "ефект бумеранга" — людина завдає шкоди довкіллю, довкілля б'є по людині — її здоров'ю, її сьогоденню й майбутньому. Людина — невіддільна складова природи, складова довкілля загалом. Знищуючи дов­кілля, людство знищує себе.

П'ята частина жителів Землі дихає повітрям, надмірно забруд­неним шкідливими газами. Це спричинило різке підвищення кількості захворювань грудної клітини й легень. Збільшилася й кількість людей, які страждають на ракові захворювання шкіри внаслідок дії ультрафіолетових променів сонця, які про­никають через зруйнований озоновий шар.

Віками люди намагалися підкорити природу, вирубуючи лі­си, облаштовували й обживали нові території. Але за останні 200 років наука і техніка досягли такого рівня розвитку, що їх безконтрольне використання загрожує всьому живому (в тому числі і людині) повним знищенням.

Вчені-екологи мають рацію, називаючи Землю живим орга­нізмом. Адже, як і в системі здорового людського організму, ре­гуляційні системи планети дають змогу підтримувати в ній

життя. Але через маніпулювання довкіллям, різкі зміни в ньо­му Земля може перетворитися на мертву пустелю. Земля пере­буває в нестійкій екологічній рівновазі. Щоб не допустити ка­тастрофи, людство повинно підтримувати цю рівновагу.

Поняття про природокористування та природоохоронну діяльність

Підсумовуючи сказане в попередніх розділах, слід зазначи­ти, що наприкінці XX ст. значно загострилися екологічні про­блеми, а викликала це загострення насамперед діяльність люд­ства. За даними ЮНЕСКО, з початку існування людства і до початку XX ст. економіка створила валовий світовий продукт вартістю 60 млрд доларів СІЛА. А вже наприкінці XX ст. еко­номіка створювала такий самий обсяг продукції за один день. Сьогодні головним джерелом збільшення валового про­дукту є біосфера, отже, подальше зростання виробництва мож­ливе лише за рахунок руйнування біосфери. Через те ще в 1968 р. було скликано Міжурядову конференцію ЮНЕСКО з ра­ціонального використання та охорони ресурсів біосфери, яка прийняла програму дій під назвою "Людина і біосфера", пізніше проводилися не менш впливові та солідні конференції, зокрема, конференція 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, конференція 2002 р. в Йоганнесбурзі, видавалися різноманітні документи, але й донині актуальні слова О. Леопольда, сказані ним ще у 30-ті роки XX ст. про стан охорони довкілля: "Попри майже сто років пропаган­ди, розвиток цієї охорони йде черепашачим кроком й обме­жується переважно благочестивими зітханнями на папері й красномовством на з'їздах та конференціях"*. Певним каталі­затором, що прискорив зміну екологічної свідомості людства, стала Чорнобильська катастрофа, яка поклала край безпечним поглядам на розвиток відносин між людиною та довкіллям.

Розвиток історії взаємовідносин людства й природи показує, що їх визначає насамперед панівний у суспільстві спосіб дія­льності в довкіллі.

О. Салтовський вирізняє такі етапи розвитку діяльності лю­дини в природному середовищі [23]:

* Пеопольд О. Календарь песчаного графства. — М., 1983. — С. 205.

76

77

• природ оподіб на людська діяльність — період присвоєн­ ня готових продуктів природи, коли людина діяла у своїх зовнішніх проявах як і будь-яка інша жива істота;

• природозгідна людська діяльність — період, коли внасл­ ідок накопичення знань про природу людина переходить до пристосування природного середовища під свої потре­ би й відтворює необхідні їй компоненти природи, узгоджу­ ючи свої запити з пізнаними вимогами природи;

• "неприродної" (індустріальної) людської діяльності — період, коли з'являються машини і людина намагається підкорити природу, проголошуючи себе її "царем";

• нової природозгідності (постіндустріальний) — період, коли основною метою виробництва стає інформація у ши­ рокому розумінні, коли окремі машини замінюються сис­ темами машин і коли виникають реальні передумови по­ долання глобальної екологічної кризи та запобігання екологічній катастрофі.

Отже, відвернути глобальну екологічну катастрофу можна лише за умови узгодження діяльності людини з природними процесами, ліквідації відчуження між ними, а також пізнання законів розвитку та взаємодії суспільства й природи.

Крім того, слід зазначити, що природозгідна та природоохо­ронна діяльність має формуватися на всіх соціальних рівнях взаємодії людини та природи:

• "окрема особистість — природа";

• "мала група — природа";

• "велика група — природа";

• "людське суспільство в цілому — природа".

Якщо якась із зазначених ланок випадає, то загалом приро­доохоронна діяльність не буде ефективною.

ПИТАННЯ АЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Наведіть приклади руйнівного впливу людини на природне сере­ довище. Які методи запобігання цьому впливові ви можете запро­ понувати?

2. Чим насамперед визначається розвиток історії взаємовідносин людства та природи?

3. Які етапи розвитку діяльності людини в природному середовищі ви знаєте?

=і^^і=^^ Розділ 4

ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ

4.1. ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ, ЇЇ СУТНІСТЬ, ВЛАСТИВОСТІ ТА ФОРМИ ПРОЯВУ

Проблеми визначення поняття "екологічна свідомість".

Важливою категорією в дослідженні проблем екологічної пси­хології є категорія екологічної свідомості.

Категорія свідомості у психологічній науці визначається як вищий рівень психічного відображення та саморегуляції, влас­тивий лише людині.

Свідомість характеризується активністю й інтенціональні-стю*, тобто спрямованістю на предмет. Отже, свідомість — це завжди усвідомлення чогось. У свою чергу, екологічна психоло­гія вивчає, зокрема, психічне відображення (усвідомлення) лю­диною природного, штучного та соціального середовища, і пред­метом вивчення у цьому випадку є екологічна свідомість.

Екологічна свідомість — це вищий рівень психічного відобра­ження природного, штучного, соціального середовища та свого внутрішнього світу; рефлексія місця та ролі людини в екологі­чному світі, а також саморегуляція цього відображення.

Для екологічній свідомості властиві усі ознаки свідомої ді­яльності людини з тією особливістю, що вона ініційована еко­логічним змістом.

Екологічна свідомість має трикомпонентну структуру:

• психічне відображення природного, соціального, штучного та внутрішнього середовища — когнітивний компонент;

Інтенція — (від лат. іпіепііо — тяжіння) — спрямованість свідомості, мис­лення на будь-який предмет.

78

79

• ставлення до цього середовища — емотивний компонент;

• саморефлексія та саморегуляція в навколишньому середо­ вищі (стратегії та технології взаємодії) — конативний (поведінковий) компонент.

Аналізуючи екологічну свідомість людини за допомогою за­значеної структури, ми можемо відповісти на такі запитання:

• Як людина сприймає навколишнє середовище?

• Як вона ставиться до цього середовища?

• Як поводиться в довкіллі?

Саморефлексія та саморегуляція породжуються щоразу, але в кожному випадку окремо. Також окремо й щоразу конкрет­но формується особисте ставлення людини до довкілля. Під­креслюючи саме цю якість — ставлення людини до довкілля, — ми не тільки надаємо свідомості екологічного змісту, а й фоку­суємо на ньому увагу за умови будь-якої дії: педагогічної, пси­хологічної, інформаційної. Якщо до визначення наукових по­нять підходити коректно, то свідомість як психологічна категорія і явище людської психіки не може бути за своєю природою "екологічною", "економічною", "політичною" або ще якою-небудь. Але свідомість, як і мислення, може визначатися змістом та спрямованістю домінуючого ставлення людини до дійсності. У такому розумінні сутності екологічної спрямова­ності саме стосовно екологічного змісту психічного відображен­ня дійсності можна говорити про екологічну свідомість.

Екологічна свідомість формується насамперед завдяки сти­мулюванню екологічного мислення. Мислення як психічний процес взагалі виражається в пізнавальній діяльності індивіда й характеризується узагальненим та опосередкованим відобра­женням дійсності. Специфіка ж саме екологічного мислення, на наш погляд, полягає в тому, що індивід мислить категоріями, за допомогою яких будується система "індивід — середовище", відображається взаємодія та взаємозв'язок індивіда й середови­ща: природного, штучного, соціального. Крім того, екологічне мислення потребує такої інтелектуальної діяльності, завдяки якій прийняття потрібного рішення можливе лише за умов виходу за рамки заданих проблемою вимог у сфери: "біля", "навколо", "у зв'язку", "з приводу" та ін. [25]. У межах еко­логічного мислення індивід визначає своє місце та роль у нав­колишньому середовищі, шукає напрямки діяльності у цьому

середовищі й шляхи її реалізації. До категорій екологічного мислення можна зарахувати такі категорії, як "своє — чуже", "корисне — шкідливе", "свідоме — несвідоме", "економне — витратне" та ін. До того ж розвиток екологічного мислення, як і процесу пізнання дійсності взагалі, стане ефективнішим, якщо базуватиметься на сучасних наукових знаннях і теоретичних уявленнях. Отже, предметом педагогічних технологій еколо­гічної освіти мають стати комплексні, інтегровані, міждис­циплінарні наукові предмети природничого, управлінсько-техно­логічного, соціально-педагогічного, еколого-психологічного та іншого знання. За допомогою цих знань належить формувати, розвивати та вдосконалювати навички екологічного мислен­ня [24].

Отже, як вважають фахівці з екологічної психології, еко­логічне мислення є основним структурним компонентом еко­логічної свідомості. Однак екологічна свідомість охоплює й ін­ші психічні процеси. Так, Г. Акопов та О. Чердимова вважають, що екологічну свідомість утворюють такі компоненти:

• екологічна увага, яка тісно пов'язана з екологічною пер­ цепцією (відчуття, сприймання) та екологічним мислен­ ням (уява, мовлення);

• екологічна пам'ять, що супроводжується екологічним афектом (емоції, почуття) та екологічною волею (мотива­ ція, дія).

Зазначені вище вчені також запропонували функціональну структуру екологічної свідомості, яку можна подати так:

• екологічне цілепокладання;

• екологічне знання;

• екологічне планування;

• екологічне програмування;

• екологічне прогнозування;

• екологічне ставлення;

• екологічне самоусвідомлення;

• екологічна оцінка;

• екологічна самооцінка;

• екологічний контроль.

80

81

Типи екологічної свідомості: антропоиентричний, природоиентричний та ексцентричний

Залежно від особливостей когнітивного, емотивного й кона-тивного компонентів свідомості виокремлюють три типи еколо­гічної свідомості: антропоцентричний, біоцентричний та екс­центричний.

Ексцентричний тип

Якщо розташувати названі типи екосвідомості на відрізку прямої, то вони матимуть такий вигляд:

Природоцентричний тип

Антропоцентричний тип

Отже, антропоцентричний тип екологічної свідомості прямо протилежний біоцентричному типу, а ексцентричний перебуває посередині між ними. Розглянемо докладно кожен тип. Антропоцентричний тип екологічної свідомості Антропоцентризм, — зазначає І. Кряж, — як домінуюча установка в сприйнятті природи виявляється:

• у залежності ставлення до екологічної проблематики від соціального контексту;

• в ігноруванні потреб інших живих істот;

• у залежності актуальності екологічно значущих дій від можливостей природи щодо задоволення людських по­ треб.

Отже, сутність антропоцентричної свідомості розкривається насамперед у таких світоглядних принципах:

1. Найвищою цінністю є людина. Усе інше в довкіллі цінне настільки, наскільки корисне людині. Довкілля — це власність людини і вона може розпоряджатися ним на власний розсуд.

2. Світ має ієрархічну будову. Вершину ієрархії займає лю­ дина, середину — речі, створені людиною, фундамент — об'єкти природи, які, у свою чергу, упорядковуються за­ лежно від корисності для людини.

3. Метою взаємодії з довколишнім середовищем є викорис­ тання його для задоволення тих чи інших потреб людини, для отримання нею "корисного продукту". Природа — це об'єкт дії людини, а не самодостатній суб'єкт.

4. Розвиток довкілля має підпорядковуватися розвиткові людства (С. Дерябо, В. Ясвін, О. Рудоміно-Дусятська).

Антропоцентричні уявлення мають історичний характер. Вони сформувались як наслідок виокремлення людини з при­роди. Нині прояви антропоцентризму набули масового харак­теру. Навіть професіонали, зайняті охороною довкілля або про­пагандою екологічних знань, використовують поняття "корисні та шкідливі види комах", а поняття "корисні копалини" стало хрестоматійним. Екопсихологи наголошують, що установки ан­тропоцентричної свідомості, пронизуючи всі сфери людської діяльності, є причиною сучасної екологічної кризи, яка загро­жує переростанням в екологічну катастрофу [8; 12; 22].

Як засвідчують дослідження І. Кряж, у юнацтва переважа­ють антропоцентристські установки в уявленнях про відноси­ни "людина-довкілля" [12]. Тобто навколишнє середовище сприймається через призму власних потреб, яким має служити. А дослідження співробітників лабораторії екологічної психології АПН України ім. Г. С. Костюка показали, що деякі юнаки та дівчата демонструють форму антропоцентричної екосвідомості, яку можна назвати егоцентричною. Цей тип екологічної свідо­мості характеризується тим, що людина у своєму ставленні до довкілля керується навіть не потребою, а лише власним на­строєм. Наприклад, агресивно налаштований підліток витоптує клумбу з квітами біля школи, пише непристойні слова на пар­кані чи в під'їзді, знищує кнопки в ліфті. Таку свідомість і відповідну їй поведінку не можна назвати навіть антропоцент-ричною, тому що вона не спрямована на задоволення потреб людини і має лише деструктивний характер. Це свідчить про низьку ефективність традиційного екологічного навчання, що здійснюється з антропоцентристських позицій. Перехід же до протилежного — екоцентрованого навчання (де людина сприй­матиме себе як частину довкілля, яка повинна бути в гармонії з іншими його частинами) зумовить орієнтування на системне бачення екологічної ситуації, основою якої має стати визнання потреб та розуміння життя інших живих істот. На особливостях екоцентричного типу екологічної свідомості ми зупинимось далі, а спершу розглянемо природоцентричний тип екологічної свідо­мості. За своєю сутністю він протилежний антропоцентричному.

Природоцентричний тип екологічної свідомості

Протилежним антропоцентричному типу екосвідомості є природоцентричний, або, як його ще називають, біоцентричний

82

83

тип свідомості. Його установки досить поширені у найбільш розвинених країнах світу — Німеччині, Франції, Нідерландах. Для природоцентричної свідомості характерні такі установки [8; 22]:

1. Найвищу цінність має природа. Людство повинно підко­ ритися природі. Вся діяльність людини оцінюється лише з точки зору корисності для довкілля.

2. Ієрархічна картина світу має такий вигляд: на вершині піраміди — природа, а в її основі — людство, що спряму­ вало свій потенціал на службу природі.

3. Метою взаємодії з природою є збереження її недоторкан­ ною в усьому розмаїтті форм і видів, у тому числі й тих, які шкодять як людству загалом, так і окремій людині.

4. Розвиток природи мислиться як процес, якому має бути підпорядкований розвиток людства.

Отже, природоцентрична екологічна свідомість — це систе­ма уявлень про світ, що базується на ідеї підпорядкування со­ціуму природі [22].

Як приклад природоцентричної екосвідомості часто наво­дять тип свідомості, що панує у східних релігійно-філософських системах, які зберегли свою архаїчність. У цих системах єд­ність з природою переживається як повне злиття і зникнення межі між людиною та об'єктами довкілля.

У сучасній Європі природоцентрична свідомість набула ра­дикальних форм, що проявляється в агресивних діях членів руху "зелених", здебільшого перетворюючись на "екологічний фашизм". Наприклад, відомо випадок, коли лісник так піклу­вався про збереження лісу, що вбивав людей, які намагалися рубати дерева, і закопував цих людей під тими деревами.

"Зелені" часто пропонують жорсткі шляхи виходу з еколо­гічної кризи. Вони вважають, що вихід із кризи можливий ли­ше за умови суворого самообмеження й відмови від досягнень цивілізації. Так, пропонується жити у простих будівлях на кшталт халабуд, одяг купувати лише раз у житті, а потім ре­монтувати його і передавати від покоління до покоління. Про­пагується отримувати врожай без хімікатів, відмовитися від синтетичних миючих засобів [3].

Таким чином, природоцентричний тип екосвідомості, хоча й протилежний за своїм змістом антропоцентричному, але не ви-

84

рішує проблеми подолання екологічної кризи. Програми при-родоцентристів занадто утопічні. Хоча варто зазначити, що носії природоцентричної екологічної свідомості орієнтують людське мислення на пошуки нових джерел енергії, розробку екологіч­но чистих технологій, зниження енергомісткості виробництва та поліпшення екології загалом. Але сам тип природоцентрич­ної екосвідомості є лише зворотним боком антропоцентризму. Між цими двома типами екологічної свідомості лежить третій тип — ексцентричний.

Ексцентричний тип екологічної свідомості. Ексцентричний тип екосвідомості є справжньою альтернативою двом крайнім типам свідомості. Цей тип свідомості характеризується тим, що у відносинах людини й довколишнього середовища наголос робиться на гармонії, взаємозв'язку, взаємодії та взаємороз-витку.

Ексцентрична свідомість характеризується такими особли­востями [8; 22]:

1. Найвищою цінністю є гармонійний розвиток людини й природи. Людина — не власник природи, а один із чле­ нів природної спільноти.

2. Відмова від ієрархічної будови світу. Розум людини не дає їй привілеїв, а навпаки накладає на неї додаткові обов'язки щодо довкілля. Соціум не протистоїть світові природи, вони є елементами єдиної системи.

3. Мета взаємодії з природою — максимальне задоволення як потреб людини, так і всього природної спільноти. Лю­ дині нема звідки брати засобів для існування, окрім як з навколишнього середовища. Але вона повинна не тільки брати, а й давати. Вплив на природу замінюється взаємо­ дією з нею.

4. Розвиток природи й людства мислиться як процес коево- люції, взаємовигідної єдності.

Ідеї ексцентризму були розвинені й обґрунтовані В. І. Вер-надським. Він уперше заговорив про ноосферу — єдину систе­му "людство — природа", що формується під впливом людсь­кого розуму та свідомих дій суспільства.

Вернадський одним із перших усвідомив величезний пере­творюючий вплив людської діяльності на зовнішні оболонки Землі та взаємозалежність усіх форм життя. Він стверджував,

85

що під впливом розвитку науки й пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості та гармонії.

Сьогодні, усвідомлюючи загрозу глобальної екологічної ка­тастрофи, вчені розробляють концепції збереження та розвит­ку довкілля, що ґрунтуються на принципах ексцентризму. Ці розробки спрямовані насамперед на визначення умов, за яких обсяги і різноманітність природних ресурсів не тільки зберіга­тимуться, а й збільшуватимуться так, щоб забезпечити потреби суспільного виробництва. Пропонуються напрями науково-практичної діяльності, які в перспективі дадуть змогу людству виконати це завдання. Найважливішими з них є:

• збільшення водних і ґрунтових ресурсів;

• підвищення продуктивності природних та штучних біо­ ценозів;

• поліпшення якості водного та повітряного середовища;

• відновлення й поліпшення природного ландшафту;

• розвиток системи територій, що охороняються;

• збільшення видового різноманіття флори і фауни за допо­ могою їх штучного розведення та реакліматизації;

• осушення перезволожених та обводнення аридних тери­ торій;

• керування погодними умовами.

Деякі з цих напрямів уже практично реалізуються, але більшість перебувають на стадії теоретичних розробок [22].

Потрібно наголосити, що для успішної реалізації згаданих напрямів екологічної діяльності необхідно насамперед створи­ти умови для масового формування ексцентричного типу свідо­мості. Як зазначає С. Дерябо, "ексцентричний тип свідомості являє собою кардинальну зміну образу світу, яку можна, мабуть, порівняти з переворотом у свідомості, здійсненим Коперніком завдяки зміні геоцентричної моделі Сонячної системи на геліо­центричну. Як тоді Земля втратила статус центру Всесвіту і його зайняло Сонце, так і тепер людина повинна відмовитися від уявлення про себе як про "центр" природи, світу, а це місце має зайняти принцип екологічної цілеспрямованості, "екологі­чний імператив" [8].

А. Калмиков та А. Калмикова запропонували доповнення до конструкту "природоцентризм — антропоцентризм", яке харак-

86

теризує орієнтацію "ЕГОорієнтація — ЕКОорієнтація". Внаслі-I док цього отримано чотири типи відносин людини й довкілля.

ЕГОорієнтований природоцентризм. Це ставлення схоже на ставлення дитини до батьків. Людина орієнтована на себе і діє тільки заради себе, але джерелом свого існування визнає вик­лючно природу. Природа всесильна, і людина неспроможна впливати ні на неї, ні на свою долю. Людина може бути слух­няною, за що отримає винагороду, або неслухняною, за що буде покарана. Така позиція була найпоширенішою в архаїчному суспільстві, де панував культ злих і добрих богів, а також харак­терна для сучасних езотеричних і магічних шкіл. Відносини мають характер "об'єкт-суб'єктних". Об'єктом тут є людина.

ЕКОорієнтований природоцентризм. Світ не тільки цент­рується природою як найвищою цінністю, а й орієнтований сам на себе. Замість Людини як центру світу — якась істота, що була випадково створена природою, на кшталт сплеску смоли, що кипить. Світ розвивається за своїми законами і має власні цілі. Таке уявлення характерне як для вульгарного матеріалі­зму, так і для буддизму, представники якого сповідують депер-соналізоване божество — нірвані або Абсолютне Ніщо. У край­ньому разі йдеться про звільнення біосфери від присутності людини. Характеризується "об'єкт-об'єктним" відносинами.

ЕГОорієнтований антропоцентризм. Ця досить сучасна фор­ма ставлення до довкілля найповніше підкріплюється фі­лософією екзистенціалізму ("Мета життя — життя"). Вона не тільки ставить людину в центр Всесвіту, а й усе, що відбуваєть­ся у Всесвіті, є грою людського розуму. Такий пафос екзистен­ціалізму виник унаслідок запаморочення від успіхів технот­ронної цивілізації і пов'язаного з цими успіхами почуття відчуження від живої природи. Ці відносини мають характер "суб'єкт-об'єктних", де об'єктом є природа.

ЕКОорієнтований антропоцентризм. Людина залишається центром Всесвіту й основною цінністю, але вона орієнтована на створення й облаштування власного дому — Світу. У центрі Всесвіту — людське серце, і серце це належить не тільки лю­дині, а й Всесвіту. Всесвіт — не просто скупчення матеріальних тіл, а олюднений організм. Найповніше ця ідея розвинена у християнській культурі. Світогляд, що виокремлює людину як вінець творіння, покладає на неї відповідальність за стан усьо-

87

го тваринного й орієнтований на подолання хаосу та закону смерті в природі. Цей тип взаємовідносин має характер "су-б'єкт-суб'єктних".

Отже, доповнення до конструкту "природоцентризм — ант­ропоцентризм", запропоноване А. Калмиковим та А. Калми-ковою, — досить суттєве й певною мірою вирішує проблему антропоцентризму. Адже, якщо бути відвертими до кінця, то людство може позбутися антропоцентризму лише декларатив­но, на теоретичному рівні, але людина завжди дивитиметься на довкілля як на навколишнє середовище і центром у цьому се­редовищі буде все-таки людина. Проте існує суттєва відмінність між людиною-хазяїном, що з любов'ю дбає про облаштування свого довкілля, та загарбником, що лише знищує, грабує і не планує далі жити в тому довкіллі.

ПИТАННЯ ЛЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення поняття "екологічна свідомість".

2. Які типи екологічної свідомості ви знаєте?

3. Охарактеризуйте антропоцентричний тип екологічної свідомості.

4. Охарактеризуйте природоцентричний тип екологічної свідомості.

5. Охарактеризуйте ексцентричний тип екологічної свідомості.

Екологічні установки та екологічна поведінка

Особливості екологічної поведінки та її залежність від зов­нішніх факторів. Відомі американські психологи Ф. Зімбардо та М. Ляйппе, вивчаючи поведінку людей, пов'язану із захис­том і збереженням довкілля, встановили досить цікаву зако­номірність, яку можна було б назвати правилом синусоїди. Роз­глянемо докладно цю закономірність.

У 70-ті роки XX століття у США надзвичайно загострилась екологічна ситуація: почали гинути Великі Озера, повітря у великих містах перетворилося на смог, зникали окремі види тварин і рослин. Ця ситуація ускладнилась нафтовою кризою: бензин став дорогим і малодоступним, що сигналізувало про обмеженість природних ресурсів. Усі ці фактори сприяли тому,

і

що широкі кола населення Сполучених Штатів активно долу­чилися до захисту довкілля та економії пального. Студенти університетських містечок вивісили "екологічні прапори" — зелені та білі варіанти американського прапора. Законодавці встановили жорсткіші норми стосовно промислового забруд­нення води і повітря. Було створено фонди для очистки місць, де звалювалися токсичні відходи, і вжито безліч інших приро­доохоронних заходів. Але найрадикальніші кроки були здій­снені в напрямку економії енергії. Швидкість на автострадах об­межили до 55 миль на годину; запровадили відстрочки сплати податків для тих, хто встановлював у своїх будинках панелі, які працюють на сонячних батареях; муніципальні служби про­водили перевірки, щоб з'ясувати, наскільки економне ви­користовується електроенергія; домовласники захопилися теплоізоляцією приміщень і з величезним завзяттям почали ліквідовувати всі щілини. Широко пропагувалась ідея про те, що найраціональнішою стратегією є інвестування підприємств, які переймаються вирішенням екологічних проблем. З не меншим ентузіазмом до вирішення екологічних проблем долучилася західноєвропейська спільнота.

Втім, на початку 80-х років ціни на нафту не тільки стабілі­зувались, а навіть знизились, екологія внаслідок вжитих за­ходів дещо поліпшилась і вся людська енергія, спрямована на вирішення екологічних проблем та економію енергії, розвія­лась мов дим. Адміністрація Рейгана, поставши перед промис­ловим спадом, віддала пріоритет промисловому зростанню: пе­рестала зважати на важливість екологічних проблем, відмінила обов'язковий державний екологічний контроль у численних сферах промисловості. Податкові відстрочки за економію енер­гії було скасовано, тоді як корпорації отримали відстрочки щодо термінів досягнення екологічної чистоти виробництва. Отже, прогрес у сфері екології значно сповільнився, а в деяких випадках навіть зупинився. Про захист довкілля перестали го­ворити у кожному випуску вечірніх новин, про нього майже пе­рестали писати в газетах, суспільство начебто забуло про еко­логічні проблеми. Знову збільшилося споживання енергії, а скорочення поїздок на власних автомобілях і здача в перероб­ку вторинної сировини так і не стали звичкою типового пред­ставника західного світу.

89

1

Можна сказати, що у 80-ті роки захист довкілля у США та Західній Європі вийшов з моди, а в країнах Східної Європи й Азії ще не трапилась така подія, щоб сколихнути масову сві­домість і змусити її працювати на вирішення екологічних про­блем.

26 квітня 1986 року сталася подія, що сколихнула увесь світ — вибухнув ядерний реактор на Чорнобильській АЕС. На земній кулі не залишилося куточка, куди б не докотилося відлуння цієї страшної події. Чорнобильська катастрофа — це техногенна екологічна катастрофа планетарного масштабу. Про екологію нарешті заговорили на Сході, про екологію знову за­говорив увесь світ.

Останнім часом у різних країнах світу активізується "зеле­ний" рух; люди починають висловлювати тривогу з приводу глобального потепління на планеті й "парникового ефекту", по­яви озонових "дірок", кислотних дощів та інших екологічних негараздів. Ці проблеми досягли апогею саме у 80-ті роки XX ст., коли людство ставилось до охорони довкілля досить стримано.

Екологічні установки та поведінка. Коливання інтересу сус­пільства до питань охорони довкілля ілюструють основну проблему щодо екологічних установок та поведінки. Широка спільнота починає турбуватися про збереження довкілля тоді, коли воно вже майже зруйноване, коли повітря стає сірим і на­буває запаху нечистот, коли пересихають річки, гине риба й зак­риваються пляжі. А коли зовнішні ознаки екологічної пробле­ми зникають, то відразу ж зникає й активність людей, що була спрямована на її вирішення, хоча всім добре відомо: проблема не вирішена.

Ця модель ставлення до екологічних проблем схожа, як заз­начають Ф. Зімбардо та М. Ляйппе, на так званий ефект кри­зи. Під час стихійного лиха, кризи, катастрофи, а також одразу ж після них люди дуже стурбовані, виявляють високу актив­ність. Наприклад, під час жорстокої засухи люди починають дуже активно діяти й закликають проводити дослідження і розробляти програми запобігання засухам у майбутньому. Вони серйозно розглядають такі заходи, як економія води, по­шук додаткових джерел води та обмеження збільшення кіль­кості населення у країнах, які найбільше потерпають від засух. Проте минає час, а нова засуха не настає. Усі обмеження по-

слаблюються, спогади про кризу згасають: настає так звана кри­зова амнезія. Люди поступово повертаються до звичного спосо­бу життя і живуть так, нібито жодних криз не існувало й існу­вати не може, навпаки, навколо них необмежена кількість чистих, доступних і дешевих ресурсів [9].

Аналогічну ситуацію описав український психолог В. Моля-

|, ко на прикладі поведінки суспільства під час і після Чорно-

'; бильської катастрофи [22].

• Вразливими місцями в ланцюгу екологічних дій людства,

спрямованих на формування екологічних установок та еколо­гічної поведінки, дослідники вважають малопомітність еколо­гічних проблем (особливо на початку розвитку кризи) і слабку мотивацію екологічної поведінки. Розглянемо ці особливості докладніше.

Слабкість екологічного стимулу. Зімбардо й Ляйппе на ос­нові аналізу поведінки людей у названих вище та аналогічних їм ситуаціях вивели певну закономірність. Вона полягає в то­му, що ми схильні думати про певний стимул і реагуємо на нього тільки тоді, коли цей стимул легко усвідомлюється [8]. Але справа в тому, що шкоду, завдану довкіллю, часто дуже важко побачити одразу. Ми неохоче визнаємо, що наша особи­ста поведінка — одна з причин руйнування довкілля, якщо завдані нами збитки не є очевидними. Важливо знати, що оче­видними ці збитки стають тоді, коли вже майже неможливо запобігти катастрофі. Так, гідробіологи говорять: коли в озеро десятиріччями скидають забруднені води, то в момент, коли навіть нефахівці помічають, що озеро гине, — воно загинуло вже на 95 %. Тоді вже надто пізно рятувати озеро, його рослин­ний і тваринний світ.

Вразливість мотивації. Неабиякою перешкодою для поши­рення екологічно грамотної поведінки є те, що мотиви, які спонукають турбуватись про довкілля, мають конкурувати із навчальнішими потребами та бажаннями. Вибираючи між еко­логічно доцільною та екологічно шкідливою поведінкою, люди­на повинна відповісти собі на такі питання: "Чи вистачить у мене коштів на купівлю овочів та фруктів, які виросли без хімічних добрив та пестицидів? А за що я куплю новий котел для будинку, який допоможе зекономити пальне? Як викроїти час зі свого напруженого трудового графіка, щоб здати пляшки

90

91

та макулатуру? Чи варто погодитися менше користуватись власним авто, якщо достатньо грошей на бензин, а часу катас­трофічне не вистачає?" Власне, проблему вразливості мотивів екологічної поведінки теж можна звести до попередньої про­блеми — проблеми слабкості стимулу. Адже наші гроші та наші зручності помітні відразу й відразу ж дають результат, а наш незначний внесок у вирішення широкомасштабних про­блем захисту довкілля може дати плоди лише у віддаленому майбутньому.

Узагальнюючи сказане про слабкість зв'язку між екологіч­ною установкою та екологічною поведінкою, Зімбардо і Ляйп-пе наголошують на необхідності трьох факторів для того, щоб зв'язок між установкою та поведінкою став сильним. Це такі фактори:

• знання;

• ясність;

• досвід безпосередньої взаємодії з об'єктом установки.

У повсякденному житті люди, як правило, не помічають нас­лідків руйнівної для довкілля поведінки або не розуміють, що саме у їх звичайній поведінці є руйнівним та які наслідки можна очікувати від цього в майбутньому. Брак часу та пога­ний приклад інших людей, які завдають шкоди довкіллю, мо­жуть породжувати дії, спрямовані не на користь навколиш­ньому середовищу. Якщо ситуація штовхає нас в один бік, а установки — в інший, то, як правило, перемагає ситуація, за ви­нятком тих випадків, коли установки базуються на переко­нанні. Але навіть у такому разі можливо, що ми, маючи найк­ращі наміри, продовжуватимемо діяти погано. Тобто наші переконання й цінності можуть породити добрі поведінкові ін-тенції, але не призведуть до якихось суттєвих дій, спрямованих на захист довкілля [9].

Виникає питання: "Що можна зробити у цьому разі, аби ви­рішити надто складну проблему?" Спеціалісти з соціальних наук розробляють методи впливу на поведінку, пов'язану з охо­роною довкілля. Вони намагаються зробити соціальне схваль­ними та привабливими види поведінки, спрямовані на охорону та поліпшення стану навколишнього середовища. До цих видів поведінки, зокрема, належать звички не смітити у місцях за­гального користування, економія енергії, здача на переробку

вторинної сировини та ін. Методи, що пропонуються для фор­мування екологічної поведінки, ґрунтуються на посиленні мо­тивації або на посиленні помітності проблеми.

Посилення мотивації. Якщо можна було зробити так, аби дії, спрямовані на охорону довкілля, або краще винагороджу­вались, або коштували дешевше, то їх мотивація людей стане відчутнішою, вона зможе конкурувати з іншими інтересами, зазначають Ф. Зімбардо та М. Ляйппе. Іншими словами, вони пропонують формувати екологічну поведінку за допомогою си­стематичної винагороди. Так, навіть у вітчизняній практиці відомі випадки, коли роботодавці платять більше працівникам, які не палять. Певною винагородою є гроші за здані пляшки та макулатуру. В США під час нафтової кризи в автобусах вида­вали талони на безкоштовний гамбургер за те, що людина не користується власним авто, а користується міським транспор­том. Безумовно, це не може бути панацеєю. Одним із очевид­них недоліків зазначеного методу є його дорожнеча. Крім того, рівень екологічності поведінки знижується відразу ж після того, як припиняються виплати чи інші матеріальні винагоро­ди. Це означає, що люди не сприйняли близько до серця не­обхідність такої поведінки, вона не була засвоєна і не стала сильною установкою, яка могла б керувати діями людини в екологічному просторі. Існує наукове соціально-психологічне обґрунтування цього факту, яке полягає в явищах самоатри-буції та надвиправданості. Тобто, коли людям за щось платять, вони схильні вважати причиною своєї поведінки саме оплату (зовнішній фактор), а не власну установку (внутрішній фактор). А як тільки усувається причина — зникає й наслідок.

Зворотний зв'язок. Очевидно, має існувати альтернатива вит­раті грошей для заохочення людей до екологічної поведінки. Наприклад, потужним підтримуючим фактором, що може дія­ти протягом тривалого часу, може бути яскраво оформлена Інформація про те, які результати дають зусилля певних груп або окремих людей щодо збереження довкілля та економії при-Родних ресурсів.

Що потрібно, аби зворотний зв'язок був ефективним? Насам-^ПеРед інформацію треба подавати не абияк, а певним чином. Наприклад, інформація про економію електроенергії надається ^За такою схемою. Спершу людей інформують про те, чому по-

92

93

трібно економити електроенергію, затим радяться, як це ефек­тивніше зробити. А через певний час споживачів електрое­нергії інформують про те, як вони економлять електроенергію порівняно з іншими. У такому разі економія споживання елек­троенергії виглядить як надзвичайно бажана соціальна дія. Крім того, ці заходи породжують дух змагальності, подають процедуру економії енергії як навичку, якою можна оволодіти. Такий зворотний зв'язок може бути ефективним, бо:

• він дає відчуття задоволення досягнутими результатами;

• це особисте відчуття, тому виникає атрибуція, що людина економить енергію, бо це дарує втіху особисто їй;

• за умови регулярного зворотного зв'язку людина отримує інформацію про те, як певні види поведінки впливають на споживання енергії;

• графік споживання енергії демонструє дані, які свідчать про досягнення певного успіху у цій справі.

Зазначену методику можна застосовувати і в інших сферах, які стосуються екологічної та природоохоронної діяльності для формування у різноманітних соціальних груп екологічної поведінки.

Підвищення помітності екологічних проблем. Перед еко-психологами постає проблема: як зробити так, аби люди завж­ди пам'ятали про необхідність екологічно грамотної поведінки. На жаль, у значної частини людства не виникають спонтанні думки про наслідки екологічної чи неекологічної поведінки. Бо довкілля пропонує нам дуже мало яскравих деталей, які б нагадували про себе. Тобто довкілля, як правило, є тлом, а для того, щоб ми усвідомили його проблеми, потрібно висунути його на перший план. Для цього, вважають фахівці, потрібно розро­бити стратегії впливу, в основі яких будуть ефективні нагаду­вання про те, як потрібно поводитися в довкіллі або про внесок поведінки індивіда у створення загальної проблеми чи в її ви­рішення.

Вчасне нагадування. Нам часто доводиться бачити різно­манітні так звані пам'ятки-нагадування, знаки або поради, як потрібно себе поводити у навколишньому середовищі. Це па­м'ятки типу "Бережіть тепло", "Виходячи, вимикайте світло", "Ліс — наше багатство, бережи його!" та ін. Вважається, що ці пам'ятки певним чином впливають на нашу поведінку, але

94

одні з них більш ефективні, інші — менше. Аби пам'ятки ста­ли ефективнішими, вони мають активніше привертати увагу. Деякі пам'ятки втратили свою дієвість через те, що стали звич­ними, перестали бути помітними і почали зливатися з тлом. У зв'язку з цим рекомендується час від часу поновлювати па­м'ятки, змінюючи їх вигляд. Наприклад, у США на урнах для сміття написано "Зробіть свій внесок", але цей напис останнім часом став звичним: він перестав бути помітним і скоро зов­сім зіллється з фоном. Психологи пропонують зробити цей на­пис фарбами, що світяться. У деяких містах урни фарбують у яскраві кольори. А в Японії навіть застосовують "музичні" урни: коли людина кидає туди сміття, з урни починає линути приємна музика.

Загострення екологічних проблем. Відомо, що тоді, коли еколо­гічна проблема стає помітною для всіх, то повністю оздоровити ушкоджене довкілля майже неможливо, оскільки йому завдано збитків приблизно на 95 %. У зв'язку з цим використовується метод прогнозування та демонстрації можливих наслідків не­екологічної поведінки у не дуже віддаленому майбутньому. Проілюструємо цей метод на прикладі проблеми так званого парникового ефекту. Парниковий ефект полягає в тому, що за­бруднення атмосфери твердими частинками й аерозолями, збільшення в ній вуглекислоти спричинили істотне погіршен­ня оптичних властивостей атмосфери, зміну її температурного режиму, призводить до потепління. Відомий російський публі­цист Василь Пєсков ймовірний варіант реалізації наслідків потепління атмосфери у своєму нарисі "Планета в небезпеці", надрукованому в 1989 році, зобразив так: "Рік 2039 нашої ери. У Парижі та Філадельфії населення попереджають про загро­зу повені, на вулицях Нью-Йорка стоїть вода вище пояса серед­ньої дорослої людини і більшість населення подалось у внут­рішні райони, надходять повідомлення про епідемії катаракти очей, лишаю та гепатиту в Бразилії, Індії та країнах Середзем­номор'я. Десятий рік поспіль збільшується кількість захворю­вань на рак шкіри. Посуха знову різко скоротила виробницт­во пшениці на американському Середньому заході та в Криму. Рибалки повідомляють, що в світових океанах практично зник­ли краби й креветки. Втім, є й добрі вісті: жителі Стокгольма в листопаді загоряють, розквітає туризм в Антарктиді, Сибір

95

стала житницею". Якщо такі картини змальовуватимуть не тільки публіцисти, а й учені-екологи, то вони діятимуть на сві­домість людей ефективніше, ніж звичайні застереження.

Чистота як заклик до екологічної поведінки. Ми часто звертаємо увагу на те, що на вулиці чи в будь-якому місці гро­мадського користування чисто. Напевно, вже сама відсутність сміття є своєрідною пам'яткою про дотримання чистоти. Через те люди, як правило, не залишають сміття там, де чисто. На­приклад, в одному із супермаркетів вирішили перевірити, як поводитимуться покупці в засміченому та незасміченому при­міщеннях. З'ясувалося, що подальше засмічення проходів у супермаркеті (наприклад, рекламними листівками, які роздава­лись при вході до приміщення) було звичним. Але коли у ма­газині підтримувалася зразкова чистота, то майже ніхто не смітив. Отже, у чистому та впорядкованому середовищі прави­ло "не смітити" діє переконливіше. Тому нам так часто дово­диться спостерігати чистоту центральних вулиць міста, яким комунальні служби більше приділяють уваги, і сміття на окраї­нах та на привокзальних майданах.

Аналізуючи методи коригування ставлення до довкілля, за­пропоновані американськими психологами, слід зазначити, що вони здебільшого спрямовані на корекцію поведінки, тобто є суто біхевіористськими техніками. Вони не зачіпають таких важливих компонентів ставлення до середовища, як емотивний та когнітивний. На відміну від американської, в українській традиції екопсихологічного виховання чимала увага приділя­ється формуванню екологічної свідомості, яка своєю чергою спонукатиме до екологічної поведінки.

Основні принципи пропаганди екологічної поведінки. За­стосування методів пропаганди екологічної поведінки має свої закономірності.

1. Нагадування про екологічно доцільну поведінку має бути помітним, яскравим. Тобто воно має виокремлюватися, а не тлом.

2. Необхідно робити акцент на втратах, а не на виграші, ос­ кільки "перспектива" втратити те, що люди вже мають, породжує сильнішу мотивацію, ніж перспектива отримати щось додатково. Наприклад, дієвим методом економії електроенергії буде інформування населення, скільки во-

но втрачає грошей щороку, якщо не вживає заходів для збереження енергії.

3. Потрібно пропагувати позитивний образ громадянина, який свідомо ставиться до проблем охорони та збережен­ ня довкілля.

4. Можна з користю для екології застосовувати такі маніпу- лятивні соціально-психологічні закони, як закони обо­ в'язку та послідовності. Якщо людей вдасться перекона­ ти зробити незначні вчинки, спрямовані на охорону або поліпшення довкілля, то процес, відомий під назвою "нога у дверях", може підштовхнути їх до вагоміших вчинків.

ПИТАННЯ ЛЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Вплив сили екологічного стимулу на поведінку людини.

2. Вплив мотивації на екологічну поведінку людини.

3. Методи підсилення екологічної мотивації.

4. Як застосовується принцип "зворотного зв'язку" в природоохо­ ронній діяльності?

5. Основні принципи пропаганди екологічної поведінки.

4.2. ВПЛИВ КРИЗ І КАТАСТРОФ НА ЕКОЛОГІЧНУ СВІДОМІСТЬ

Сутність поняття "екологічна криза"

Поняття "криза" — один із найуживаніших у сучасній дій­сності — політиці, економіці, екології, психології. "Його вжива­ють у тих випадках, коли фіксуються суттєві зміщення атрибу­тивних ознак, глибокий занепад чогось, погіршення звичних Для сприйняття чи існування параметрів зі сфери духовності, економіки, культури, міждержавних і міжетнічних стосунків, мистецтва, релігії, зрештою — навколишнього світу", — зазна­чає В. Крисаченко [11, с. 179].

З огляду на екологію можна говорити про кризу середови-Ща загалом та про кризи окремих його складових — природ-

96

97

но-географічні, штучні, соціальні. Нагадаємо, що середовище в екологічній психології визначається як система внутрішніх та зовнішніх факторів, яка безпосередньо впливає на спосіб існу­вання індивіду і з якою цей індивід може взаємодіяти.

До криз природно-географічного спрямування належать: ат­мосфера, ґрунти, ландшафти, водний басейн, рослинний і тва­ринний світ, світ мікроорганізмів. До штучних — міста й інші населені пункти, архітектурні споруди, машини, літаки тощо, а також засоби інформації. До соціальних — великі та малі, фор­мальні й неформальні, структуровані і неструктуровані групи людей, а також окремі люди.

Водночас, твердять фахівці, поняття кризи передбачає певну зворотність у протіканні відповідних процесів. Отже, кризовий стан — це такий стан системи, коли її ще можна ідентифіку­вати як самодостатню, коли ще зберігається її автентичність. Інакше кажучи, кризові явища спостерігаються в межах певної якості [11]. Таким чином, озеро, що перебуває в кризовому ста­ні, ще залишається озером як таким, а не перетворюється на болото; степ, який спіткала криза, залишається степом, а не пе­ретворюється на пустелю тощо. За цією ознакою потрібно від­різняти поняття "криза" від поняття "катастрофа", під час якої спостерігається повна руйнація системи або певної якості. Під час криз завжди лишається ймовірність повернення у докризо-вий, тобто звичайний стан. Завжди залишається надія на відновлення, одужання системи. Кризові явища в екології мо­жуть усуватись як за допомогою самоорганізації системи, так і завдяки зовнішньому регуляторові. В екології кризи незрідка долаються еволюційним шляхом — у процесі самоорганізації екосистеми, але функцію регулятора екологічних процесів для подолання кризи може взяти на себе людина, особливо, коли ця криза загрожує людському існуванню.

Як же визначається поняття "екологічна криза"?

Екологічна криза— це загрозливий для ідентичності систе­ми чи об'єкта процес, що відбувається в екосистемі.

Екологічна криза може впливати на людину прямо та опо­середковано. Так, якщо життєдіяльність людини протікає в еко­системі, яка є джерелом її існування і ця екосистема зазнає кризи, то виникає загроза існуванню й самої людини. Напри­клад, скотарське плем'я знищило степ, де паслася його худоба,

98

то й самому племені починає загрожувати небезпека. Індіанці, що мешкають у тропічному лісі, втрачають основу свого існу­вання, якщо цей ліс вирубується або спалюється. Але в сучас­ному суспільстві життєдіяльність людини протікає головним чином у штучному або штучно-природному середовищі. У цьо­му випадку екологічні кризи впливають на людину опосеред­ковано, здебільшого вони стають негативним психологічним фактором середовища або мають віддалені наслідки. Наприк­лад, масове вирубування лісів Амазонії спричинить зміни газо­вого складу атмосфери, що, у свою чергу, призведе до погіршен­ня самопочуття всього населення Землі. Руйнування галогенною промисловістю озонового шару атмосфери над Ан­тарктидою може призвести до збільшення захворювань на рак шкіри в Австралії, Аргентині та Новій Зеландії. Таким чином, локальна криза може мати досить поширені наслідки.

Типологія екологічних криз. В. Крисаченко пропонує роз­різняти екологічні кризи за такими критеріями:

• за фактором (рушієм);

• об'єктною визначеністю;

• ієрархічним статусом;

• здійснюваним ефектом.

За фактором (рушієм) вирізняють такі екологічні кризи:

• біогенні;

• антропогенні.

Біогенні кризи виникають як наслідок реалізації закономірно­стей самоорганізації та саморозвитку середовища (конкуренції та боротьби за існування), стихійних явищ (геологічних процесів, космічних впливів). Антропогенні ж кризи — це наслідок людсь­кої діяльності — промислової, господарської, навіть наукової. Наприклад, необережність під час наукових експериментів з мік­роорганізмами або з ядерними реакціями може призвести до значних шкідливих наслідків як для довкілля загалом, так і для людини зокрема. Отже, екологічна криза антропогенного поход­ження — це стан екосистеми, коли її характерні ознаки зміщені під впливом людського фактора до межі, за якою виникає за­гроза втрати ідентичності такої системи.

Об'єктна визначеність екологічної кризи пов'язується з тим об'єктом, що стає своєрідним епіцентром екокризи і який визначає зміну стану екосистеми, насамперед — її видовий

99

склад. Наприклад, криза степових ценозів визначається зник­ненням їх домінантних видів — топчаку або ковили. Погір­шення стану озера чи річки призводить до зникнення молюс­ків, рачків, киснелюбних риб. Об'єктом дії сучасної глобальної екологічної кризи стає людина — і як домінантний у біосфері вид, і як найпотужніша геологічна сила планети, і як основний чинник деградації довкілля [11].

Ієрархічний статус екологічних криз визначається стату­сом екосистем, в яких спостерігаються кризові явища. Існують різні рівні екосистем — від найпростіших (домашній акваріум, гайок, озерце) до планетарних утворень. Безумовно, кризи кон­кретної екосистеми, навіть найнижчого рівня, мають самоцінне субстанційне та ціннісне значення, водночас кризи в будь-якій системі — це явище негативне та шкідливе. Для людини ж наслідки криз різного рівня можуть бути більшою чи меншою мірою серйозними. Порівняємо, наприклад, кризу рослинного світу Кримських гір та кризу, пов'язану з руйнуванням озоно­вого шару. За своєю еволюційною сутністю ці явища практич­но тотожні, адже втрата будь-якого елементу біосфери незво-ротна, але за наслідком ці кризи неспівмірні, бо в першому випадку екосистема за певних умов може задіяти компенсаторні механізми й підтримати власну ідентичність, а в другому — може порушитись уся біосфера, що призведе до катастрофи планетарного масштабу.

Ефект дії. За ефектом дії на різні об'єкти, в тому числі й на людину, екологічні кризи поділяються на локальні, регіо­нальні та панойкуменні.

Локальні ефекти екологічної кризи обмежені або певними невеликими регіонами, або ж деякими ценозами. Наприклад, ми часто стаємо свідками, як забруднюються й гинуть маленькі озерця у місцевості, де ми живемо, як забудовуються території, де раніше був ліс або луки.

Регіональні кризи поширені на значних територіях і стосу­ються значних екологічних угруповань. Так, ми спостерігаємо знищення тропічних лісів, висихання великих річок або озер. Наприклад, під загрозу потрапили такі природні перлини, як Великі озера у США та Канаді, озеро Байкал у Росії.

Панойкуменні ефекти екокризи мають планетарний харак­тер, або ж впливають на переважну частину людства. Скажімо,

криза, що виникла після аварії на ЧАЕС, а також кризи, пов'я­зані з руйнуванням озонового шару, забрудненням світового водного басейну та зміною вигляду Землі.

Існує певний зв'язок між ієрархічним статусом екологічних криз та ефектом їх дії. Інакше кажучи, чим вищий статус еко­системи, яка перебуває в кризовому стані, тим ширший ефект дії цієї кризи, але можуть бути й винятки, коли така залеж­ність не спостерігається. Наприклад, екологічні зрушення в ло->^: кальних екосистемах можуть призвести до глобальних наслід­ків. Так, виникнення нового штаму вірусу, що може швидко поширюватися, здатне призвести до пандемії [11].

Поняття "екологічна катастрофа"

Несподівані лиха (саме таке визначення дається катастро­фам у довідковій літературі) мають найрізноманітнішу приро­ду. Це аномальне явище характеризується насамперед наявні­стю двох ознак:

• невисокою ймовірністю кожного конкретного випадку;

• особливою складністю наслідків.

Слід також зазначити, що оскільки кожна катастрофа відбу­вається в певному середовищі, то за своїм статусом вона буде екологічною катастрофою.

За винятком стихійних лих, що не зачіпають населені лю­диною території, катастрофи викликають тотальне потрясіння життєвих основ окремих категорій населення та суспільства загалом. Окрім загибелі людей вони призводять до зміни звич­ного укладу життя (така зміна може бути миттєвою або по­рівняно пролонгованою в часі), фізичних ушкоджень, масових стресів, посилення девіантної поведінки. Мобілізація зусиль і ресурсів для ліквідації наслідків катастрофи не минає без­слідно й для тих, хто не був в епіцентрі подій. Наслідки най-значніших катастроф (наприклад Чорнобильської) відчувають­ся далеко за межами регіону, де сталася катастрофа.

Отже, екологічна катастрофа — це гостра форма екологі­чної патології, що має тяжкі соціальні й екологічні наслідки.

За рівнем соціальності, тобто за рівнем впливу соціального фактора, що призвів до екологічної катастрофи, А. Пригожий виокремлює такі типи катастроф:

100

101

1. Природні. Хоча існує думка, що певна діяльність людства може призвести до стихійних лих (наприклад, ядерне випробу­ вання може спричинити потужний землетрус), але, як правило, у виникненні цього типу катастроф людський фактор не віді­ грає жодної ролі. За часом дія одних стихійних лих — таких як цунамі, урагани, землетруси — стрімка, миттєва, а інших, та­ ких, як посухи або повені, — має пролонгованість у часі. До цієї групи входять і катастрофи неземного походження, наприклад, падіння Тунгуського метеорита. Людство поки що не може від­ вернути удар стихії, але воно має достатній досвід, щоб знати, як потрібно протистояти викликові природи, як уникнути неви­ правданих втрат. І якщо передбачити падіння метеорита справ­ ді неможливо, то цунамі у прибережних районах або землетру­ си у районах гірських не мають бути несподіванкою.

2. Екологічні або соціоприродні. Причина таких катаст­ роф — антропогенна дія на природу, а через неї — на людину. Деякі наслідки згубного впливу діяльності людини на довкіл­ ля вже мають незворотний характер (так, Чорнобильська 30-кілометрова зона навряд чи колись буде придатною для життя), інші — ще можна відродити, але на це потрібно буде не один десяток років.

3. Технічні. До цього типу катастроф належать аварії у створених людиною матеріальних системах: вибухи, пожежі, обвали. Відносна короткостроковість і обмеженість у просторі таких катастроф не знижує складності й трагічності наслідків такої катастрофи, адже в таких катастрофах гинуть десятки, а то й сотні, тисячі людей.

4. Соціальні. Соціальні катастрофи призводять до значних втрат серед населення та небажаних зрушень у демографічній та соціальній структурах суспільства. Причинами соціальних катастроф є війни та широкомасштабні репресії.

Наведена типологія, зазначає її автор А. Пригожий, — дещо умовна. Але вона наочно демонструє відмінність власне со­ціальної катастрофи та соціальних наслідків іншого типу ка­тастроф. Наприклад, землетрус, що стався у Вірменії 7 грудня 1988 року, був надзвичайно потужним: сила підземних поштов­хів перевищувала 10 балів. Але все-таки жертв могло бути значно менше, якби зруйновані будівлі не впали, як, наприклад, під час землетрусу в Сан-Фернардо (Каліфорнія, СПІА). Жодна

людина там не загинула у власному будинку. А от у Леніна-кані, Кіровакані, Спітаку більша частина жертв була похована під уламками багатоповерхових будинків.

Отже, у таких катастрофічних ситуаціях діють два джерела небезпеки, катастрофічні наслідки яких бувають різними: пер­винні та вторинні. Наприклад, первинним джерелом катастро­фи під час землетрусу будуть підземний гул та поштовхи. Вони викликатимуть паніку, стреси, порушують комунікації, спричи­няють розломи ґрунту, провали на поверхні землі поглинають техніку, людей, будинки. Отже, до первинних джерел небезпеки належать некеровані складові катастрофи.

Інакше виглядають вторинні джерела небезпеки, яких мож­на було б уникнути за певних умов. Вторинні джерела почина­ють діяти, коли руйнуються будинки, збудовані без урахування вимог сейсмології, коли лікар не може надати допомогу пост-раждалому через те, що у нього немає спеціального розчину для дезинфекції рук або коли рятувальники прибувають занадто пізно. Таким чином, вторинні джерела небезпеки — соціально-психологічні за походженням, але дія їх буває не менш небез­печна, ніж дія грізних сил природи. Як засвідчує досвід пере­живання такого стихійного лиха, як землетрус, навіть при потужних поштовхах у густозаселеному районі можна уникну­ти значних жертв. До катастрофічних наслідків призводять саме соціально-психологічні фактори.

Таким чином, існує соціально-психологічна типологія ката­строф, де враховується якість соціально-психологічного факто­ра, що зумовлює виникнення катастрофи. Зокрема, розгляда­ється, наскільки той або інший фактор є суб'єктивним, тобто якою мірою він залежить від можливостей, бажання, волі окре­мих людей, держав та людства загалом. А. Пригожий подає ці фактори у порядку посилення їх суб'єктивності.

• Межі знання. Цей фактор виникає внаслідок неможли­вості передбачити катастрофічну подію через недостатній роз­виток наукових знань і технічних засобів. Тут також розрізня­ють абсолютні межі (можливості людства загалом) та відносні (можливості країни, регіону). Ці межі можуть бути розширені завдяки визначенню пріоритету науково-технічної та іннова­ційної політики, відмові від самоізоляції.

102

103

• Дисфункції в культурі. До цього фактора належать норми, цінності, традиції, що поглиблюють катастрофічний ефект пер­ винних джерел безпеки. Це, наприклад, хибна мораль праці, низька цінність життя людини, соціальна пасивність населен­ ня. Виправити ситуацію можна, змінивши механізм господа­ рювання, внісши принципові зміни у сферу політики та ідео­ логії.

• Прорахунки. До прорахунків належать випадкові відхи­ лення, похибки в оцінках ситуацій, перспектив та методів до­ сягнення мети, у розрахунках. Серед таких прорахунків можна виокремити історичні (голосування за націонал-соціалістичну партію в 1933 році в Німеччині); політичні (неправильна оцін­ ка ймовірного часу нападу Німеччини на СРСР); управлінські (розміщення АЕС у густонаселеному або сейсмонебезпечному районі); інженерні (переоцінка надійності, витривалості конст­ рукцій).

• Злочини. До злочинів як факторів виникнення катастроф належить цілеспрямоване завдання значних втрат суспільству або окремим категоріям населення: руйнування життєвих ос­ нов певних категорій суспільства (наприклад, сталінська полі­ тика стосовно селянства, що призвела до голодомору в 30-х ро­ ках XX століття в Україні та інших регіонах СРСР); геноцид (знищення нацистами євреїв і циган), диверсії (руйнація бу­ динків Світового торговельного центру в Нью-Йорку 11 верес­ ня 2001 р.) [20].

Очевидно, може існувати кілька варіантів поєднання, з одно­го боку, джерел виникнення катастроф, а з іншого — соціально-психологічних обставин, які ускладнюють наслідки катас­трофи. Від такого поєднання залежатиме складність наслідків катастрофи, її небезпечність та масштаби лиха. Типологію ка­тастроф наведено у табл. 5.

Розглянемо перетин 1А — непізнані природні фактори. Це поєднання найбільш небезпечне внаслідок значної залежності аномальних явищ на нашій планеті від космічних процесів. Частота виникнення й прогнозованість таких подій значно нижча, ніж усіх інших, а вразливість та беззахисність людства максимальні. Саме природно-космічний характер катастрофи надає їй глобальності й зводить нанівець добру волю людей, навіть якщо вона підкріплена планетарними ресурсами. Так,

Таблиця 5