7.Агностицизм як теорія пізнання

До гносеологічних коренів агностицизму належить і перебільшення (абсолютизація) суб'єктивного моменту в пізнанні, активності суб'єкта в пізнавальному процесі, його відносної самостійності стосовно об'єкта. В агностицизмі досить докладно відображено складність і суперечливість пізнавального процесу. Проте, не зумівши впоратися з ними, він "тоне" в них.

Агностицизм має ісоціальні передумови. Вони зводяться насамперед до того, що у філософії Нового часу були обумовлені установкою буржуазії на утилітарне використання науки, відсутністю далекоглядних світоглядних висновків, які, будучи екстрапольованими на розуміння історичного процесу, почали суперечити класовим інтересам буржуазії. Негативно вплинуло на це й те, що філософи тієї доби прагнули зумисно обмежити знання, давши місце релігійній вірі.

Таким чином, найбільш типові форми агностицизму (юмізм, кантіанство, позитивізм та інші) у своїх гносеологічних передумовах близькі до суб'єктивного ідеалізму.

Одна з кардинальних помилок агностицизму — це те, що він вважає свідомість як щось зовнішнє щодо матерії, як замкнутий у собі суб'єктивний світ. Така постановка питання вже передбачає висновок про неможливість позитивного вирішення гносеологічної проблеми. Та суть справи в тому, що свідомість — як вищий продукт матерії — відкрита стосовно об'єктивної дійсності, а відчуття, з яких починається будь-яке пізнання, не є "перегородкою" між людиною і природою, а лише специфічною формою, в якій нам безпосередньо дана (дається) об'єктивна реальність.

8. Філософські ідеї стоїцизму

Стоїци́зм — вчення однієї з найбільш впливових філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, фізика – фруктове (фруктові) дерево(а), а етика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.

Стоїцизм, хоча він за часом появи був сучасником епікурейства, відрізнявся більш довгою історією і меншим постійністю доктрини. Вчення його засновника Зенона, що відноситься до початку III століття до н.е., ніяк не схоже на вчення Марка Аврелія, що відноситься до другої половини II століття н.е. Зенон був матеріалістом, чиї доктрини в основному були комбінацією з вчення кініків і Геракліта, але поступово, в результаті домішки платонізму, стоїки відходили від матеріалізму, поки, зрештою, від нього залишилися лише сліди колишнього впливу. Їх етика, правда, змінилася дуже мало, а саме в ній більшість з них бачило найважливіше. Але навіть у цьому відношенні відбулося деяке переміщення центру тяжіння. У міру того як минав час, все менше говорилося про інших сторонах стоїцизму, і поступово все більш виключне наголос робився на етиці і тих частинах теології, які ближче всього до етики. Що стосується навчання всіх більш ранніх стоїків, нам заважає той факт, що від їхніх праць збереглися лише окремі фрагменти.

Стоїцизм менш «грецька» з усіх філософських шкіл, які ми досі розглядали. Ранні стоїки були в більшості сирійцями, а пізніші - в більшості римлянами