3.4. Забезпечення просторової жорсткості будівель

Будівля, під час дії на неї вертикальних і горизонтальних навантажень, повинна бути міц­ною (не руйнуватись); стійкою — зберігати рівно­вагу під час дії горизонтальних сил; повинна мати просторову жорсткість, тобто не дзформуватись (не змінювати конструктивну основу будівлі). Із збільшенням кількості поверхів, збільшується навантаження на будівлю. Стійкість і просторову жорсткість будівлі забезпечують за допомогою спеціальних заходів.

В безкаркасних будівлях (рис. 3.6) просторову жорсткість забезпечують влаштуванням внутрішніх поперечних стін і стін сходових клі­ток, зв'язаних з поздовжніми стінами; міжпо­верховими перекриттями, які зв'язують стіни між собою і розділяють їх на окремі яруси по ви­соті. Перекриття повинно виконуватись як жорсткий монолітний диск.

В каркасних будівлях просторова жорсткість досягається влаштуванням: багатоярусної рами, утвореної просторовим сполученням колон, ригелів й перекриття; стінок жорсткості, поставлених між колонами на кожному поверсі; плит-розпорок, по­кладених в перекриттях між колонами; стін сходо­вих кліток і ліфтових шахт, зв'язаних з конструк­ціями каркасу; надійного спряження елементів каркасу у стиках і вузлах (рис. 3.6).

Розділ 4. ОСНОВИ І ФУНДАМЕНТИ

4.1. Природні і штучні основи

Основи і фундаменти значною мірою визна­чають стійкість і міцність будівель.

Основою називають масив грунту, що розташо­ваний під фундаментом і сприймає навантаження від будівлі. Основи бувають природні і штучні.

Природною основою називають грунт, що за­лягає під фундаментом і може в природному стані витримати навантаження від зведеної будівлі.

Штучною основою називають штучно ущіль­нений або зміцнений грунт, який у природному стані не має достатньої несучої здатності, тобто не може сприймати навантаження від зведеної будівлі.

Природні основи повинні:

володіти малою й рівномірною стисливістю. В природному стані між частками грунту існують порожнини, які під дією навантаження зменшують­ся і грунти ущільнюються. Це явище викликає рівномірне осідання будівлі, яке не складає для нього небезпеки. Проте, великий і нерівномірний стиск грунту може викликати пошкодження й руй­нування будівлі;

мати достатню несучу здатність (міцність), яка визначається фізико-механічними властивостями грунтів;

не здиматися, тобто не збільшуватись в об'ємі при замерзанні і не зменшуватись при від таненні. Таке явище викликає нерівномірне осідання будівлі і появу тріщин в ньому, якщо воно не враховане при конструюванні будівлі;

протистояти дії ґрунтових вод і бути нерухоми­ми. Рух води може розчинювати окремі породи або виносити із грунту найдрібніші частини. Це збільшує порожнини основи і зменшує несучу здатність.

Деформацію основи, при якій докорінно змінюється структура грунту, називають просад-жуваністю.

Осідання може настати при недостатній по­тужності шару грунту, взятого за основу, якщо під ним лежить грунт, який має меншу міцність (більш слабкий грунт). При похилому розташуванні пластів грунту на косогорах під дією навантаження від будівлі можливий зсув грунту, тобто сповзання залягаючого масиву основи, що приводить до руйнування будівлі.