7.2. Перегородки з дрібнорозмірних елементів

Для влаштування перегородок із дрібнороз­мірних елементів застосовують плити на основі гіпсу (гіпсобетонні, гіпсопілакові), цеглу, шлакобетонні і керамічні камені, склоблоки, склопрофіліт.

Перегородки із гіпсобетонних та інших плит (рис. 7.1, а, б) часто застосовують в громадському будівництві. Плити виготовляють розміром 800x400x80 мм з гладкими лицьовими поверх­нями і напівкруглими пазами по контуру (рис. 7.1, б).

Плити укладають з перев'язкою вертикаль-

Таблиця 6.2. Техніко-економічна оцінка підлог
Варіант	Матеріал покриття	Вартість, %	Трудомісткість, люд/дні	Строк служби, років
	Дерев'яні
1	Дощаті	100	0,29	40-50
2	Штучний паркет (дубовий)	215	0,30	50
3	Паркетні дошки	150	0,21	40
4	Паркетні щити	145	0,28	40
	Синтетичні
1	Лінолеум на тканинній основі (теплий)	88	0,17	15
2	Лінолеум на теплозвукоізоляційній основі	93	0,12	15
3	Полівінілхлоридні плитки (теплий)	96	0,20	15
4	Мастичний (безшовний, теплий)	81	0,18	10-15

них швів і замонолічуванням шляхом заливки всіх каналів, що утворюються пазами, рідким гіпсовим розчином. У місцях дверних прорізів перегородки із плит підсилюють наскрізними дерев'яними стояками і ригелями. Коробку за­кріплюють до перегородки цвяхами. До кам'яних стін перегородку закріплюють за допомогою цвя­хів, головки яких випускають із швів кладки в бокові пази плит. У місцях стикування перегоро­док між собою у шви закладають петлі із дроту або штирі. Із одного шару таких плит виконують між-кімнатні перегородки, а з двох шарів з повітря­ним прошарком 40—50 мм — міжквартирні. Ці перегородки бояться вологи, тому для влашту­вання перегородок в санвузлах застосовують шлакобетонні плити (рис. 7.1, в).

Кам'яні перегородки (рис. 7.2, а, б, в) ви­конують із цегли, дрібних блоків і легких місце­вих природних каменів на складному розчині з перев'язкою швів і штукатуркою з обох боків цементним розчином. Такі перегородки волого­стійкі і негорючі. їх застосовують в приміщеннях з підвищеною вологістю, а також в тих приміщен­нях де необхідне пожежостійке огородження.

Цегляні перегородки роблять завтовшки ¹/₂ або ¹/₄ цеглини. Перегородки в ¹/₂ цеглини зав­товшки повинні мати висоту не більшу за 3 м, а довжину — 5 м. Якщо висота і довжина приміщення перевищують зазначені розміри, то перегородку армують пачковою сталлю перерізом 1,5x25 мм, яку вкладають у горизонтальні шви, через кожні шість рядів кладки. Кінці арматури загинають і закріплюють до стін цвяхами. Пере­городки ¹/₄ цеглини завтовшки застосовують для приміщень з невеликими розмірами (в сан­вузлах). При більших розмірах для підвищення стійкості ці перегородки армують горизонталь­ною і вертикальною арматурою, що утворює сітку з вічками 525x525 мм.

Перегородки із шлакобетонних каменів (рис. 7.2, в) роблять 90 і 190 мм завтовшки, а з керамічних — 120 мм. При значній висоті і дов­жині їх армують.

Перегородки із склоблоків і склопрофіліту вологостійкі, гарні на вигляд, мають велику світлопропускну здатність, що дає змогу освітлю­вати приміщення так званим другим світлом.

Перегородки із склоблоків (рис. 7.3) вкладають на цементному розчині складу 1:3 без перев'язки швів, з прокладенням арматури у вер­тикальні і горизонтальні шви.

Перегородки із склопрофіліту (рис. 7.4) складають з елементів (найчастіше коробчатого профілю), що мають висоту, яка дорівнює висоті приміщення. Ці елементи встановлюють між верхньою і нижньою дерев'яною або металевою обв'язками, шви між ними заповнюють спеці­альною мастикою.

Перегородки із дрібнорозмірних елементів (цегли, плит) неіндустріальні, вимагають великих трудових затрат, тому їх застосовують при ремонтних роботах та при будівництві малопо­верхових будівель там, де вони являються місцевим матеріалом і зменшують вартість будівництва.