5.12. Окремі опори. Прогони

Окремі опори і прогони в будівлях з несучими кам'яними стінами являються елементами вну­трішнього каркасу. В якості опор для конструк­цій перекриттів і покриттів використовують стов­пи із цегли або каменю, залізобетонні колони, стояки із азбестоцементних труб.

Переріз вертикальних опор із цегли ви­бирають залежно від величини навантаження, що передається на нього за розрахунком. Мінімаль­ний переріз несучого стовпа дорівнює 510x380мм. Стовпи кладуть із відбірної повнотілої цегли не нижче за М100 на розчині М 50 і вище з обов'язковим перев'язуванням швів у кожному ряду. Цегляні стовпи займають велику площу в плані і мають невелику несучу здатність (рис. 5.31, а). Для збільшення несучої їх здатності, кладку армують сіткою з дроту 0 5-6 мм з розмі­рами вічок 100-150 мм через 2-4 ряди кладки, або розміщують у каркасній обоймі із арматури чи кутиків (рис. 5.31, б, в).

При великих навантаженнях замість кам'я­них стовпів застосовують залізобетонні колони, або стояки із азбестоцементних труб. Залізо­бетонні колони можуть бути монолітні або збірні, в поперечному перерізі — прямокутні, квадратні, круглі. Для крайніх рядів колони виготовляють з однією консоллю, для середніх — з двома кон­солями (рис. 5.32, а).

Якщо застосовують стояки із азбестоцемент­них труб, то внутрішню порожнину заповнюють монолітним бетоном і арматурою.

Вони можуть при невеликому перерізі спри­ймати значні навантаження (рис. 5.32, б). Стояки із азбестоцементних труб доцільно застосовувати в будівлях павільйонного типу, коли треба мати великі вільні площі.

На опори спирають прогони, які сприймають навантаження від плит перекриття.

Прогони — це горизонтальний несучий еле­мент перекриття прямокутного, таврового та інш. перерізу (рис.5.32. в, г, д).

Прогони можуть бути залізобетонні, дере­в'яні, металеві. Прогони із збірного залізобетону сприймають значні навантаження, тому при спи­ранні їх на цегляні стіни або стовпи під їхні кінці підкладають залізобетонні подушки

(рис. 5.32, г, д). На внутрішніх опорах кінці про­гонів з'єднують між собою стальними наклад­ками, а в зовнішніх стінах — анкерами, що за-

кладаються в кладку. В каркасних будівлях і в будівлях з неповним каркасом прогони можуть спиратися: на колону (платформовий стик); в проріз колони (вилочне з'єднання); на консоль колони (рис.5.32,в).

Найпростішим при монтуванні є спирання прогонів на консоль колони, тому воно часто за­стосовується в сучасному будівництві.

Розділ 6. Перекриття і підлога

6.1. Перекриття, вимоги до них. Класифікація

Перекриття — це горизонтальний конструк­тивний елемент будівлі, який розділяє її на поверхи, сприймає навантаження від людей та обладнання і виконує роль горизонтальних діа­фрагм жорсткості.

Перекриття є одним із найважливіших і тру­домістких конструктивних елементів будівлі: затрати праці на їх влаштування досягають 25%, вартість 20%, затрати металу від 25 до 35% (в залежності від конструкції) загальних витрат будівлі.

Перекриття складаються із несучих елемен­тів (балок і плит) і огороджуючих конструкцій (міжбалкового заповнення підлоги), тому виконуть одночасно несучу і огороджуючу функцію в будівлі.

Перекриття повинні задовольняти вимоги:

міцності, тобто витримувати діючі на нього постіні й тимчасові навантаження;

жорсткості — тобто не мати прогинів вище установленої межі відносного прогину, що дорівнює відношенню абсолютного прогину до величини прольоту. Його значення не повинно перевищувати ¹/₂₀₀ для горищних перекриттів , і ¹/₂₅₀ — для міжповерхових;

довговічності; звукоізоляції (для міжповер­хових перекриттів); теплоізоляції (для горищних перекриттів і перекриттів над проїздами і холод­ними підвалами); вогнестійкості.

Враховуючи велику питому вагу вартості перекриття і підлоги в загальній вартості будівлі, до них ставлять підвищені вимоги: економічності й індустріальності.

Для зниження вартості перекриттів треба знаходити найбільш раціональну схему їх влаштування, застосовувати місцеві матеріали, зменшувати масу конструкцій і трудомісткість.

Перекриття повинні мати мінімальну висо­ту, так як збільшення її веде до збільшення об'єму будівлі, а, значить, і вартості її.

Висотою перекриттів є різниця позначок рів­ня чистої підлоги і стелі поверху, що лежить ниж­че, а при відкритих балках — нижньої грані їх.

Залежно від призначення приміщення, до перекриттів можуть ставитись спеціальні ви­моги: водонепроникність (для перекриттів у сан­вузлах, лазнях, пральнях), повітронепроник-ність, газонепроникність.

Перекриття за розташуванням у будівлі бувають: надпідвальні, міжповерхові і горищні; за матеріалом несучих конструкцій: дерев'яні, металеві і залізобетонні.

За конструктивним вирішенням перекриття бувають: балкові й безбалкові. В балочній схемі з прольотом до 6м навантаження від підлоги і маси міжбалкового заповнення сприймають бал­ки перекриття, які кладуть на несучі стіни з пев­ним кроком паралельно меншій стороні прольоту, що перекривають. Крок балок залежить від ма­теріалу і перерізу їх. При прольотах більше 6 м застосовують балки більшого поперечного пере­різу (прогони). Прогони спирають на окремі опори (колони, стовпи). Балки перекриття в цьому ви­падку спирають на прогони, утворюючи з ними балкову клітку. Перекриття із плит, які спира­ють на несучі стіни, називають безбалковим.