5.6. Монолітні конструкції стін

Монолітними називають стіни, які виконують за допомогою спеціальної опалубки, куди вкладається матеріал стіни. Вони бувають бетонні, глинобетонні, із пористого бетону.

Монолітні стіни зводять у стаціонарно встановленій інвентарній дерев'яній, дерево-металевій, металевій опалубці з нарощуванням із внутрішнього боку щитками, або в підйомній опалубці (рис. 5.12).

Монолітні стіни застосовують з метою зменшення затрат на створення виробничої бази, економії сталі і енергетичних ресурсів на ви­готовлення і зведення їх порівняно з цегляними будівлями.

Товщина монолітних легкобетонних стін визначається статичним і теплотехнічним роз­рахунком в залежності від кліматичних умов і класу бетону. Бетонування ведуть шарами завтовшки 250...300мм, так щоб до укладання наступного шару не затужавів попередній. Подають суміш в опалубку за допомогою бункера з одночасним вирівнюванням та ущільненням її. Строки витримування бетону в опалубці залежать від його виду. Так, ґрунтобетон повинен знаходитись в опалубці не менше трьох діб. Шлакокерамзитобетон — одну добу, тирсо-бетон — 2-3 доби. Основні недоліки цих стін — великі затрати цементу і мокрий спосіб вироб­ництва.

Але цей метод будівництва має багато переваг, це — зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, економія матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів; використання місцевих матеріалів і відходів промисловості та сільськогосподарського виробництва. Викону­ючи монолітні стіни, можна: застосовувати різно­манітні об'ємно-планувальні рішення на складному рельєфі; збагатити пластику фасадів, їх варіантність; підвищити технологічні власти­вості за рахунок безшовності конструкцій. Застосування легких бетонів покращує тепло­фізичні характеристики огороджуючих кон­струкцій, зменшує масу будівель.

5.7. Стіни з великих блоків

Кладка стін із цегли та інших дрібноштучних місцевих матеріалів потребує великих затрат праці і не дає змоги широко використовувати засоби автоматизації і механізації будівництва.

З метою використання місцевих будівельних матеріалів у збільшених виробах і підвищення ступеня індустріалізації будівельного вироб­ництва — проектують і споруджують будівлі з великих блоків.

Будівлі, в яких стіни монтують із великих штучних каменів (блоків) масою від 0,3 до 3,0 т, називають великоблоковими. Громадські великоблочні будівлі проектують, як правило, безкаркасного типу з поздовжніми несучими стінами або поперечними несучими стінами (рис. 5.13; 5.18). Проте, найбільш оптимальною є конструктивна схема з поздовжніми несучими стінами. В цій схемі однотипні залізобетонні панелі перекриття укладають упоперек будівлі на поздовжні стіни, які є одночасно і діафрагмами жорсткості, а стінові блоки зовнішніх стін виконують несучі і захисні функції. При будь-якій конструктивній схемі стіни з великих блоків кладуть з перев'язкою вертикальних швів. За матеріалом великоблочні стіни можуть бути: із легкобетонних блоків (в тому числі із ніздрю­ватих бетонів); із цегляних блоків та блоків із пиляного вапняку.

В залежності від застосованих матеріалів, маси стіни, умов монтажу стінових блоків вибирають систему розрізки стіни. Систему роз­кладки блоків в межах висоти поверху назива­ють розрізкою. В залежності від кількості покладених рядів розрізка буває: дворядна — по висоті поверху покладені два блоки; трирядна — по висоті поверху покладено три блоки; чотири­рядна — по висоті поверху покладено чотири блоки (рис. 5.14). Для зовнішніх стін із великих блоків застосовують: дво-, три-, чотирирядну розрізку.

В сучасних будівлях із легкобетонних блоків із пиляного вапняку застосовують дворядну розрізку стін. Назва блоків залежить від місця розташування їх у стіні.

Зовнішні стіни дворядної розрізки (рис .5.15) монтують із слідуючих типів основних блоків:

простінкових з чвертями назовні, завтовшки 400,500,600 мм;

підвіконних з чвертями всередину, з нішами для приладів опалення на 100 мм тоншим від простінкових;

перемичкових, які мають чверті: зверху — для опертя плит перекриття; знизу — для вікон­ної коробки;

рядових такої ж конструкції, як і простінкові, але установлених на глухих ділянках стін;

поясних такої ж форми, як перемичкові, але без чвертей, зводяться на глухих ділянках стін зверху рядових блоків.

Для житлових будинків з висотою поверху 2,8 м при дворядній розрізці стін висоту про­стінкового блоку беруть 2180 мм, ширину 990, 1190,1390,1590,1790 мм. Висота перемичкових блоків 580 мм, ширина 1980, 2380, 2780, 3180 мм; висота підвіконних блоків 840 мм і ши­рина 990, 1190, 1790, 1990 мм.

Внутрішні стіни (рис. 5.15) монтують із блоків однорядної розрізки завтовшки 200-300 мм з вертикальними круглими порожнинами, які

повсті і замонолічують легким бетоном; закритими (рис. 5.17), уформі «колодязя», між поперечними ребрами блоків, які замонолічують бетоном. Зі сторони фасаду вертикальні стики законопачують просмаленим клоччям; вертикальні і горизонтальні стики зовні чеканять цементним розчином.

Стійкість і просторова жорсткість (рис. 5.17) великоблокових будівель забезпечується клад-

Таблиця 5.1. Техніко-економічні показники їм² площі зовнішніх стін

Варіант	Матеріал	Товщина стіни, мм	Вартість, %	Трудозатрати, люд/дні	2 Маса 1 м стіни, кг	Витрати
						Цегла, шт	Цемент, кг
1	Цегла звичайна	640	100	0,47	1150	250	22
2	Цегла силікатна	640	74	0,47	1210	250	22
3	Керамічні камені	510	81	0,32	750	216	14
4	Цегла звичайна (кладка з повітряним прошарком)	550	88	0,54	970	204	17

використовують як вентиляційні канали. Висота вертикальних блоків внутрішніх стін 2180 мм, горизонтальних (поясних) — 340 мм, ширина 1190, 1590, 2390 мм. Висота внутрішніх блоків з вентиляційними і димовими каналами 2780 мм.

До спеціальних блоків (рис. 5.16) відносять­ся наріжні, цокольні, карнизні, блоки для стін сходової клітки, парапетні, санітарно-технічні. * Для забезпечення монтажу блоків, в них за­кладають монтажні петлі.

Зовнішню поверхню зовнішніх стін виконують з фактурним шаром, а внутрішня по­верхня — підготовлена під пофарбування або обклеювання шпалерами.

Великі блоки укладають один на один по ша­ру розчину 10-20 мм завтовшки.

Особливо відповідальними місцями в стінах із великих блоків є стики, тобто місця спряження блоків.

За місцерозташуванням стики бувають:

горизонтальні між плоскими гранями покладених один на інший блок. Міцність і повітронепроникність стику досягається шаром розчину, на який укладають блоки (рис. 5.13);

вертикальні (рис. 5.13) між гранями суміжно установлених блоків, по

конструктивному рішенню стики бувають: відкриті (рис. 5.17), утворені ребрами суміжних блоків у вигляді паза, який обклеюють всередині руберойдом, утеплюють пакетом із мінеральної

кою стінових блоків з перев'язкою швів; стальними скобами в місцях примикання вну­трішніх стін до зовнішніх, анкеровкою плит між­поверхового перекриття з зовнішніми і вну­трішніми стінами, анкеровкою плит перекриття між собою та зі стінами; влаштуванням «поясів жорсткості» (на рівні перекриття кожного поверху), які зв'язують стальними накладками суміжні блоки зовнішніх і внутрішніх стін.

Стіни з великих блоків за вартістю майже не відрізняються від цегляних, але вартість всієї будівлі із цегли буде вищою ніж такої ж з великих блоків.

Великоблокові будівлі на 10-20% легші за цегляні, тому під ними буде меншого розміру подушка фундаментів і об'єм земляних робіт.

Переваги будівництва із великих блоків характеризують дані таблиці 5.2.