19..Зороастризм.

У X—VII ст. до н. є. на території Давнього Ірану виникла одна з найцікавіших релігійних систем — зороастризм . Засновником цієї релігії називають пророка Заратуштру (VII—VI ст. до н. є.).

Основою віровчення зороастризму є концепція про постійну боротьбу двох протилежних сил (богів), які є водночас першопричиною світу й уособлюють добро та зло, світло та темряву, життя й смерть. Добро, світло, життя пов'язані з богом Ахурамаздою. Усе, що втілює зло, темряву й смерть, пов'язане з богом Анхра-Майнью (Ариман). Ці боги добровільно поєднали себе з добром і злом.

Відповідно до вчення зороастризму перший період розвитку життя на землі отримав назву ера Творіння. Після нього настає другий етап, який називається ера Змішування. Цей етап віддзеркалює наступ сил зла (злого духу) на матеріальний світ. Тимчасова перемога Зла в цій боротьбі породжує моральні вади й духовну озлобленість.

Заратуштра пророкує, що в майбутньому знову переможе добро, з'являться позитивні божества, світ стане досконалим, гармонійним, позбавленим насильства. Прогнозований період отримав назву ера Поділу.

Однією з головних ідей зороастризму є ідея про добру людину, яка своєю активністю може сприяти якнайшвидшій перемозі добра. А людина, яка стане на бік зла, буде покарана. Щоб добро перемогло, людина повинна вести високоморальне життя. Для зороастризму такі категорії моралі, як чесність, вірність, ставали конкретними релігійними цінностями.

Особливістю культу зороастризму була п'ятикратна молитва, якій передувало обов'язкове очищення тіла (перед молитвою віруючий обов'язково повинен помитися, одягнути чистий одяг тощо). Послідовники зороастризму відзначали релігійні свята, наприклад, свято Середини літа, свято Середини весни. На них збиралися бідні й багаті. Це були дні примирення й злагоди.

Ще однією особливістю культу зороастризму було вшановування вогню, який віруючі сприймали як «силу, що очищує». Тому надзвичайно важливим було свято Поклоніння вогню (святкування Нового року).

Великого значення в зороастризмі набули храмові комплекси. Ранній зороастризм обмежувався поклонінням богу високо в горах у спеціально відведених для цього місцях, але вже в VII ст. до н. є. стали споруджувати зороастрійські храми.

Згодом зороастризм став панівною релігією в інших країнах. Однак з часу завоювання арабами Ірану ця релігія втратила свої позиції. У VІІ – Х ст.. зороастризм поширився на території Індії. Сьогодні послідовники цієї релігії зазвичай є прихильниками парсизму. Загалом зороастризм справив неабиякий вплив на інші релігійні системи світу, наприклад, на іудаїзм, християнство

20.Іудаїзм виник у II ст..до н е .Основа-пантеїстичні вірування кочових племен Аравійського пів-ост.Ягве-головний бог племені Іуди.Згодом ранньоєврейська релігія трансформ.в загально державний культ,а потім-монотеїстичний культ єдиного бога.У XI,-сформовано єдине іудео-ізраїльське царство зі столицею в Єрусалимі.Найб.розквіт під час царів-Саула,Давида,Соломона.Царство розвалилось-вавилонський наступ-наслідок:розселення євреїв по всьому свті.(діаспора)Головне джерело віровчень-Біблія(старий заповіт)Перші 5 книг-складають зміст Тори(Пятикнижжя Мойсея написана зі слів бога Ягве-до якого входять-Берешит(Буття),Шемот(вихід),Вайнкра(Левіт),Бемідбар(Числа),Дабарім (второзаконня)Тексти Тори переконують вірити в бога Ягве й доводять багатообразність єврейського народу.Письмова Тора зафіксована лише у 444 р д н е.Наступний період-раббинсько-талмудичний.-завершення першоджерела іуд-Талмуду(вчення з єв)3-4 ст н е)Складається з Мішні(коментарі до стар заповіту),та Гемару –(збірник тлумачень до трактатів Мішни.)Талмуд:аналітичні знання про іуд культ,догматику,мораль,рел настанови,елементарні знання про мат,геог,притчі,прислів’я,істор матеріал,ідеї про існування потойбічного світу,посмертну відплату,воскресіння з мертвих Культова діяльність-молитви ,обряди(обрізання,обмиваня та іуд свята-Шабат,Песах,Суккот)В епох Середньовіччя-елемент іудаїзму+християнством,ісламом та греко-арабською філ. містикою.Раббини-керівники іуд громад.Реігійні центри-синагоги.Специфіка:

-адаптація до політ і культ особливостей тих країн де проживають євреї в діаспорі.

-набуття різних істор форм впродовж тис років

-Бог Ягве-гарант щасливого майбутнього

-усний характер першоджерел(тора)

-адаптування положень Біблії до конкретно-істор умов,які підтверджують багатообразність єврейського населення.

21У чому полягають спільні риси виникнення і розвитку світових релігій?

.Світова релігія (буддизм,християнство,іслам) найвища стадія розвитку релігійних ситем,для яких характерними є монотеїзм ,стійкий культ і релігійна організація –церква.

Спільні риси:

-Розробка системного вчення

Зверненість до всіх людей, незалежно від етнічного, соціального і т.ін. походження;    2. Соціальна й етнічна гнучкість, адаптивність, тобто здатність пристосовуватись до  різних соціально-політичних та національних особливостей, що підтверджує багатовікова історія цих релігій в тій чи іншій країні;    3. Прозелетизм, бажання залучити до своєї віри якомога більше число послідовників;    4. Масштабність, широта розповсюдження;    5. Визнання рівності людей перед Богом:    - в буддизмі - у стражданні,    - в християнстві - у гріху,    - в ісламі - в покірності.

Відмітимо головні риси світових релігій: Виникнення у зв'язку з радикальними історичними змінами; космополітичний, пропагандистський характер, орієнтація на всіх людей; відмова від специфічної обрядовості, яка розмежовує людей різних національностей; велика роль у їх становленні засновника або групи засновників; відображення способу життя великих регіонів, різних станів, каст, народностей, націй; чітко виражений прозелітизм.

22.Основи буддиського віровчення-заклав Будда в першій бенарській проповіді.Це вчення про «Чотири шляхетні істини» та «Шляхетний восьмиступеневий (восьмискладовий )шлях» який веде до подолання зла й страждання у світі.До «4-хістин» належить: 1-життя –страждання(страждання-елемент мат буття людини) 2-причиною страждань є людські бажання 3.-щоб звільнити себе від страждань необхідно позбутися людських бажань.це досягається шляхом просвітлення,що допомагає подолати прив’язаність до люд.існування.4-спосіб звільнення –це восьмискладовий шлях спасіння. «8 ступеневий шлях»

1)правильне бачення-розуміння основних істин 2)правильна думка-життя людини залежить від неї,думок.3)правильна мова 4)правильна дія-гармонія із зовнішнім світом 5)правильний спосіб життя 6)правильне вміння,7) правильна увага-контрольн над думками 8)правильне споглядання-регуляція медитації.Засадчими поняттями є дарма(елемент,закон, карма(дія),сансара(потік буття),нірвана,санках(громада).Важлива ідея буддизму-Калачакри(колеса часу)-орієнтує на те що людина й всесвіт перебувають у єдності.Світ-нескінченний поєднання дхарм.Людина-це комплекс який поєднує потік життя і смерті.Нірвана-стан абсолютного спокою.Медитація-(від лат обдумувати)-розумова дія спрямована на те,щоб привести психіку в стан поглибленого зосередження,мета-отримання просвітлення.Мантри-короткі молитовні формули.Мондо-питання на відповіді,коани-парадоксальні індивід завдання.Вчення буддизму складний і суперечливий процес,багато перероблявся і трансформ відповідно до соц. Умов.

23. У чому полягає особливість віровчення й культу в християнстві?

Основні положення християнського віровчення (догмати), сформульовані у Біблії та у постановах християнських вселенських соборів. їхня суть викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр.

Згідно з Символом віри християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає утрьох особах: Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа святого ("свята трійця"). Бог-отець розглядається як творець світу видимого (природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається Ісус Христос з його євангельською "біографією". Бог-дух святий походить від Бога-отця, у католицизмі - і від Бога-сина. Найважливішим положенням християнства вважається догмат боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишившись Богом, став людиною, народившись від діви Марії.

Велика роль відводиться догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву Богу-отцю за гріхи людей - спокутував їх. Тим самим він відкрив людству шлях до "спасіння від влади гріха".

Одне з центральних місць у християнському віровченні займає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих.

Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо - до Бога-отця, підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, котра ніби чекає на людину у потойбічному світі.

Вимога визнати догмати абсолютними, непогрішними істинами, набутими від Бога, сприяє закріпленню у свідомості віруючих спотворених уявлень про світ.

Паралельно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та поглиблення їхньої релігійності.

Найважливіші елементи християнської обрядності називаються таїнствами. До них належать: хрещення (залучення до християнства шляхом занурення у воду або окропления), миропомазання (передавання хрещеному "благодаті святого духа" шляхом змащування його ароматичною речовиною - миро), євхаристія, або причастя (з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло такров Христа), покаяння (сповідь віруючих в своїх гріхах священикові, щоб одержати через нього прощення від Бога), шлюб (здійснення у храмі одруження), священство (посвята у сан диякона, священика або єпископа) та маслосвяття або соборования (помазання хворого освяченою оливою - єлеєм). Своїми джерелами християнські таїнства сягають Первісних культових дій.

Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) - театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням "священного писання", поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо.

Значне місце у християнському культі відводиться святам, покликаним сприяти емоційному впливу на віруючих і підтриманню їхньої релігійності. До головних християнських свят належать: свято "воскресіння" Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння Христа), Різдво Христове тощо.