43. Суспільна свідомість

В iсторiї фiлософської культури пiсля рiзкого розмежування матерiалiзму та iдеалiзму постала принципова проблема взаємодiї духовностi людини i природного матерiального свiту, а вiдтак i взаємодiї суспiльного буття та суспiльної свiдомостi. Матерiалiзм цю проблему вирiшував так: є суспiльне буття як деяка матерiальна даннiсть. Її Маркс (один з найбiльш послiдовних матерiалiстiв 19 столiття) квалiфiкує як "виробництво самого матерiального життя". (Маркс К. Енгельс Ф. Нiмецька iдеологiя. Твори т.3, с.26,). Поряд з матерiальним буттям iснує суспiльна свiдомiсть, котра трактується як вiдображення у свiдомостi суспiльства матерiального власного життя. Iдея первинностi матерiальних стосункiв i вторинностi свiдомостi настiльки тиснула на фiлософську концепцiю марксизму, що вiдкидала його та й iнших "послiдовних" матерiалiстiв аж до вульгарного економiзму. Свого часу це помiтив Енгельс i зробив застереження такого характеру. Мовляв, суспiльна свiдомiсть визначається матерiальним суспiльним буттям лише в кiнцевому підсумку. Саме так намагались трактувати суспiльну свiдомiсть i Маркс, i сам автор зауваження. Але багатозначне "в кiнцевому підсумку" має таку можливiсть рiзних трактовок, що нiчого суттєвого в розумiння свiдомостi суспiльства не вносить. Та й послiдовники марксизму на те зауваження не звертали належної уваги.

В структурному вiдношеннi суспiльна свiдомiсть є не менш складним проявом буття в порiвняннi з природою та реальнiстю суспiльного життя. Якщо суспiльну свiдомiсть розглядати з позицiї можливостей проникнення в таємницi сутностi буття, то тут ми отримаемо два рiвнi даного феномену. Перший, нижчий рiвень по сутi справи є вiдображенням дiйсностi в процесi повсякденного життя iндивiдiв. Другий, вищий, є теоретичним вiдображенням сутностi буття.

В першому, нижчому рiвнi формується людський здоровий глузд. До нього вiдносяться знання, так потрiбнi кожнiй людинi для орiєнтацiї в свiтi. Вони набувались iсторичним розвитком людства, передавались з поколiння в поколiння через повсякденне спiлкування батькiв та дiтей i через духовну взаємодiю iндивiдiв в рiзних соцiальних групах. Цi знання мають неабияке значення в формуваннi логiки мислення, самоусвiдомлення iндивiдiв та в становленнi людської особистостi.

Окрiм знань в першому рiвнi суспiльної свiдомостi, постiйно функцiонують, проявляються переживання людей, їхнi емоцiйнi стани, традицiйнi способи поведiнки та iнше, пов'язане з рiзними проявами людської психiки. Таким чином, перший, нижчий рiвень суспiльної свiдомостi має двi складовi частини: а) здоровий глузд, який можна назвати ще i практичним розумом; б) суспiльну психологiю, котра є психiчним переживанням людиною свого життя, базуеться на знаннях особистостi, в тому числi i на так званому "здоровому глуздi". Суспiльна психологiя, по сутi справи, є реальною, "живою" духовнiстю певної групи людей: сiм'ї, соцiального страту, регiону, нацiї, типу культури.

Другий, вищий рiвень суспiльної свiдомостi формується в процесi наукового проникнення людини в сутнiсть буття через дiяльнiсть вчених, пiзнавальну дiяльнiсть iнтелектуальної елiти суспiльства. Дякуючи їм феномен людської духовностi прогресує, формується наука, з'являються кращi духовнi надбання, набуває певних форм iдеологiя.

Подiл суспiльної свiдомостi на рiвнi виник в результатi рiзного ступеня проникнення духовностi в буття, а також в результатi того, що в пiзнаннi явищ та в пiзнаннi сутностi застосовуються рiзнi засоби людського вiдображення, реалiзується рiзна спроможнiсть iндивiдiв до осягнення буття.

Окрiм подiлу на рiвнi суспiльна свiдомiсть в процесi свого iсторичного розвитку викрис-талiзувала форми суспiльної свiдомостi, котрi вiдображають своїми специфiчними засобами рiзнi способи людського буття. Такими формами стали: мораль, мистецтво, релiгiя, наука, фiлософiя, правосвiдомiсть та полiтична свiдомiсть. Про них мова пiде дещо пiзнiше. А зараз ми просто вказуємо, що структура суспiльної свiдомостi складаеться з двох рiвнiв та семи форм. З'ясувавши структуру суспiльної свiдомостi, ми можемо детальнiше розглянути окремi її складовi. Розпочнемо це з нижчого рiвня суспiльної свiдомостi.

Соцiальне буття - феномен надзвичайно багатогранний. Його вiдображення здiйснюється й в повсякденному життi людей, i на теоретичному рiвнi. Все розглянуте ранiше є своєрiдним проникненням в суть процесiв, котрi є iсторичним розвитком людства. Та, окрiм сутностi, буття має такi свої прояви, котрi або ще не охоплюються розумом, або взагалi ним не можуть бути розкритi, препарованi скальпелем логiки i формальної, i дiалектичної. Як не аналiзуй кохання Ромео та Джульєтти, нiчогiсiнько не зрозумiєш, коли сам не пережив кохання. А таких сторiн людської духовностi багато, вони вiдображають певнi прояви буття, вони самі є буттям. Багатограннiсть феномену буття породила рiзнi методи його вiдображення, що й породило форми суспiльної свiдомостi. Кожна форма суспiльної свiдомостi має свiй об'єкт вiдображення. Таким об'єктом є сторона людського буття. Буття настiльки складне та багатогранне, що вiдобразити його якимсь одним методом чи способом не можливо. Форми суспiльної свiдомостi в iсторiї духовної культури з'явились, поступово вiддiляючись вiд мiфологiчної духовностi, що вiдображала буття узагальненим способом.

Найбiльш вiрогiдно, що iсторично першою формою суспiльної свiдомостi була МОРАЛЬ. Мораль вiдображає специфiку стосункiв мiж людьми. Це, перш за все, стосунки мiжособового характеру, стосунки мiж iндивiдом та певним колективом. Формою вiдображення тут виступають принципи i норми поведiнки однiєї людини стосовно iншої. Моральнi заборони, моральнi "табу" були в свiй час першими проявами людської духовностi. На фонi працi мораль формувала в людинi людянiсть - це визначалбна, незміна функцiя моралi. Вона пiднесла людину над зоологiчним iндивiдуалiзмом, вдосконалювала людину вiд вiку до вiку. Мораль i буде тим орiєнтиром, що виведе людство з глобальної кризи, в якiй зараз воно опинилось. Мораль - це одна з фундаментальних пiдвалин людськостi. Саме в цьому її значення, мiсiя й сенс. Про це ми гоаорили в попереднiх темах.

В далекому iсторичному минулому поряд з мораллю формувалась i така форма суспiльної свiдомостi, як МИСТЕЦТВО. Мистецтво вiдображає прекрасне та його протилежнiсть - огидне - в суспiльному буттi. Форма вiдображення - художнiй образ. Роль мистецтва в соцiальному середовищi i корисна, i благородна. Мистецтво має ряд суспiльних функцiй. Пiзнавальна. Людина, освоюючи мистецькi твори, спiлкуючись з мистецтвом, не лише залучається до прекрасного, а ще й значно збагачується iнформацiйно. Справжнi твори мистецтва несуть в собi, окрiм всього, величезну масу iнформацiї. Освiта людини нiколи не буде повною без достатнього знайомства з мистецтвом. Виховна функцiя. Мистецтво несе в собi великий виховний потенцiал не лише через iнформацiю. Формування понять добра та зла, власного ставлення до них здiйснюється пiд безпосереднiм впливом освоєних людиною мистецьких творiв. Мистецтво має i комунiкативну функцiю. Воно з'єднує поколiння i народи рiзних країн. Велика кiлькiсть видiв та жанрiв мистецтва не знає мовних бар'єрiв i державних кордонiв.

Своїм походженням в ту ж сиву давнину, що й мистецтво, сягає й така форма свiдомостi, як релiгiя. РЕЛIГIЯ на протязi тисячолiть намагалась вiдобразити своїми засобами все буття, хоча реально вона вiдображала лише взаємодiю людини з вищими людськими цiнностями. Форма вiдображення - канонiчний церковний догмат, що базувався на вiрi в мiстично-надприродне. В iсторичному минулому релiгiя досить мирно уживалась з наукою та iншими формами суспiльної свiдомостi. З виникненням свiтових релiгiй вiдбувається своєрiдне пiдкорення всiх форм свiдомостi релiгiї. Особливо це рельєфно проявляється в середньовiчну епоху. Монопольне положення релiгiйної свiдомостi в середньовiчнi часи, безконтрольнiсть та безкарнiсть дiй окремих церковних дiячів були однією з причин розвитку та розповсюдження атеїстичного свiтогляду. В iсторичному перiодi Нового Часу пiд тиском нових форм суспiльної свiдомостi релiгiя поступово втрачає свої панівнi позицiї.

Поява полiтичної сторони життя, державних установ i протиборство класiв та полiтичних сил привело до виникнення полiтичної iдеологiї як форми суспiльної свiдомостi. ПОЛIТИЧНА IДЕОЛОГIЯ вiдображає взаємодiю мiж класами, соцiальними групами, нацiями, державами. Виникає ця форма суспiльної свiдомостi з виникненням цивiлiзацiї, але справжнього розквiту, значення та впливу досягає за часiв капiталiстичного способу виробництва в умовах розгортання демократiї. Форма вiдображення - полiтична доктрина. Це система принципiв дiї полiтичних сил. Полiтичну доктрину формують лiдери країн, iдеологи тих чи iнших сил, їх об'єднань, блокiв. Фiксуються полiтичнi доктрини в конституцiях країн, програмах полiтичних партiй, меморандумах, заявах урядiв, мiжнародних угодах та iнших програмних полiтичних документах, теоретичних розробках полiтологiв. Полiтична iдеологiя носить досить чiтко виражений груповий характер. Вона виражає i вiдстоює iнтереси тих чи iнших суспiльних страт (класiв) їх устремлiння, їх позицiю щодо iнших соцiальних угруповань. В зв'язку з тим, що iнтереси соцiальних верств часто не спiвпадають, iснує постiйне суперництво, боротьба полiтичних iдеологiй. Ведеться вона вiдверто i таємно, офiцiйно i нелегально, беспосередньо i опосередковано через iншi форми суспiльної свiдомостi.

Полiтична iдеологiя як форма суспiльної свiдомостi набрала сили та активностi з моменту утвердження капiталiзму як суспiльно -економiчної системи. З того часу вона активно завойовує свiй простiр в суспiльнiй свiдомостi. В зв'язку з тим, що всi форми суспiльної свiдомостi тiсно пов'язанi, активнiсть полiтичної свiдомостi проявляється й в мистецтвi, моралi i навiть релiгiї. Тобто, цi форми зазнають впливу полiтичної свiдомостi.

Постiйно пiд прямим i беспосереднiм впливом полiтичної iдеологiї знаходиться пра-восвiдомiсть. ПРАВОСВIДОМIСТЬ як форма суспiльної свiдомостi вiдображає дiюче в суспiльствi право. Форма вiдображення знання про правомiрний чи неправомiрний вчинок, правомiрний чи неправомiрний спосiб поведiнки в тiй чи iншiй державi. Звідси - правомiрнiсть певним чином впливає на стиль взаємовiдносин, на поведiнку особистостi або певної соцiальної групи. Окрiм цього, правосвiдомiсть - активний учасник правотворчого процесу. Спочатку суспiльство усвiдомлює, що певнi процеси, котрi в ньому проходять, повиннi бути вiдрегульованi в правовому планi. Потiм з'являється уявлення, яким чином повинен регулюватись даний процес, i лише на цiй основi законодавець формує i приймає певний закон. В правосвiдомостi формуються уявлення i про вiдмiну застарiлої правової норми, що призводить до певних змiн в законодавствi. Правосвiдомiсть виступає як один з провідних факторiв розвитку права, а звiдси - й державностi.

Ми розглянули суспiльну свiдомiсть як сторону суспiльного буття. Наукове розумiння сутностi суспiльної свiдомостi є обов'язковою умовою формування наукового свiтогляду. Без розумiння процесiв, якi проходять в духовному життi суспiльства, розумiння iсторiї людства було б не можливе або носило б наскрiзь мiстичний характер.