34.Мова науки, як спосіб виразу. Знання в логічному позитивізмі

Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкрет-ними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.

Логічний позитивізм - рання форма аналітичної філософії, одне з основних філософських напрямків першої половини ХХ ст.

Л. п. претендував на аналіз та вирішення актуальних філософскометодологіческіх проблем, висунутих в ході наукової революції початку ХХ ст. (див. парадигма): ролі знаково-символічних засобів наукового мислення, співвідношення теоретичного апарату та емпіричного наукового базису, природи і функції математизації і формалізації знання. Протиставляючи науку філософії, логічні позитивісти вважали, що єдино можливим знанням є лише наукове знання. Традиційні питання філософії вони оголошували безглуздими Псевдопроблема на тій підставі, що ті формуються за допомогою термінів, які самі є псевдопонятіямі, оскільки не піддаються перевірці, - це відносилося до таких основоположним поняттям традиційної філософії, як, наприклад, свобода, буття, субстанція, дух, матерія.

Предметом філософії в науковій парадигмі Л. п. повинен був стати мова, перш за все - мову науки як спосіб вираження знання, а також діяльність з аналізу цього знання (СР прагматизм) і можливості його вираження у мові.

Класичні метафізичні проблеми виявилися значущими не тільки для осмислення людської життєдіяльності, але я для аналізу епістемологічних питань. З'ясувалося, що в структурі наукових теорій є метафізичні висловлювання, які неможливо звести до "протокольним пропозицій" досвіду і верифікувати (див. веріфікаціонізм).

Поступово Л. п. змінюється аналітічеекой філософією (лінгвістичної філософією), метою якої було не побудову ідеального мови, а аналіз естествевного мови, такої, який він є.

31.Географічне середовище і його роль в розвитку суспільства

До складу географічної оболонки входить і людське суспільства з комплексом компонентів середовища. Результати діяльності людського суспільства знаходяться всередині географічної оболонки. І результат взаємодії суспільства з природою носить насамперед виробничий характер. Він все більше посилюється і тому все більше місця займають ТК, що виникли внаслідок виробництва.

Які ж природні умови впливають на існування людини? Повітря, вода, сонячна радіація, гірські породи та мінерали, грунти, рослинність, тваринний світ. Сукупність цих природних компонентів задовольняє і фізіологічні, і виробничі потреби людини. По відношенню до людства географічна оболонка виступає як географічне середовище.

Географічне середовище (В.С.Лямин, 1978) – це середовище створене матеріальним виробництвом і існує лише на його основі. В.С.Лямін географічне середовище поділяє на економіко-географічне і фізико-географічне.

Економіко-географічне середовище – це штучно створені умови існування на основі матеріального виробництва (сади, плантації, канали, дороги, виведені нові сорти рослин і породи тварин і т.д.). Основні компоненти економіко-географічного середовища виступають як засоби виробництва.

Фізико-географічне середовище – це сукупність різних компонентів географічної оболонки, яка на певному історичному етапі розвитку суспільства виступає як матеріальна умова його існування. Це клімат, води, рельєф, грунти, корисні копалини, рослинність, без яких суспільство не може існувати і розвиватись.

Внаслідок того, що суспільство дуже впливає на географічну оболонку, вона може розглядатись як географічне середовище людського суспільства. Але ТК варто розглядати за рівнем засвоєння людиною – Є ТК добре засвоєні, а є лише частково засвоєні. Про дно океану не можна сказати, що воно є географічним середовищем.

Отже, географічне середовище – це частина географічної оболонки з якою суспільство знаходиться в даний момент в безпосередній взаємодії. Між географічним середовищем і географічною оболонкою різниця умовна. Істотна різниця між ними в тому, що географічна оболонка – поняття безвідносне, вона існувала задовго до появи людини, а географічне середовище поняття відносне, тобто немислиме без існування людського суспільства.

Вплив географічного середовища на життя і розвиток суспільства називається географічним фактором. Середовище розвитку людського суспільства не можна назвати чисто природним. Бо люди активно формують середовище (шляхом виробництва і біологічно). Отже, суспільство необхідно розглядати як біосоціальну, а не тільки соціальну категорію.

До суспільства відноситься все те, що залучено до процесу виробництва, тобто люди з певними знаннями і трудовими навиками, знаряддя виробництва, умови праці і життя (інфраструктура), предмети праці, продукти праці. Люди помимо їх соціального значення виступають як біологічні споживачі величезних мас живої і неживої речовини земної кори, гідросфери і атмосфери і як постачальники СО2 та інших відходів їх організмів, що повертаються в природу.

Між природою і суспільством існує діалектична єдність. Людина в природі займає двояке положення: будучи частиною природи: в силу своєї соціальної організованості і трудової діяльності протистоїть решті природи. Розвиваючись всередині географічної оболонки, суспільство утворило особливу сферу свідомого перетворення природи, яку В.І.Вернадський назвав ноосферою. Внаслідок суспільного впливу на природу неминуче змінюється і саме суспільство. Це єдиний процес. Змінюючи людину, природа змінюється і сама.

Основою взаємодії між суспільством і природою (В.С.Лямін, 1978) є процес матеріального виробництва, його внутрішні закономірності. Процес взаємодії природи і суспільства включає в себе і природу, і суспільство, і людське мислення в їх взаємовпливу.

В.О.Анучін (1982) відмічає, що вплив суспільства на природу, як і вплив природи на суспільство різні сторони єдиного процесу, що здійснюється суспільством через виробництво.

Обмін речовиною і енергіє.