11. Філософське розуміння простору та часу

В iсторiї фiлософської культури пiзнанню простору та часу завжди вiдводилось достатньо уваги й наполегливостi. Скажiмо, Арiстотель розумiв простiр як "мiсце", де повинно знаходитись щось. Мiсце за Арiстотелем суттева властивiсть:" Те, що мiсце є щось, це ясно iз взаємодiї перестановки речей: де зараз є вода, там пiсля її виходу знаходиться повiтря, а iнодi це ж саме мiсце займає iнше тiло; само ж воно здається чужим для всього, що укорiнюється в ньому та змiнюється" (Аристотель. Физика. Соч. в IУ-х томах, М. 1981. т. 3, с.123.) До мiсця як до своєї сутi (в Арiстотеля до сили) тягнеться будь-яий предмет. Вода тече вниз, дим піднімається догори i т.д. Арiстотелiвське розумiння простору довго трималось як незаперечне. Слiдуючою найбiльш впливовою думкою про простiр було уявлення Ньютона, котрий вважає простiр "порожньою" формою, щось на зразок "безмежної коробки" без стiнок, в якiй взагалi немає "нiчого". I це "нiчого" заповнюється механiчними тiлами, якi взаємодiють мiж собою за законами механiки. Можна сказати, що таке розумiння простору з сучасної точки зору було кроком назад в порiвняннi з арiстотелiвським, бо в Арiстотеля простiр є мiсце, є "щось" , а в Ньютона простiр " нiщо" .

Та все ж абстрагування вiд просторових властивостей буття виявилось плiдним для класичної механiки. Тому, ньютонiвськi уявлення про простiр певний перiод активно слугували розвитку фiзики. Сучасне повсякденне уявлення про простiр має багато ньютонiвських ознак. Як i поняття простору, уявлення про час змiнювались в зв'язку з розвитком людського пiзнання. В стародавньому свiтi вони в основному формувалися пiд впливом розумiння того, що час та рух пов'язанi мiж собою. Час розумiвся головним чином як рух по колу. Звiдси i уявлення про повторнiсть людського життя та й взагалi повторнiсть всього iснуючого. За межi “круговороту часу" вийшов Арiстотель. Вiн показує двоїстiсть часу. Минулого вже немає, майбутнього ще немає. Iснує лише "тепер" , мить, що поєднує минуле з майбутнiм. Але "тепер" не лише поєднує минуле з майбутнiм, а й розриває їх. Арiстотель теж пов'язує час з рухом i визначає його як "число руху у вiдношеннi минулого та майбутнього". Уявлення Арiстотеля про час дозволили середньовiчнiй теоцентричнiй фiлософськiй думцi остаточно розiрвати "коло часового руху" . Час в середньовiччi вже плине вiд створення Богом свiту i до страшного суду, вiн неповторний, неповторне i людське життя. А тому в неповторному людському життi треба "тепер" заробляти милiсть яку душа отримає в потойбiчному свiтi вiд Бога. Iдея неповторностi часу, не дивлячись на її релiгiйно-мiстичну оболонку, входить в подальше фiлософське розумiння часу.

За Ньютоном час є теж "порожньою" формою. Це нескiнченна, одноманiтна зростаюча функцiя, вiд нескiнченного минулого до нескiнченного майбутнього. Якщо взяти ньютонiвську" коробку" простору, то в будь-якій її точцi час плине однаково, а у всiх точках вiдразу синхронно. Ньютон, як бачимо, не зв'язує простiр i час з буттям матерiальних тiл. Ньютон вживає поняття вiдносного простору й часу, але цi поняття в його розумiннi стосуються конкретних людей та їх особистого сприйняття простору й часу. Час i простiр незмiннi, а от їх сприйняття це вже справа людської психiки.

До сучасного розумiння сутi часу пiдiйшов Гегель. Вiн стверджує: "Не в часi все виникає й минає, а сам час є цим становленням, виникненням та зникненням" (Гегель. Философия природы. Соч. :в 14 т. М. , 1934. Т. 2 С. 50).

Розвиток уявлень про простiр i час в сучаснiй фiзицi йшов одночасно з ломкою ме-ханiстичної картини свiту, тобто iз спростуванням уявлень Ньютона про простiр та час як про деяку порожнечу, що "наповнюється" механiчними об'єктами. В той же час механiстичний матерiалізм визнає реальне iснування лише за об'єктами, що мають масу. Все iнше або "пустота" , або iдея, що має iншу природу.

Дослiджуючи простiр та час, А.Ейнштейн в спецiальнiй теорiї вiдносностi приходить до важливих висновкiв. Принцип вiдносностi поширюється на закони електромагнiтних явищ. Виявилось, що коли швидкiсть часточки зростає у величинах, котрi наближаються до швидкостi свiтла, її власний час уповiльнюється, а просторова протяжнiсть скорочується. Таким чином простiр i час стають певними характеристиками самої частки, якi обумовленi не зовнiшнiми умовами, а процесами, що зв'язанi з самою часткою. Тобто частка "задає" простiр, а не простiр " видiляє" мiсце для частки. Так само розумiється й час. Вiн є характеристикою тiєї ж частки, що здiйснюе послiдовнi перетворення.

Загальна теорiя вiдносностi Ейнштейна поширює цей принцип на будь-якi системи. Власний час та простiр кожного об'єкту залежить вiд швидкостi його руху, що спiвмiрна зi швидкiстю свiтла. Далi вiдкривається така властивiсть простору, як його кривизна, що виникає в зонi сильних гравiтацiйних полiв. Сучасна фiзика вже пiдiйшла до вивчення таких малих просторово часових характеристик, що граничать з вiдстанню 7х10^-17 см. та часового iнтервалу 2х10^-27 сек. Далi заглиблення в мiкросвiт вiдкриває зону загального "кипiння", злиття простору та часу. На вiдстанi 10^-33 у вакуумi вiдбуваються такi бурхливi процеси народження та перетворення речовини у випромiнювання, що просторовi об'єкти, народжуючись, тут же зникають. Швидкостi тут такi, що лише зникаюча, тобто фактично неiснуюча часточка має характеристики простору. Часове iснування цiєї ж часточки є деякою реальнiстю до її зникнення, тобто до того моменту,коли вона займе простiр, а точнiше сказати проявить свої просторовi характеристики. Час i простiр тут не органiзують об'єкт разом . Таке "кипiння" простору-часу асоцiюється з бiблейним уявленням про первинний " хаос" . Саме з цього хаосу й творив Господь свiт. Наукова версiя сутностi Господа, як творця, буде запропонована пiзнiше.

Таким чином перетворення "кипiння" буття в дискретнi об'єкти, що мають просторово часову характеристику, i є творiнням нашого чотиримiрного буття. Що спонукає такий процес : потойбiчна сила чи властивостi самого буття - це вже iнша справа. Реальне буття, в якому iснувала i iснує людина, виникає лише за умов дискретностi, тобто вiдокремленостi об'єктiв, що мають тримiрне iснування як просторову характеристику i односпрямоване iснування як характеристику часову.

Загальна характеристика простору та часу, що стосується буття природи, в сучаснiй фiлософськiй культурi формулюється так: простiр та час виступають способами органiзацiї дискретних об'єктiв дiйсностi. Простiр - це форма сталостi , що дає можливiсть об'єкту проявити свої якiснi характеристики. Це властивiсть дискретних об'єктiв певним чином органiзовувати ," гетерогенно упаковувати" безмежжя .

Отже, простiр в природному, фiзичному його розумiннi - це не якась самостiйна властивiсть реальностi, простором володiє реальний об'єкт. Просторова характеристика належить планетi, сонячнiй системi, галактицi, гранiтнiй скалi, пiщинцi, молекулi, атому, нарештi, кварку. Простiр - це властивiсть реальних об'єктiв певним чином розташовуватись один стосовно другого. Стосовно iнших об'єктiв дискретний конкретний об'єкт може бути -бiля, -пiд, -на, -над, -в,. Розташування дискретних об'єктiв у взаємному контактi та у взаємному проникненнi i створюють просторове безмежжя. Простiр є лише там, де щось є. Всi вiдомi людинi космiчнi елементи простору вона, людина, здатна фiксувати лише в тому разi, коли в тих мiсцях є об'єкти, що якимось чином дають iнформацiю про себе. Найвiддаленiшi галактики людству вiдомi лише тому, що воно отримує про них iнформацiю через свiтовi та радiохвилi. Так званий космiчний вакуум - це складна система хвильових, гравiтацiйних, та, можливо, ще невiдомих нам полiв як проявiв просторової характеристики цих реальних об'єктiв. Через цi поля i взаемодiють галактики, окремi зорянi системи i т.д.

Пустого простору не iснує. Є щiльно, взаемопроникно органiзоване буття дискретної реальностi. Ось чому можна стверджувати, що простiр щільно упакований (без “пустого місця”). Реальний простiр нашого буття є тримiрним, вiн описуеться системою декартових координат. Але кожен об'ект iснує лише як просторова одиниця, вiн з'являється в буттi й зникає, тому до тримiрностi простору ми додаєм ще й часову координату, що має один вимiр. Звiдси наше буття чотиримiрне. Кожен дискретний об'єкт має три просторових i одну часову координату.

Час це мiра розвитку дискретного буття. Це своєрiдний перiод вiд появи в буттi до зникнення в небуттi. Основна його властивiсть - послiдовнiсть процесiв. Спочатку поява, а потiм зникнення. Дроблення загального процесу iснування реального об'єкта на пiдпроцеси створює плиннiсть часу. Скажiмо для того, щоб студент зайшов в аудиторiю, треба, щоб вiн вiдчинив дверi, зробив кiлька крокiв через порiг i закрив дверi. Для появи в аудиторiї потрiбно послiдовно виконати три процеси. Кожен такий процес є сам по собi кiлька процесiв. Скажiмо, два кроки. Кожен крок це кiлька рухiв м'язiв нiг, рух кожного м'яза це послiдовне скорочення м'язових волокон i так до безмежжя в процесуальний мiкросвiт. Оця безмежна послiдовнiсть процесiв i створює плиннiсть часу.

Для органiзацiї спiльної дiяльностi людей потрiбна певна синхронiзацiя дiй, або їх послiдовнiсть. Органiзацiя спiльної дiяльностi в просторово - часовому вiдношеннi породила проблему вимiрiв простору та часу. Вимiр часу почав здiйснюватись добою, тобто одним обертом Землi навколо своєї осi. Бiльш тривалий часовий промiжок почав вимiрюватись одним обертом планети навколо Сонця (роком). Отже, в основi часових вимiрiв лежать квазiперiодичнi процеси: оберт планети, рух маятника, коливальнi характеристики атомiв i т.д.

З просторовими вимiрами було складнiше. Спочатку простiр в рiзних народiв вимiрювався рiзним методом, та найчастiше це були розмiри частин людського тiла: коса сажень, лiкоть, вершок, личак (фут в англiйцiв). Необхiднiсть стандартизацiї вимiрiв пiдвела до визнання головною одиницею вимiру метра, що дорiвнює однiй сорокамiльйоннiй частинi паризького меридiану. З 1960 року метр вiдповiдає 1 650763,73 долi довжини хвилi свiтла, випромiнюваного в вакуумi.

Простiр та час є формами органiзацiї реального дискретного буття як такого i формами органiзацiї людського буття в тому числi.

Поряд з фiзичним часом iснує проблема дослiдження бiологiчного та соцiального часу. Все це надзвичайно складний iнший рiвень розвитку форми iснування просторово часових характеристик, що закладенi в фундамент чотиримiрного буття. Специфiка людського буття повинна мати i специфiку його просторово-часових характеристик, що не збiгаються з вiдповiдними характеристиками природи.

Вихiдною характеристикою просторово-часових уявлень в гуманiстичному аспектi є просторово часовi риси iндивiдуального людського буття. В зв'язку з тим, що людина - феномен складний й не має якоїсь однiєї ведучої характерної риси, то й просторово-часовi характеристики її буття теж полiфонiчнi. Людина має фiзичний простiр. Тобто її фiзичне буття входить в безмежно-просторову органiзацiю космосу. Людина має бiологiчний простiр. Маються на увазi зв'язки людського органiзму з усiма природними об'єктами, що у взаємодiї з людиною iснують як бiооб'єкти чи бiологiчнi органiзми. У взаємодiї з фiзичними (неорганiчними) об'єктами та бiологiчними органiзмами реалiзовується саме фiзiологiчне функцiонування людини. Це певнi обсяги повiтря, води, мiнералiв, органiзмiв рослинного та тваринного свiту, що йдуть на потребу харчування.

Людська істота має ще й виробничий простiр. Це iншi люди, об'єкти природи та ма-терiальної культури, у зв'язку з якими здiйснюється процес виробництва даним iндивiдом. Кожна людина має й iнтелектуальний та духовний простiр, що вiдповiдає рiвню та iнтенсивностi iнтелектуальних та духовних зв'язкiв iндивiда.

Особливiсть просторового iснування iндивiда в тому, що людина в значнiй мiрi свiдомо сама органiзовує свої просторовi зв'язки. Якщо фiзичний простiр людина "носить з собою", в цьому вiдношеннi вiн об'єктивний, то в сучасних умовах фiзiологiчний простiр можна розширяти до планетарного рiвня (зрозумiло, через виробництво). Скажiмо, певна частина заможних жителiв ФРН вживає питну воду з льодовикiв Нової Зеландiї. Тропiчнi харчовi продукти в сучасних умовах масово вживаються жителями пiвнiчних країн. Така ж ситуацiя з виробничим простором. Окрiм того, виробничi процеси технологiчно пов'язанi в сучасному свiтi на континентальному рiвнi. Нафта, що видобувається в Кувейтi та Арабських Емiратах, використовується майже у всiх куточках планети. Виробничий простiр людини розширюється за рахунок свiдомого вибору мiсця роботи чи якогось iншого способу застосування своїх здiбностей.

Вахтовий метод добування нафти українцями в азiатськiй частинi Росiї добрий тому приклад. Перемiщення робочої сили та iнтелекту i т. i. Все це приклади розширення виробничого простору iндивiда. По аналогiї можливий розгляд духовного простору, простору iнтересiв, а в цiлому - простору людської дiяльностi. Таким чином простiр людського iснування багатомiрний. Реалiзацiя багатомiрностi простору iндивiдiв йде через його активнiсть в рiзних сферах дiяльностi. Багатомiрнiсть людського просторового iснування це вже не фiзичне розумiння простору, а специфiчно гуманiстичне, людське.

Часова характеристика iндивiдуального буття значно бiльше зв'язана з фiзiологiчною плиннiстю часу. Якщо людина може за своєю волею переходити з одного виробничого простору в iнший, з виробничого в iнтелектуальний, з iнтелектуального в духовний, з духовного в фiзiологiчний, то, органiзовуючи свiй простiр за бажанням, iндивiд змiнюе просторове положення разом зi своїм психо-фiзiологiчним часом. Тобто, в якiй просторовiй сферi людина б не знаходилась, в самiй людинi йдуть процеси, що обумовлюють її функцiонування. Цi процеси жорстко пов'язанi з фiзичними та фiзiологiчними часовими характеристиками. Iндивiду лишається лише одна можливiсть - наповнювати свiй час за власним розсудом. I в цьому вiдношеннi час може бути ущiльненим, або розтягнутим, "пустим" / не з ньютонiвської, а з людської точки зору/, або заповненим, "змiстовним".

Змiстовне життя значно "довше" життя в порiвняннi з життям беззмiстовним. При цьому "змiст" життя може бути лише людським, бо наповнити свое життя фiзiологiчним змiстом бiльше того, нiж дає можливiсть сама природа, нє можливо.

Один знайомий автора даних рядкiв, Анатолiй В., за своє шістдесятилiтне життя пережив (не пере-страждав,а саме пережив) стiльки, що вистачило б на багато людських доль. Вiн фiнансист за фахом пра-цював в банкiвськiй системi, став вченим, викладачем вузу, популяризатором наукових знань серед насе-лення, а поряд з цим вiн i громадський дiяч, i мисливець, i рибалка, i собакiвник вищої категорiї (має вiдповiдний диплом та судiйську лiцензiю), i фото та кiноаматор, i бджоляр, i автомобiлiст, i мандрiвник, i садiвник, i городник, вiн душа будь-якої компанiї, прожив бурхливе особисте життя. В бiльшостi видiв дiяльностi, якими вiн займається, Анатолiй В. досяг значного професiйного рiвня. В кожному видi актив-ностi пережив безлiч пригод, злетiв, падiнь, успiхiв, невдач, отримав прiзвисько "електровiника", та в 1996 роцi продовжує своє бурхливе неординарне буття. По часовiй насиченостi це життя вже давно вийшло за межi двохсотлiтнього астрономiчного часу. В повному розумiннi слова ця людина володiє своїм людським часом.

В повсякденнiй суспiльнiй свiдомостi iснує негативна характеристика людини, котра "спiшить жи-ти". Мається на увазi спiшить пережити всi можливi, переважно фiзичнi, насолоди життям. Поспiх такого плану робить життя одноманiтним, а вiдтак коротким, бо немае змiни процесiв. Разом з тим не варто i "че-кати справжнього життя, яке буде потiм, колись". Астрономiчний та фiзіологiчний час не залежить вiд волi людини i лине невпинно. Той, хто перечiкує "лиху" годину, може втратити фiзичний час для власне людсь-ких переживань.

Людинi дано довiльно, за власним бажанням, змiнювати в певних межах лише гу-манiстичнi, специфiчно людськi просторово часовi характеристики, тобто тi, що сформувались в сферi специфiчно людської дiяльностi . Як природна iстота, в сугубо природному планi, людина включена в природно - часову структуру всесвiту, i тут вона повнiстю пiдлегла законам природи.

Виходячи з розумiння сутностi людського iндивiдуального просторово часового континууму /єдностi/, можна певним чином моделювати соцiальний, iсторичний, формацiйний простiр та час.

Просторово часовi характеристики суспiльства як такого мають певне значення при з’ясуваннi сутi соцiального розвитку, при побудовi соцiальних теорiй та соцiальних моделей.

Незаперечно одне - суспiльнi просторово часовi характеристики похiднi вiд просторово часових характеристик iндивiдiв.