2Предмет, суб’єкт і методологія мікроек-ки.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами, до яких відносяться індивіди, домашні господарства, підприємства, організації та ін. учасники ринкових операцій, що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти обмежене використання. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах). Також широко застосовується математичний інструментарій.

. Мікроекономіка виконує позитивну й нормативну функції. Позитивна – мікроекономіка вивчає факти, пов’язані з економічною поведінкою окремих економічних суб’єктів, залежності між ними – це описова, пояснювальна функція. У той же час, аналізуючи поведінку економічних суб’єктів, вивчаючи, якими правилами економічний суб’єкт керується при прийнятті рішень, можна передбачити величину попиту, сформувати прогноз на майбутнє. При цьому мікроекономіка виконує нормативну функцію.

Завданням мікроекономіки є формування економічного мислення для ринкових умов.

Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки – це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. 

3. Мікроекономічне моделювання . Основні типи та форми моделей , Рівноважні та оптимізаційні моделі .

Основні елементи моделі : мета , обмеження, вибір рішення.

Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги в системі . Устані рівноваги суб’єкт досягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення.

Класифікація моделей:

• за ступенем узагальнення : абстрактно-теоретичні, прикладні економічні моделі

• за сферою охоплення: макро і мікро економічні

• за часом та характером дії : статичні та динамічні

• за характером взаємозв’язку елементів : лінійні моделі, не лінійні

• залежно від об’єкта вивчення: оптимізаційні рівноважні

Оптимізаційні моделі використовують під час аналізу поведінки окремих економічних одиниць .Рівноважні моделі – застосовуються для дослідження взаємодії між економічними одиницями.

4 Зміст поняття “попит”. Індивідуальний та ринковий попит. Закон попиту ті обгрунтування його дії.

Попит- це кількість товару яку готовий та спроможний купити споживач за кожної можливої ціни та за певний проміжок часу .

Уподобання окремого споживача на ринку товарів визначають його бажання придбати товар, а бюджетні можливості в порівнянні з цінами – можливість придбання. Процес виявлення бажання та можливостей завжди відбувається в певний проміжок часу за інших незмінних умов. Функція, на якій базується модель попиту, має вигляд:

QD=f(P),

де QD – обсяг попиту, або кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем; Р – ціна одиниці товару.

Попит окремого споживача наз. індивідуальним попитом.

Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит, при умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару. Ця крива визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні.

Обсяг (величина) попиту є саме такою кількістю товару, яку бажає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов.

Матем.дослідження моделі попиту здійсн-ся за функц-ою залежністю, ща враховує вплив чинників (ціни товарів-замінників, доповнюючих товарів, дохід споживачів, їх уподобання та очікування, зовнішні умови спож-ня), але найчастіше – цінової детермінанти (QD=f(P)). Закон попиту – зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Графічно така залежність має вигляд лінії з від”ємним нахилом (рис.5.1 ст.41).

Якщо змінюється ціна товару, то спостерігається зміщення вздовж лінії попиту (а–>в), а якщо змінюється якась з нецінових детермінант – зміщення самої лінії попиту (D₁–> D₂). Ці зміни діагностуються по-різному і називаються, відповідно, змінами обсягу попиту та змінами умов попиту (або попиту в цілому).