Середні віки

4. Джерела права у Франків, їхня характеристика. «Салічна правда» - пам'ятка ранньофеодального права франків.

Основним джерелом права були звичаї і так звані варварські правди – записи переважно звичаєвого права германських племен. Існував принцип національної дії права, а не територіальної, тобто кожне плем'я, народність судилося за своїм правом. Діяли «Бургундська правда» і «Лангобардська правда», записи звичаєвого права вестготів. Усі вони були складені латинською мовою , часто дуже перекрученою, германізованою. Ще одне джерело – правові акти королів - закони, що називалися капітуляціями.Вони мали загальний характер, стосувались всіх жителів держави чи значних її груп.Поділялись на світські, церковні та змішані. За територіальною ознакою ділились на місцеві і загальнодержавні. Офіційних збірників капітуляріїв не існувало, але були неофіційні ,записані у монастирях.Один з них – збірник монаха Ансегіса з м.Фонтанела. До інших джерел належать рескрипти, декрети тощо. Вони поділялись на королівські та приватні.Королівські не вимагали підтвердження свідками,, слугували повновартісними доказами у судді. Королівські документи поділялись на: 1)diploma – документи,які надавали або підтверджували комусь певні привілеї та права.2) placita – документ, виданий на підставі рішення королівського суду.3) indiculi – документ, що видавали урядовці. Джерлом права були й так звані капітулярії – книги, які велись у церквах і монастирях, де записувались надані їм права і привілеї, копії різних документів, у тому числі актів дарування, купівлі-продажу. З VI ст. у франків почали складатися збірники зразків документів, які слід було складати при веденні різних справ – своєрідні формули.

Зупинемось ґрунтовніше на характеристиці одного з найважливіших джерел держави франків – «Салічній правді»(507-511рр.).Вона налічує 65 артикулів.Це найдовший збірник права основного племені франків, які заснували у Галії Франкську державу – салічних франків.У найдавнішій редакції вона мала назву – «Салічні Закони та пакти». Вона не являє собою систематизованого зводу законів або кодексу, який має охоплювати абсолютно всі сторони суспільного життя і викладатись у формі загальних постанов. Положення її не носить характеру загальних юридичних норм, а є фіксованим переліком правових конкретних звичаїв. «Салічна правда» - це судебник, що складається з конкретних судових випадків(казусів), які в результаті багаторазових повторів перетворились на судовий звичай.Первісний текст не дойшов до нас. Дослідники здійснили кілька спроб реконструювати втрачений оригінал, однак всі вони є спірними. Наявні варіанти тексту «Салічної правди», як правило, поділяють на п'ять основних груп, що мають різну кількість рукописів.Потім ,як і до інших германських правд , до неї додалися 6 нових законів , видані меровінзькими королями. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження.

Злочини. Покарання диференціювались залежно від становища правопорушника. Основним покаранням був штраф. Вергельд (ціна людини) господареві вбитого раба становив 35 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка — 200, графа, королівського чиновника — 300 солідів. Передбачалось покарання тих, хто ганьбив гідність франка (титул 30).Також «Салічна правда» свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти.

Зобов’язання. За виключенням землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Факт укладання таких угод досить часто фіксувався в документах.Серед різних угод особливе місце належить позикам. Боргового рабства «Салічна правда» вже не знає. Але майнова відповідальність боржника стає дуже суворою.

Спадкове право. Рухоме майно син і дочка успадковували порівну. Але земля переходила тільки до сина. Тобто земля залишалась в одному і тому ж роді. З розвитком приватної власності у праві франків з'являється інститут аффатомії, через який можна було внести зміни у законний порядок успадкування.

Шлюбне право.Стародавні звичаї германців дозволяли укладання шлюбу через купівлю дружини, але ще більш стародавні не виключали її крадіжки. Через купівлю чоловік набував владу над жінкою. Після його смерті ця влада переходила до свекра, тому що викуп (плата) давався ним. У час Салічної правди ці звичаї вже відмирали. Місце викупної плати зайняли речі або гроші, які чоловік приносив дружині у вигляді ранкового подарунку (у нагороду за невинність). Вони залишались у сім'ї. Дружина мала принести в дім чоловіка посаг. Розлучення спочатку дозволялись, але з укріпленням християнства капітулярієм від 744 р. були заборонені.Влада батька не була широкою. Його опіка закінчувалася при досягненні синами 12-річного або 14-річного віку.

Суд.Судовий процес. Вища судова влада належала монарху. Він здійснював її разом з представниками знаті. Королівська рада розглядала найбільш небезпечні правопорушення.

Основною судовою установою держави, де розглядалась більшість справ, були «суди сотні». Але поступово судова влада зосереджується в руках феодалів. Суд відбувався під керівництвом виборного голови — тунгіна. У його склад вибирались, як правило, заможні, поважні люди. Але на судовому засіданні повинні були бути присутніми всі вільні і повноправні жителі (дорослі чоловіки) сотні. Подальший розвиток феодалізму призвів до радикальних змін усієї судової структури. Судовий процес можна було розпочинати тільки з ініціативи потерпілого. Він був зобов'язаний дати суду докази скоєного, привести співприсяжників, котрі могли б підтвердити його хорошу репутацію. Для перевірки істинності свідчень обвинуваченого дозволялось застосовувати «суд божий» (ордалії) — випробування розпеченим залізом або кропом. Заможний франк міг відкупитися від «суду божого». Третина всіх судових штрафів ішла на користь короля.

Процес за «Салічною Правдою» носив змагальний характер, основними рисами якого були:

а) здійснення цивільного і карного процесу в однакових формах;

б) порушення справи лише з ініціативи позивача або постраждалого;

в) рівні права сторін і проведення процесу у вигляді змагання

сторін;

г) суворе дотримання встановлених процесуальних форм

(формалізм).