40. Проблематика творчества г. Белля. Анализ одного из романов “Дом без хозяина”, “Глазами клоуна”.

Путь Бёлля (1917-1985) как художника-реалиста начинается в конце 1940-х годов с жанра короткого рассказа, в границах которого формируется система ценностных ориентиров и в равной мере закладывается основание проблематики всего творчества писателя как наиболее показательного явления нем послевоенной лит-ры. В его творчестве острота этической проблематики (нравственное противостояние общественному злу), поддержанная католической ориентацией Белля, глубина психолог анализа, лиризм сочетаются с резкой, порой язвительной соц критикой,в т.ч. антифа и антивоенн.

Заметным явлением в германской лит-ре стало следующее большое произведение Белля — «Глазами клоуна» (1963).

Небогатый событиями роман Белля — это, по сути, внутренний монолог главного героя, циркового артиста Ганса Шнира, сына промышленника-миллионера, который вспоминает о годах его детства, пришедшихся на войну, о послевоенной юности, размышляет об искусстве. После того, как героя покинула его возлюбленная Мари, которую Шнир считает «своей женой перед Богом», он начинает выпадать из ритма жизни, у него обостряются его «две врожденные болезни — меланхолия и мигрень». Лекарством против жизненной неудачи для Ганса становится алкоголь. В результате Шнир не может выходить на арену цирку, он вынужден на время прервать свои выступления. Возвратившись в свою квартиру в Бонне, он обзванивает знакомых, чтобы разыскать Мари, ставшую женой католического деятеля Цюпфнера, но безуспешно. Из воспоминаний героя читатель понимает, что тот выпал из жизни задолго до того, как потерял любимую — еще в отрочестве, когда отказывался вместе со своими одноклассниками участвовать в учениях гитлерюгенда, проводившихся в родовом поместье .

41. .»Бляшаний барабан» Гунтера Грасса як інтертекст . Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс («Бляшаний барабан», 1959 p.). З постмодерністський цитатним мисленням пов'язане й таке поняття, як інтертекстуальність. Французька дослідниця Юлія Крістєва, що вводить цей термін у літературознавчий обіг, зазначала: «Будь-який текст будується як мозаїка цитацій, будь-який текст є продуктом всотування і трансформації якогось іншого тексту». Французький семіотик Ролан Варт писав: «Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш в пізнаваних формах: тексти попередньої культури і тексти оточуючої культури. Кожний текст є новою тканиною, зітканою зі старих цитат». Інтертекст у мистецтві постмодернізму є основним способом побудови тексту і полягає в тому, що текст будується з цитат з інших текстів.

1959 року «Бляшаний барабан» з'явився друком і мав світовий успіх. Історія виникнення роману накреслена Ґрассом у його статті «Ретроспективний погляд на «Бляшаний барабан» — або автор як сумнівний свідок. Свідчення у власній справі».

У книзі Ґрасс розгортає історію Німеччини з початку XX сторіччя і до його середини, по суті, до часу написання роману. Найважливіші моменти цієї історії відбиваються в особливий спосіб у життєписах чотирьох поколінь данцизької міщанської родини, її родичів, знайомих, сусідів, тобто кола осіб, яке супроводжує кожного в його житті. Хто ж він такий, той, хто задає тон розповіді, змішує фарби, володіє викривленим дзеркалом? Його звуть Оскар Мацерат і його ім'я для шанувальників літератури давно вже стало прозивним. Мабуть, цей літературний герой — найбільше художнє відкриття Ґрасса. Оскар поряд із Грегором Замза з «Перетворення» Ф. Кафки — найпримітніша, особливо вражаюча постать в усій літературі Європи XX сторіччя.

Він карлик. За власним бажанням він перестав рости у трирічному віці. Він влаштував це розумно й хитро: впав у люк, який батько забув зачинити, скотився сходинками до підвалу. Ця болісна операція припинила його подальший ріст, він так і залишається трирічним з вигляду. Дитячий вигляд (треба ще не забути про його біляві кучері та безневинні блакитні оченята) роблять його особливо небезпечним спостерігачем життя дорослих. Ніхто не сприймає фальшиву дитину серйозно, ніхто не приховує від неї всілякі непривабливі деталі свого існування. Для малого підглядача Оскара з його фальшивою наївністю не існує нічого святого, жодних моральних табу. У три роки він отримав у подарунок бляшаний барабан, який став його улюбленою іграшкою і супроводжує його в житті. На барабані він вибиває паличками все, що він має сказати чи розповісти (звичайно, з дитинства у нього змінилося багато таких барабанів). Ясно, що барабан у романі задуманий як символ, алегорія, метафора. Він виступає як символ мистецтва, на якому незвичний хроніст розповідає історію своєї родини, свою власну і своєї вітчизни.

Середовище, в якому відбуваються основні події, дуже добре відоме Ґрассу з власного досвіду. Це той соціальний прошарок, що в ньому він сам зростав. Час і місце дії також пов'язані з його дитинством і юністю в Данцигу. Літературознавці знайшли в тексті безліч автобіографічних подробиць і сам Ґрасс не раз на це вказував. Але важко знайти в літературі таке позбавлене сентиментів, таке безжальне відображення своїх ближніх, свого оточення. У романі йдеться про те, як обмежене, духовно примітивне, егоїстичне, байдуже до всього за межами власних інтересів суспільне коло продукує такі примари, як фашизм і мілітаризм, слугує цьому ідеологічному, політичному та соціальному породженню поживним бульйоном. Однак ця ідея не декларується, вона лежить у глибинах трагікомічної пікарески — життєвих пригод Оскара Мацерата та його ближніх, його родичів та знайомих. Книжку можна також назвати антивиховним романом.

Роман “Бляшаний барабан” (“Die Blechtrommel”, 1959) та повість “Зустріч у

Тельзіті” (“Das Treffen in Telgte”, 1979) – яскраві приклади необарокової поетики. Пись-

менник прагне за допомогою пера боротися з насильством панівної ідеології, виступає

проти “дискурсу влади”, проти мислення, яке гіпнотизує масову свідомість загально-

прийнятними стереотипами. У цих творах переплітаються історичне минуле та сучасна

буденність, фантастичне й реальне, фікція і документація. Це поєднується у, здавалося

б, непоєднане, це нагромадження і створює неповторний та оригінальний стиль Ґ. Ґраса.

Можна виокремити, за Омаром Калабрезе, деякі риси, принципи, які характерні

для необароко [11, с. 67].

• Гіперболізація, тобто розмір природних і культурних меж людського буття

розтягується у творах до максимально можливих меж.

• Естетика фрагментарності, перевантаження деталями. Увага читача в творі до-

сить часто зміщується з цілого на деталі чи на фрагменти, або і на деталі, і на фрагменти

одночасно, і навпаки, акцент відразу ставиться на деталях, і вони відіграють важливу

роль у творі, стають певною системою.

• Ефект повторень.

• Символізм: досить часто використання письменниками і сталих символів, й

абсолютно незвичних подається у творах у новому ракурсі, у несподіваному для читача

баченні, що створює певний ефект новизни, несподіванки.

• Ілюзія хаотичності, тобто домінування неоднорідного тексту.