
- •2. Дискусії про літературний модернізм. Модернизм в литературе 20 века.
- •3. Літературний рух авангардизму.
- •4. Дадаїзм та сюрреалізм
- •5. Поетика потоку свідомості
- •6. Література втраченого покоління
- •7. Новації у зображенні людини в літературному модернізмі. Модернистская литература начала века. Концепция личности.
- •9. Экзистенциализм и его место во французской литературе
- •10. Епічний театр Брехта: теорія та практика
- •13. Постмодерн як історичний феномен
- •14. Провідні риси поетики літератури постмодернізму
- •15. Інтертекстуальність та її функція в постмодернізмі
- •16. Особливості реалізації техніки «потоку свідомості» в романі Вірджинії Вульф «До Маяку»
- •19. Алегорико - символічний план роману Дж.Джойса «Улісс».
- •20. Поезія т.С. Еліота та проблеми модернізму в ліриці (аналіз твору за вибором студента).
- •21. Художні відкриття д.Г. Лоуренса-романіста(аналіз твору за вибором)
- •22.Риси поетики притчі уромані в. Голдінга, «Володар мух».
- •23.Проблематика тас стильові особливості роману м. Спарк «Міс Джин Броді у розквіті».
- •24.Моралістична направленість ті ігрова форма романів а. Мердок (аналіз твору на вибір)
- •25. Оновлення класичної форми роману в прозі Дж. Фаулза (аналіз твору за вибором).
- •26. .»У пошуках втраченого часу» м.Пруста як літературний портрет свідомості митця
- •27. «Фальшивомонетчики » Жида как модернистский эксперимент.
- •28. Особенности интерпретации темы экзистенциальной ситуации в романе ж. П. Сартра «Тошнота».
- •29. Особенности интерпретации темы экзистенциальной ситуации в «Постороннем» Камю.
- •30. Экзистенциалистские черты в романе Камю «Чума».
- •31. Проблематика драмы Ионеско «Носорог».
- •32. «В очікуванні Годо» Беккета як анти драма
- •33. Школа «нового роману» і творчість Грійе
- •34. Классическая форма романа «Лесной Царь» Мишель Турнье.
- •35. Художній світ Кафки
- •36. Своєрідність композиції роману Германа Гессе «Степовий вовк»
- •37. Доктор Фаустус т. Манна
- •38. Тема війни в романістиці Ремарка
- •39. Особливості реалізації створеної Брехтом концепції «епічного театру» у «Матінка Кураж»
- •40. Проблематика творчества г. Белля. Анализ одного из романов “Дом без хозяина”, “Глазами клоуна”.
- •42. Особливості реалізації тілесності в романі Зюскінда «Парфюмер»
- •43. Художні відкриття Хемінгуея в жанрах новели і роману
- •44. Модерністські риси роману Фолкнера «Галас і шаленство»
- •45. Тема конфлікту поколінь у романі Селінджера «Ловець у житі»
- •46. Постмодерністські риси роману Канінгема «часы»
- •47. Поетика Неоміфу в романах Маркенса
- •48. Жанрово-стильові особливості оповідань Борхеса
- •49. Риси Постмодернизму в романе у. Эко «Имя Розы»
- •50. Гипертекст. Хазарский словарь Павича
37. Доктор Фаустус т. Манна
ТОМАС МАНН- німецький письменник, лауреат Нобелівської премії, автор інтелектуально-філософських романів і витончених новел, літературний критик і публіцист. У своїй художній прозі поєднував традиції класичної літератури XIX ст. із здобутками модерністського мистецтва. Творчість Томаса Манна розвивалася під гаслом обстоювання гуманістичних засад західної культури. Цікавим є те, що Без усякої незручності, не боячись виснажити терпіння читача, Т. Манн уводить у свої романи найдокладніші виклади поглядів тогочасної науки, розтягуючи ці науково-ліричні відступи на десятки сторінок і облаштовуючи їх спеціальною термінологією із найрізноманітніших галузей знання. Навіть у грайливих “Визнаннях авантюриста Фелікса Круля” не обійшлося без докладної лекції про розвиток життя на землі. Не одразу стає ясним, навіщо властиво потрібні були письменникові ці рясні й не пов’язані з дією екскурси в науку. Сюжет ледве рухається, і, тільки прочитавши сотню сторінок, читач зустрічається із учинками й подіями, що нагадують ті, які звикли бачити у романах. Найпростіші, щоденні явища розгортаються в щось складне, невтомна думка митця втягує в оповідь усе нові зв'язки й асоціації, що гранично ущільнюють і обважнюють текст. У своїх промовах персонажі не завжди залишаються вірними своєму характеру. Величезне значення у творах Томаса Манна має ідея “середини ” – ідея творчого посередництва людини як центру світобудови між сферою “духу” і сферою органічного, інстинктивного, ірраціонального, нужденних у взаємному обмеженні, але й у заплідненні один одним. Ця ідея, як і контрастне бачення життя, завжди розпадається під пером письменника на протилежні начала: дух – життя, хвороба – здоров'я, хаос – порядок і т.д., – не довільна конструкція. Були у внутрішньому житті Т. Манна й проводирі нового світосприймання. Це три його великих співвітчизники - філософи А. Шопенгауер і Ф. Ніцше та композитор Р. Ваґнер. Твори цих уславлених синів Німеччини доносили до свідомості молодого письменника найважливіші питання життя й мистецтва на межі століть. Це і популярна за декадентської доби ідея «занепаду» життя (особистості, європейської культури), під якою розуміли складне поєднання «послаблення» життєвої енергії та зростання духовної витонченості, а також хворобливий потяг до смерті. Це і поривання людини до досконалого. Це і концепція протистояння «етики» та «естетики» у мистецтві, а також спроба замінити релігію мистецтвом... Багато з ідей, що його зачаровували у юнацтві, Манн згодом критично переосмислив.
Наскрізні теми творчості Т. Манна - це «взаємини художника і бюргера» (тобто проблема протистояння мистецтва та світу банального життя); осмислення кризи гуманістичної культури й напружений пошук засобів її подолання; історична доля Німеччини («Будденброки», «Маріо і чарівник»);та ін. Провідні жанри художньої творчості - роман і новела. Ці класичні для західної літератури жанри зазнали під пером Т. Манна суттєвого оновлення. Зокрема, у новелах наголос був перенесений зі змалювання зовнішніх подій на внутрішнє життя, з характеру героя - на уособлену в ньому духовну проблему; великого значення набули інакомовний план сюжету, підтекст, символічні деталі й лейтмотиви, оповідний ритм. Те ж саме здебільшого стосувалося й романів письменника, в яких, окрім того, значно збільшилося інтелектуально-філософське навантаження.
Твори Томаса Манна— письменника-філософа— були тісно пов'язані з кращими традиціями німецької прогресивної літератури. Письменник черпав із зразків світової літератури. Належав до тих представників літератури, які починали свій творчий шлях, усвідомлюючи величезний прогрес ідей XX століття. Т. Манн став засновником інтелектуальної прози, у якій образ викликає думку, а думка — образ. Митець був переконаний у тому, що коли мистецтво існує окремо від життя, воно не здатне дати людині повного щастя. Мистецтво, відірване від життя, не може бути прекрасним. Томас Манн — класик роману XX століття, який зумів розширити межі жанру йнаповнити його новим соціально-філософським змістом. Використовуючи традиційні форми роману, Томас Манн поглиблював і перетворював їх.
Вершинними досягненнями художньої творчості письменника вважаються новели «Тоніо Креґер» і «Смерть у Венеції», а також п'ять романів: «Будденброки», «Чарівна гора», «Йо-сиф та його брати», «Лотта у Ваймарі», «Доктор Фаустус», якi давно увійшли до скарбниці літературної класики XX ст. Звісно, читати їх нелегко, адже вони порушують складні духовні проблеми.
«Доктор Фаустус»: видатний твір Т. Манна та сучасної літератури
Роман «Доктор Фаустус» це і «осадок», за словами автора, його творчих помилок випробувань, і - разом з тим - заповіт письменника, мудрість, викристалізувався після «осаду» . «Доктор Фаустус» - видатний твір Т. Манна та сучасної літератури. Його зміст і значення різноманітні, багатопланові. У романі дано аналіз духовної неспроможності, відповідальності німецької буржуазної інтелігенції за трагічні події XX століття. Докладним чином простежено розтлінний вплив комплексу ідей Шопенгауера, Фрейда, Ніцше, різноманітні форми загнивання німецької буржуазної інтелігенції «зсередини». Але герой книги Адріан Леверкюн - не тільки німець, німецький композитор. Він носить у собі не тільки прокляття, що тяжіє над буржуазною Німеччиною, а й пороки всієї буржуазної інтелігенції XX століття - душевну спустошеність, безмежний релятивізм і, як наслідок, все зростаюче творче безсилля й апатію.
Т. Манн поставив перед собою воістину титанічну завдання, побачити у приватній долю сучасного композитора відображення і переломлення долі Німеччини і Європи, долі філософії і мистецтва, в маленькій краплі, як у фокусі, зосередити відблиски найрізноманітніших явищ, показати їх приховану взаємозалежність. З подібним завданням свого часу впорався Гете, зобразивши долю Фауста. Художня тканина у Т. Манна багатолика, в залежності від кута зору вона постає то як філософська алегорія, то як етичний символ,, то як майже документальна картина побуту. Багатогранні образи роману узагальнюють соціально-політичні та психологічні закономірності сучасності. Цейтблом пише спогади про одного під час війни. В окремих вітражах цього величезного храму ми бачимо те заграва битви на Волзі, то радянського воїна, що віддає життя в жорстокій боротьбі з фашизмом, тег пожежі німецьких міст під градом бомб. І весь роман починає здаватися антифашистським епосом. Але в «Доктор Фаустус є риси роману-міфу. Міф для Томаса Манна це художня, формулювання самих фундаментальних законів духовного життя людства. Ці закони вимальовуються тим ясніше, чим вище рівень духовного розвитку, чим вільніше люди від елементарних залежностей. «Доктор Фаустус» розглянуто як міф про зраду людини по відношенню до себе, до свого «я». І вже як наслідок, як конкретне втілення цього міфу Т. Манн малює долю художника-модерніста, історію не відбулася любові і зрада, вчинене цілою державою - фашистською Німеччиною.
У романі Т. Манна приваблює сміливих задумів - прагнення змагатися з самим Гете, з його шедевром. Т. Манн, як і Гете, пропонує нашій увазі і універсальність загального задуму, і енциклопедичне багатство приватних проблем і, нарешті, творчу творчу силу - новий «літературний храм», що прагне посперечатися вродою з класичними лініями «Фауста». Творча сміливість Т. Манна не залишилася лише наміром, виконання не можна відмовити в грандіозності - саме це і заворожує читача. Збуджує і те, що монументальна кладка «Доктора Фаустуса» немов загартована, обпечена вогнем другої світової війни.
Основні лейтмотиви гетевського «Фауста», особливості їх розвитку, послідовність головних сцен - все це Т. Манн включає в побудову свого роману. Скрупульозне дотримання архітектоніці великої трагедії дуже важливо для Т. Манна. Паралелізм існує і в головних образах і ситуаціях: льох у Лейпцігу в Гете і льох в Мюнхені, Вагнер і Цейтблом, Евфоріон і Непомук, «кінцевий висновок мудрості земної» Фауста і остання сповідь Леверкюна, падіння Фауста в могилу після знаменитого прозріння майбутнього і божевілля Леверкюна після не менш дивного осяяння.
Загальний план, підказаний Гете, Т. Манн наповнює глибоким сучасним аналітичним змістом, розкриває шляхи, форми та особливості виродження мистецтва, іссяканія творчого початку в буржуазному світі. Письменник у своїй критиці йде складним шляхом. Він не намагається прямо детермінувати бездарність умовами буржуазної епохи. Для Т. Манна страшніше те, що в умовах буржуазного режиму бездарність займає місце таланту; відбувається зсув громадських критеріїв, перекручення уявлень про цінності. Т. Манн показує, як легко межу збути свій фальшивий товар. Образ численної орди лжеценітелей мистецтва, лжекрітіков - одне з втілень манновского риса. Знак виродження, руйнування Т. Манн бачить у Леверкюна і в цьому прославляющем бездарність критиці: бездарні кумири оточені фіміамом таких же бездарних і своєкорисливих в похвалах нікчемності шанувальників. Діалог Леверкюна і чорта побудований так, що він дуже повно розкриває антагонізм справжнього і помилкового, модерністського мистецтва, настільки гостро відчувається письменником кінці Леверкюн слухається та підпорядковується логіці своєї неспроможності, погоджується з тим, що внутрішня гармонійність і досконалість творінь класики недоступні і не потрібні сьогодні.