2. Модель макроекономічного зростання Харода—Домара

Це найпростіша макроекономічна модель зростання, і була вона розроблена наприкінці 40-х pp. Модель описує динаміку доходу (У), який є сумою споживчих (С) та інвестиційних (/) витрат. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт (NX) дорівнює нулеві, а державні витрати (G) в моделі не вирізняються. Основним фактором зростання є нагромад­ження капіталу.

Основні передумови моделі:

• постійна гранична продуктивність капіталу

• постійна норма заощадження

• відсутній процес вибуття капіталу

• інвестиційний лаг дорівнює нулеві, тобто інвестиції миттєво переходять у приріст капіталу. Формально це означає, що

• модель не враховує технічного прогресу;

• випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;

•  використовується виробнича функція Леонтьєва, яка передбачає

неможливість взаемозаміни факторів виробництва — праці і капіталу.

Припускається, що швидкість зміни доходу пропорційна інвестиціям:

 а темп приросту доходу       є постійним і

дорівнює Він прямо пропорційний нормі заощаджень та граничній продуктивності капіталу. Інвестиції (Г) та споживання (С) в моделі Харода— Домара зростають з таким же постійним темпом

Модель Харода—Домара непогано описувала реальні процеси еконо­мічного зростання 1920—1950-х pp. Однак ЇЇ передумова про те, що праця не є дефіцитним фактором, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання випуску перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщатися капіталом, а технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, загальні темпи зростання зрівняються з темпами зростання затрат праці, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.

Технічний проґрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємо­дія і взаємозаміщення у процесі розвитку все ефективніших технологій є сьогодні найважливішими ресурсами і факторами економічного зростання. А тому теорія зростання Харода-Домара, яка не враховує ці фактори і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту - норма заощадження, відійшла поступово на другий план.

3.

Економічне зростання є однією з найбільш важливих економічних проблем, на яку постійно звертають увагу економісти і політики. Саме темпи економічного зростання, його чинники та характер визначають динаміку еко-

номічного розвитку країни, її місце на світовій арені та історичні перспективи. Проблемою економічного зростання перейняті здебільшого зарубіжні наукові дослідження, до того ж питання розглядається в контексті макроекономічного аналізу. Більшість вчених-економістів, аналізуючи досвід розвинутих країн, підкреслюють, що головна запорука розвитку країни – це безперечно економічне зростання, але не тільки його темпи, а, що головне, і його якісні параметри. Відомі економісти завжди виявляли глибокий інтерес до джерел економічного зростання в практичній економічній політиці. Висвітлення цього питання є в працях Пола А. Семюелсона, Вільяма Д. Норгауза, Р. Дорнбуша,Стенлі Фішера, Мілтона Фрідмана, Франко Модільяні й Роберта Солоу, Джеймса Тобіна, А. Пігу, Артура Лафера. Серед українських економістів (С.Д. Дзюбик, В.М. Геєць, В. Литвицький, І. Лукінов) домінуючим є питання виявлення можливостей стимулювання економічного зростання в умовах української економіки. Найчастіше всього в економічній літературі під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів та послуг, які продукує національна економіка. Проте важливим параметром порівняльного аналізу повинен виступати попередній розвиток економіки країни. Можливим є варіант того, що попередні періоди економічного розвитку країни можна визначити як депресивні, а отже збільшення кількості виготовлених товарів та наданих послуг відображає тільки вихід економіки країни з кризи та покращення ефективності споживання економічних ресурсів.

На перше місце, для забезпечення стабільних темпів економічного

зростання в такому випадку, постають питання проведення заходів стабіліза-

ційної політики з боку держави. Метою стабілізаційної політики (в короткос-

троковому періоді) є збільшення ВВП країни та доведення його до потен-

ційного рівня, тобто максимально можливого за поточного розміру економіч-

них ресурсів та рівня наукового-технічного прогресу.

З врахуванням зазначених аспектів економічне зростання в країні

можна визначити як довгострокову тенденцію збільшення потенційного рів-

ня виробництва за умов повної зайнятості. Таким чином, збільшення обсягу

сукупного випуску повинно проходити на фоні покращення виробничої та

розподільчої ефективності споживання економічних ресурсів країни.

Економічне зростання теоретично можна відобразити двома способами:

● зміщення праворуч вертикального відрізку лінії сукупної пропозиції (саме він

характеризує особливості розвитку країни на стадії потенційного обсягу ВВП);

● зміщення праворуч кривої виробничих потужностей (з врахуванням не кіль-

кості товарів та послуг, що може бути виготовлено в економіці країни за да-

ної комбінації економічних ресурсів, а обсягу основного капіталу та трудо-

вих ресурсів, що спрямовують на ВВП.

Реально існують конкретні типи економічного зростання:

● за темпами збільшення головних економічних показників (ВВП, на душу на-

селення, ефективність виробництва) розрізняють повільне (до 2 % в рік), ста-

ле економне зростання (2-3 % в рік) та бурхливе;

● за ступенем використання економічних ресурсів – екстенсивне та інтенсивне

зростання. Екстенсивне (збільшення чисельності зайнятих, збільшення фі-

зичного обсягу капіталу), інтенсивне (технологічний прогрес, рівень освіти

та професійної підготовки, економія за рахунок ефекту масштабу виробниц-

тва, покращення розподілу економічних ресурсів);

● за характером взаємодії національної та світової економіки – експортороз-

ширювальне, імпортоване, імпортозаміщувальне.

Експорторозширювальне зростання можливо при наявності певних умов:

● формування та існування завершених технологічних циклів із випуску кон-

курентоспроможної кінцевої продукції;

● наявність розвинутого внутрішнього платоспроможного попиту та його пер-

винне задоволення;

● завоювання відповідних ніш світового ринку.

Імпортоване ___Uｪ・зростання – шляхом активного залучення прямих інозем-

них інвестицій з включенням відповідних національних підприємств до сві-

тових систем бізнесу, розподілу і постачання. Переваги: прогресивні техно-

логії; додаткові робочі місця; залучення капіталу. Недоліки: структурне спро-

щення національної економіки, посилення сировинної спрямованості.

Імпортозаміщувальне – пов'язано з поверненням вітчизняного товаро-

виробника на національний ринок.

Макроекономічні фактори економічного зростання можна поділити на

три групи: чинники пропозиції (зумовлюють фізичну здатність економіки до

зростання), чинники попиту (забезпечують зростання сукупних витрат з ме-

тою повного використання виробничого потенціалу), чинники розподілу

(розподіл зростаючого обсягу економічних ресурсів з метою отримання мак-

симальної кількості корисної продукції).

Чинники пропозиції, яких визначають як "колеса економічного зрос-

тання", визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тіль-

ки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і

технологічний аспект, дає можливість економіці нарощувати свій потенціал.

Економічне зростання залежить також від чинників попиту. Тобто

макроекономічне середовище повинно забезпечувати такий рівень сукупних

видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси.

Чинники розподілу повинні забезпечувати не тільки виробничу ефек-

тивність (найефективніше, з меншими витратами) а й розподільчу ефектив-

ність (найбільш необхідні для суспільства товари та послуги).

Індекси щорічного фізичного обсягу ВВП України у відсотках до