2.3 Бойові дії на території Хорватії

На тлі загострення міжнаціональних відносин на території Югославії в грудні 1990 року живучі в Хорватії серби проголосили створення Сербської автономної області Крайна. У квітні 1991 року крайнскі серби ухвалили рішення щодо виходу зі складу Хорватії й приєднанні до Республіки Сербської, яке було потім підтверджене на проведеному в Країні референдумі. 25 червня 1991 року Хорватія одночасно зі Словенією проголосила свою незалежність від Югославії.[3, 241]

Після проголошення 25 червня 1991 року незалежності, у Хорватії почалася громадянська війна між хорватами й крайнскими сербами, яка тривала до 1995 року.

Насправді серби проголосили створення Сербської автономної області Крайна (САОК), прийняли її статут і відмовилися увійти до складу Хорватії ще до розпаду "великої" Югославії. Це трапилося 21 грудня 1990 у місті Книн. Ці розв'язки були підтримані Сербією.

Однак Хорватія не відмовилася від частини своєї території, після чого в країні спалахнуло повстання сербської меншості. 1 квітня Виконавча рада Національного віче САОК ухвалила рішення щодо приєднання Країни до Республіки Сербії й про введення на території Країни законів Сербії й конституції Югославії. Проведений 12 травня референдум затвердив цей розв'язок переважною більшістю голосів.

Із серпня 1991 збройні зіткнення між хорватами й сербами переросли у війну хорватської армії із силами Югославської народної армії (ЮНА).

19 грудня 1991 року серби проголосили створення своєї держави - Республіки Сербська Крайна (РСК), не визнаного, однак, світовим співтовариством. У період цивільної війни ЮНА почала бомбардування багатьох міст Хорватії, у результаті яких Осиек, Винковці, Карловац, Задарунок і Дубровник були в значній мірі зруйновані, а Вуковар - повністю знищений.[3, 242]

Хід війни

У червні-липні 1991 року Югославська народна армія (ЮНА) була задіяна в короткій силовій акції проти Словенії, що закінчилася провалом. Після цього вона була притягнута до бойових дій проти ополчення й поліції самопроголошеної хорватської держави. Широкомасштабна війна почалася в серпні. ЮНА мала гнітючу перевагу в бронетехніці, артилерії, і абсолютну -- в авіації, однак діяла в цілому неефективно. Найбільш відомими подіями цього періоду є облога Дубровника й Вуковара, що одержав прізвисько «хорватський Сталінград». У грудні, у розпал війни, була проголошена незалежна Республіка Сербська Країна.

У січні 1992 року між воюючими сторонами була укладена чергова домовленість про припинення вогню (15-а по рахунку), яка нарешті завершила основні бойові дії. У березні в країну були введені миротворці ООН (місія UNPROFOR). За підсумками подій 1991 року Хорватія відстояла свою незалежність, однак втратилася територій, заселених сербами. У наступні три роки країна інтенсивно зміцнювала свою регулярну армію, брала участь у громадянській війні в сусідній Боснії й провела ряд невеликих збройних акцій проти Сербської Країни.[3, 243]

У травні 1995 року збройні сили Хорватії в ході операції «Блискавка» повернули під свій контроль західну Славонію, що супроводжувалося різкою ескалацією воєнних дій і сербським ракетним обстрілом Загреба. У серпні хорватська армія розгорнула операцію «Бура» і в лічені дні прорвала оборону крайнских сербів. Падіння Сербської Країни викликало масовий результат сербів. Добившись успіху на своїй території, хорватські війська вступили в Боснію й разом з мусульманами розгорнули наступ на боснійських сербів. Втручання НАТО привело до перемир'я в жовтні, а 14 грудня 1995 року були підписані Дейтонскі угоди, що поклали кінець воєнним діям у колишній Югославії.